Національна економіка: регіональний та муніципальний рівень - Круш П.В. - 2.4.2. історія становлення і розвитку системи місцевого самоврядування в Україні

1. Місцеве самоврядування в античних державах українського Причорномор'я.

2. Місцеве самоврядування за часів Київської Русі.

3. Місцеве самоврядування в Українських землях у складі Великого князівства Литовського і Польського Королівства.

4. Місцеве самоврядування в Українських землях у складі Російської імперії.

5. Місцеве самоврядування в Україні після Жовтневої революції.

6. Формування системи місцевого самоврядування в незалежній Україні.

1. Місцеве самоврядування в античних державах українського Причорномор'я

Інститут місцевого самоврядування в сучасному розумінні склався у світовій практиці на межі XVIII-XIX ст., коли абсолютні монархії були трансформовані в демократичні правові держави. Боротьба за утвердження місцевого самоврядування, вільного від феодально-чиновницького свавілля, була одним з головних мотивів суспільних рухів цього історичного періоду. Ідеї місцевого самоврядування протиставлялись патріархально-общинному (сільському) і корпоративно-цеховому (міському) самоврядуванню як продуктам феодалізму. Проте деякі елементи станового самоврядування в демократичних, правових державах збереглися (громади, статуси міст тощо), але наповнилися новим правовим змістом.

Історичним першоджерелом місцевого самоврядування є племінне самоврядування в додержавний період.

Видатного значення в історії людства набуло античне суспільство, його культура. Перші античні поселення з'явилися на північному узбережжі Чорного моря 2500 років тому. Встановлення тісних зв'язків з місцевим населенням зумовило виникнення важливих особливостей у політичному, економічному і культурному розвитку античних міст-держав цієї території.

Освоєння греками Причорномор'я відбувалося поступово. Античні міста і поселення були сконцентровані в районі Боспору Кіммерійського (Керченський півострів) з великими містами Пантікапей (Керч) і Феодосія; в районі Західного Криму - з основним центром Херсонесом.

Формою політичної організації міст-держав була, як правило, республіка. Засновані на нових землях міста-держави на перших етапах свого існування мали політичну організацію, подібну організації грецьких міст тієї доби, демократію. Ці держави складалися з міста - економічного, політичного, культурного центру - і хори - сільськогосподарського передмістя. Подібну структуру, зокрема, мав Херсонес Таврійський, заснований у 422-421 рр. до н. д. Цим містом-державою управляли знатні і заможні городяни. Один із написів називає їх "природними городянами". Верховними органами були народні збори і рада, які вирішували найважливіші питання. Члени ради звалися ейсимнентами (розсудливими). Херсонес відрізнявся від інших античних міст-держав наявністю в ньому посадової особи, яка називалася базилевсом (царем). Виконавчу владу здійснювали різні колегії: номофілаки - "стражі закону" контролювали виконання законів і постанов; симнамони виконували обов'язки глашатаїв і слідкували за висіканням відповідних текстів на кам'яних плитах.

На початку існування Боспорської держави всі міста, що входили до неї, зберігали місцеве самоврядування і певну самостійність, особливо у вирішенні внутрішніх справ. Але в міру зміцнення і територіального розростання Боспорської держави зростала і зміцнювалася влада Боспорських царів. Вони були верховними володарями і розпорядниками земель, міст, поселень і наділяли ними своє оточення; нагороджували іноземних купців привілеями; в їх управлінні перебували збройні сили, а також судові органи. Полісні форми правління - народні збори, рада були різко обмежені в своїх правах.