Національна економіка - Мельникова В.І. - ГЛАВА 11. ПОЛІТИКА ЕКОНОМІЧНОГО ЗРОСТАННЯ В НАЦІОНАЛЬНІЙ ЕКОНОМІЦІ

Економічне зростання є центральною проблемою для всіх країн. Тому слід визначити, як воно забезпечується, що є його джерелом, дати кількісну оцінку різним його факторам, проаналізувати причини зниження його темпів і визначити тенденції його збільшення в Україні.

11.1. Економічне зростання як основа національної економіки

Економічне зростання (ЕЗ) - це збільшення обсягів виробничих потужностей або ВНП за умов повної зайнятості.

Рівень ЕЗ належить до найважливіших показників, які характеризують розвиток народного господарства й використовуються при міжнародних порівняннях. Його визначають двома способами: як збільшення абсолютного реального ВНП або ЧНП за певний період або як зростання реального ВНП або ЧНП на душу населення. Вимірюють ЕЗ за допомогою обчислення його в процентах річних темпів.

Збільшення ВНП у розрахунку на душу населення є важливим показником підвищення життєвого рівня населення. Для цього використовують показники зростання реального продукту, тобто такі, які характеризують збільшення фізичних обсягів виробництва. За допомогою зростаючої економіки можна вирішувати складні соціальні проблеми як усередині держави, так і на міжнародному рівні, реалізовувати програми боротьби з бідністю, забрудненням навколишнього середовища без зниження рівня споживання та нагромадження.

Кінцевою метою ЕЗ є збільшення споживання, зокрема невиробничого, яке містить невиробничі капітальні вкладення та фонд споживання. Цієї мети досягають на основі виробничого нагромадження.

ЕЗ може здійснюватися на кількісній або якісній основі, тому розрізняють два його типи: екстенсивний та інтенсивний. Суть екстенсивного типу ЕЗ полягає в тому, що збільшення обсягів виробництва матеріальних благ і послуг досягається за рахунок використання більшої кількості виробничих ресурсів. Інтенсивний тип характеризується тим, що приріст виробництва забезпечують за допомогою застосування досконаліших факторів виробництва, тобто їх продуктивності.

Екстенсивний та інтенсивний типи ЕЗ - це протилежності, які знаходяться в органічній єдності. В реальному процесі розширеного відтворення вони співіснують, поєднуються та взаємозрощуються, у зв'язку з чим важко відмежувати один тип ЕЗ від іншого. Тому вважають шлях Е3 переважно екстенсивним або переважно інтенсивним.

Перехід від переважно екстенсивного до переважно інтенсивного ЕЗ - це процес, пов'язаний із зрушеннями у структурі суспільного виробництва та зміною пріоритетів економічного розвитку. Під час переходу від одного типу до іншого відбувається уповільнення темпів ЕЗ, але водночас активізуються структурні зрушення.

За останні роки відзначається спад темпів Е3 на душу населення. Однак це усереднені дані, є деякі регіони, де ця тенденція відсутня.

Такі тенденції зумовлено певними факторами, а саме:

1) уповільненням Е3, пов'язаного з переорієнтацією капітальних витрат у сферу послуг, що сьогодні становить 50 ... 60 % ВНП; попит на матеріально-речові виробничі фактори, що були раніше рушійною силою, спав;

2) підвищенням цін на енергоресурси та моральним старінням енергоємного обладнання;

3) урахуванням державного регулювання, накладенням з екологічних причин заборон та обмежень на використання ефективного виробництва.

Однак тенденція до уповільнення не виключає тимчасових підйомів. У 1993-1995 рр. відбувся продуктивний підйом ділової активності в США та державах Східної Європи.

Можлива й інша класифікація економічного зростання - за величиною його темпів.

При цьому слід ураховувати дві характеристики: 1) якість продукції;

2) структуру приросту виробництва (співвідношення капітальних товарів і товарів для населення). За величиною розрізняють такі темпи Е3:

1. Нульові. На відносно короткий проміжок часу ЕЗ не загрожує шкідливими наслідками, тому що може здійснюватися шляхом зниження матеріаломісткості, підвищення фондовіддачі та продуктивності праці.

2. Негативні. Існували в Україні в 90-х роках ХХ століття, що було свідоцтвом кризових явищ в економіці держави. Спад темпів ЕЗ пояснюється:

а) високою питомою вагою виробництва засобів виробництва і озброєння, виготовлення яких зменшилось;

б) погіршенням показника фондовіддачі, тобто виготовленням продукції з одиниці виробничих фондів;

в) великою часткою продукції, яку використовували на військові потреби;

г) розпадом СРСР і розривом господарських зв'язків;

д) труднощами переходу до ринкової економіки.

3. Оптимальні. Базуються на макроекономічній рівновазі національної економіки і одночасно є найважливішою умовою її функціонування. Їм не слід бути дуже високими, бо це призводить до інфляції.

Для оцінювання ЕЗ, його динаміки, темпів та інших показників в усьому світі використовують затверджену органами ООН систему національних розрахунків. Для оцінювання ЕЗ все більше значення мають такі показники, як тривалість життя, величина вільного часу та ін.

