Національна економіка - Мельникова В.І. - 4.3. Тіньова економіка, структура й природа її виникнення

Тіньова економіка - це уклад економічних відносин, що охоплює невраховані, нерегламентовані й незаконні види господарської діяльності. У кожній країні є така складова економічної діяльності, що не укладається в сформовані й узаконені норми. Цей сектор економіки в різних країнах називається по-різному: у Франції - "підземна", "неформальна" економіка; в Італії - "таємна", "підводна"; в Англії -"неофіційна", "підпільна", "схована"; у Німеччині -"стіньова".

За сферою діяльності до тіньової економіки різні автори відносять різні види діяльності. Одні вважають, що тіньова економіка охоплює насамперед кримінальну діяльність; інші думають, що тіньова економіка як особливий сектор утворюється тими, хто ухиляється від сплати податків. У Німеччині до тіньової економіки спочатку зараховували лише фінансові таємні угоди.

В ООН фахівці, що займаються національними рахунками, тіньову економіку поділяють на три види діяльності: приховану (або тіньову), неформальну (або неофіційну) й нелегальну. Прихована діяльність характеризує дозволену законом працю, що офіційно не оголошується або її результати занижуються з метою відсторонення від уплати податків. Неформальна діє на законній підставі й націлена на виробництво товарів і послуг для задоволення власних потреб домашніх господарств (наприклад, власними силами індивідуальне будівництво). Нелегальна - це діяльність, що здійснюється найманими робітниками без юридичного оформлення договору.

У структурі тіньової економіки зазвичай виділяють три види діяльності. Неофіційна економіка охоплює легальні види діяльності, пов'язані з виробництвом товарів і послуг, які не фіксуються офіційною статистикою. Така діяльність значного поширення набула в сфері послуг (ремонт квартир; надання житла в курортній місцевості; підготовка учнів для вступу у вищі навчальні заклади, що здійснюється приватно, без юридичного оформлення договорів та ін.). При цьому одержувачі доходів приховують їх від оподатковування.

Фіктивна економіка - це діяльність, пов'язана з одержанням обґрунтованих вигід суб'єктами господарювання. Сюди відносять:

- приписки, що здійснюють керівники підприємств у державному секторі економіки;

- хабарництво;

- шахрайські способи одержання грошей.

Підпільна економіка - це заборонені законом види економічної діяльності. До їхнього числа відносять:

- незаконне виробництво й збут товарів і послуг;

- виробництво зброї, наркотиків, контрабанду;

- діяльність осіб, що не мають юридичного права займатися цим видом діяльності (лікарі, адвокати, які практикують без ліцензії).

Всю тіньову економіку щодо зв'язку з виробництвом можна поділити на дві частини: та, що пов'язана з виробництвом товарів і послуг, і та, що функціонує в сфері перерозподілу товарів і послуг, створених поза цією сферою.

Відповідно до видів тіньової економіки можна виділити три групи її суб'єктів.

Перша група містить найбільш кримінальні елементи тіньової економіки: торговців наркотиками та зброєю, бандитів, грабіжників, найманих вбивців. Сюди ж можна віднести корумпованих представників органів влади, що беруть хабарі, торгують державними посадами й інтересами. За різними оцінками на частку діяльності цих суб'єктів припадає від 5 до 25% всієї тіньової економіки.

Друга група складається в основному з тіньовиків-господарників. До їхнього числа можна віднести підприємців, комерсантів, банкірів, промисловців й аграріїв, дрібних і середніх бізнесменів, включаючи "човників" (організаторів власної справи). "Човники" становлять величезну армію. За даними МВС України, в 1996 р. вони здійснили 30 млн рейсів у зарубіжні країни. Якщо припустити, що кожний з них зробив за рік у середньому по три поїздки, то загальна кількість "човників" становить приблизно 10 млн [5]. Після 1998 р. "човниковий" бізнес різко скоротився. Тепер більша частина товарів, які закуповують "човники", надходить в Україну через легальних перевізників і на кордоні проходить стандартні процедури "розтаможування". Ця група суб'єктів змушена йти в "тінь" головним чином тому, що витрати при їхній діяльності з існуючими правилами й законами економічної гри перевищують відповідні вигоди й доходи.

Третя група - це наймані робітники як фізичної, так і розумової праці. До них можуть приєднуватися як дрібні, так і середні державні службовці, доходи яких, за існуючими даними, до 60% становлять хабарі. У цієї категорії осіб нефіксована діяльність є другорядною (неформальною) зайнятістю.

Слід визначити особливості поведінки окремих груп суб'єктів тіньової економіки.

По-перше, кримінальні структури, як правило, діють на відміну від тіньовиків-господарників у сфері розподілу й перерозподілу доходів. Основними засобами "присвоєння" ними частки цих доходів є позаекономічні форми, пов'язані з насильством: вимагання, шантаж, забезпечення так званого "даху" дрібним і середнім підприємцям за певну плату, погрози, замовні вбивства.

Тіньовики-господарники є законними власниками створюваних доходів. Вони лише відводять частку доходів з-під дії законів і правових норм. Звичайно такі кроки є змушеною мірою, зумовленою невиконанням прийнятих зобов'язань партнерами; відвертим обманом, який існує на практиці при здійсненні угод; використанням силових методів ведення справ.

По-друге, поведінку кримінальних груп тіньовиків обумовлено невпорядкованістю умов господарювання. Чим більше плутанини в економіці, чим слабкіша влада, тим краще для них. Такі умови господарювання дозволили кримінальним структурам взяти під свій контроль 90% підприємств й організацій, які стали основним полем для одержання кримінальних доходів. Для "консервації" такої ситуації активно використовується підкуп посадових осіб, поширюється організована злочинність.

Тіньовики-господарники, навпаки, зацікавлені в послабленні впливу кримінальних елементів: тільки плата за "дах" приводить до подорожчання товарів і послуг приблизно на 30%, що істотно знижує доходи тіньовиків-господарників. Положення тіньовиків-господарників ускладнюється тим, що на них чиниться тиск з обох боків. З одного боку, на їхні доходи зазіхають кримінальні структури, змушуючи їх для збереження граничного рівня доходів порушувати юридичні норми господарювання; з іншого боку, вони перебувають під наглядом правових органів, покликаних припиняти різного роду порушення.

По-третє, поведінка суб'єктів цих груп тіньової економіки є різною. Тіньовики першої кримінальної групи віддають перевагу незаконним (або частково законним) засобам "відмивання" кримінальних грошей, тому що їхня легалізація неминуче веде до розкриття всієї злочинної діяльності. Представники другої групи зацікавлені в легалізації своїх доходів шляхом змінення діючих правових норм і законів.

Відмивання "брудних" грошей і легалізація тіньовиків-господарників - це процеси, що перехрещуються, але не є тотожними. Якщо перший процес межує зі злочинністю, то другий можна віднести до незначних відхилень від закону, що переборюється шляхом змінення певних норм господарювання.

Економічна теорія злочинної й правоохоронної діяльності почала складатися наприкінці 1960-х років як відповідь економістів на різке посилення злочинності в країнах Заходу. Творцем нової теорії вважається американський економіст Г. Беккер. У своїй статті "Злочин і покарання, економічний підхід", опублікованій у 1968 році, він виклав основні принципи нового підходу до вивчення злочинності й боротьби з нею. Його ідея полягала в тому, що правовий лад суспільства є полем протиборства раціональних правопорушників і захисників порядку. Потенційні злочинці розсудливо зважують можливий дохід від злочину, порівнюючи його з можливими втратами від покарання. Вони вибирають той вид діяльності (законної або незаконної), що максимізує їхній добробут. Вартові порядку ведуть себе в такій же мірі раціонально. Вони вибирають такі методи боротьби зі злочинністю, які дозволили б мінімізувати сукупний збиток рядових членів суспільства.

Звичайно масштаби й динаміка тіньової економіки визначаються такими факторами:

- загальним станом економіки;

- рівнем життя населення;

- обмеженням, що виходять від держави.

Ці загальні фактори можна деталізувати. Найважливішими чинниками, що впливають на розширення тіньової економіки, є:

- податковий тягар;

- зменшення одержуваного доходу;

- збільшення масштабів безробіття;

- необгрунтоване посилення державних обмежень підприємницької діяльності;

- невпорядкованість в економіці;

- відсутність чіткої законодавчої бази.

Найбільш точно суть і природу виникнення нелегальної економіки встановив провідний перуанський економіст Зрнандо де Сото. Він сформулював такі принципові положення:

Нелегальна економіка - це стихійна реакція народу на неспроможність держави задовольняти основні потреби зубожілих мас.

"Чорний" ринок - це реакція мас на систему, що традиційно ставить їх у положення жертв свого роду правового і економічного апартеїду. В існуючій системі приймаються закони, які роблять нездійсненним природне прагнення народу мати роботу й дах над головою. У цих умовах маси перестають дотримуватись законів, виходять на вулиці, щоб продати те, що можуть, створюють власні магазини, там, де немає роботи, вони знаходять її, навчаючись ремеслам, про які більшість з них до тієї пори не мала поняття.

Залучені в тіньову діяльність живуть більш благополучно, коли порушують закон, порівняно з тим, якщо поважають його. Можна стверджувати, що незаконна діяльність процвітає, якщо правові обмеження перевищують деякий соціально прийнятний рівень і при цьому держава не має достатньої силу щодо примушування.

Особистості самі по собі не є "тінями", тіньовими є їхні дії й діяльність. Ті, хто діє нелегальним образом, не становлять певний сектор суспільства. Люди прагнуть попасти у тіньову економіку, коли витрати при дотриманні закону перевищують вигоди при його порушеннях.

Встановивши причини явища, можна визначити тіньову економіку як притулок для тих, для кого витрати у разі дотримання існуючих законів при веденні звичайної господарської діяльності перевищують вигоди від діяльності в тіньовій сфері, причому це поняття характеризує насамперед інституціональні межі, які визначають в нелегальній економічній діяльності.

Відомо, що розміри тіньової економіки визначити досить складно. Тіньовики не повідомляють статистичні органи, який у них господарський обіг. Переворот відбувся в 1993 р., коли відповідно до затвердженої ООН нової версії національних рахунків всім державам було рекомендовано враховувати тіньову економіку в обсязі виробництва. З тих пір Держкомстат країни почав освоювати методи її обліку. В

1995 р. частку тіньової економіки в Україні оцінили на рівні 20%. В

1996 р. вона становила 23% ВВП. За даними експертних висновків, частка нелегального сектора в Росії становить не менш 40%, в Україні - 50%. У західних країнах офіційно вона оцінюється в 5-10%. У Росії тіньова економіка стала поширюватися з 1988 р., коли почалося дерегулювання виробництва, а з 1991 р. з розпадом радянської економіки, вона набула найбільш широких масштабів. Держкомстатом РФ установлено, що розмір ВВП у період реформ щорічно зменшувався на 9-10%.