Кожне суспільство прагне до ЕЗ. Технічний прогрес, швидке збільшення виробничих потужностей і підвищення життєвого рівня є стратегічними напрямками динамічного розвитку економіки кожної країни. Проте довгострокове ЕЗ не завжди є рівномірним. Воно переривається періодами економічної нестабільності, коливаннями темпів економічного зростання, структури і ефективності відтворення. Періоди швидкого зростання економіки перериваються інфляцією (зростанням цін), спадом виробництва й низьким рівнем зайнятості (безробіттям), тобто економіка розвивається циклічно.

Економічний цикл складається з чотирьох фаз: кризи, депресії, пожвавлення, підйому. Економічний цикл характеризується регулярністю й рекурентністю (тобто здатністю самовідтворюватися).

Оскільки такий рух відбувається хоча й нерівномірно, але безперервно (кінцеві фази попереднього циклу накладаються на перші фази наступного), то динаміка макроекономічних показників має хвилеподібний вигляд: у кінці попереднього циклу й при зародженні нового циклу (криза) показники погіршуються, на нижньому рівні (депресія) встановлюється короткочасна рівновага, під час поширення нового економічного циклу (пожвавлення) показники різко зростають, на верхньому рівні (підйом, або процвітання) досягають рівноваги, потім знову - спад (криза) й т.д.

Економіка ніколи не перебуває у стані спокою. Процвітання змінюється спадом або крахом. Обсяги ВНП, зайнятості й виробництва скорочуються. Ціни та прибутки знижуються, а безробіття зростає. За спадом виникає депресія. Врешті-решт досягається певна критична точка, після якої починається пожвавлення. Відновлення може бути повільним або швидким. При цьому рівень виробництва підвищується, зайнятість зростає. В міру того, як пожвавлення в економіці набирає сили, рівень цін починає підвищуватись до того часу, поки не виникає повна зайнятість і виробництво не починає працювати з максимальною потужністю, тобто пожвавлення може бути неповним і, навпаки, настільки сильним, що приведе до нового буму. Нова смуга процвітання може означати тривале стійке пожвавлення попиту, збільшення кількості вільних місць, підвищення цін і життєвого рівня населення або ж швидке інфляційне "роздування" цін і зростання спекуляції, за яким настає нова важка криза.

У процесі становлення та розвитку ринкової економіки багато уваги приділялося дослідженню причин і наслідків циклічних коливань і кризових явищ.

Спочатку в теоріях економічних циклів розглядали кризи надвиробництва як незакономірні відхилення від нормального стану економіки, що суперечать її природі. Згодом (кінець ХІХ ст.) набула розвитку кредитно-грошова концепція циклу, відповідно до якої кризи - це результат порушення рівноваги грошового попиту та пропозиції (Р. Дж. Хаутрі, І. Фішер).

На початку ХХ ст. виникли перші теорії, що пояснювали циклічні коливання економічної кон'юнктури нестійкістю, яка внутрішньо властива економічній системі. З'явилися праці М.І. Туган-Барановсь-кого, А. Шпітхофа, І. Касселя, що заклали основу концепції нагромадження капіталу. Головну увагу ці економісти приділяли руху основного капіталу, динаміка нагромадження якого становить основу економічного циклу.

Взаємодію виробництва предметів споживання та нагромадження залежно від технічного процесу проаналізував Й. Шумпетер. Економічне зростання, на його думку, відбувається циклічно завдяки стрибкоподібному характеру оновлення основного капіталу.

Деякі економісти вважали, що криза виникає внаслідок дії зовнішніх умов - політичних, демографічних, природних.

У. С. Джевонс відкрив зв'язки ділових циклів зі зміненням конфігурації сонячних плям, які відбуваються кожні десять років. Він спробував використати ці спостереження для пояснення чергувань врожайних і неврожайних років, для переходу від стану депресії до ділової активності.

Велике значення для розвитку теорії економічних циклів мали дослідження Дж. М. Кейнса та його послідовників Р. Харрода, Дж. Хик-са, А. Хансена, в яких цикл розглядається як підсумок взаємодії руху національного доходу, споживання та нагромадження капіталу.

Протягом тривалого часу рекомендації щодо антициклічного державного регулювання, основані на кейнсіанських моделях, приводили до позитивних наслідків, тобто сприяли розширенню сукупного попиту в періоди кризових спадів виробництва та його обмеження у періоди піднесення. Для цього використовувалася бюджетна та кредитно-грошова політика. Проте, забезпечуючи відповідне згладжування кризових явищ, кейнсіанські моделі регулювання циклу водночас стимулювали інфляційні процеси.

У 70-80-ті роки ХХ ст. за умов значних темпів інфляції, коли економічний спад не супроводжувався зниженням цін, кейнсіанські моделі були доповнені так званою монетарною теорією циклу (М. Фрідмен). Ця теорія виходить з того, що головну роль у динаміці національного доходу (і відповідно циклу) відіграє нестабільність грошової пропозиції, надлишок якої "закладає" економічна політика самої держави. Тому держава з метою стабілізації економіки відповідно до монетарної теорії циклу має зосередити основну увагу на регулюванні обсягу грошової пропозиції, тобто грошової маси, яка перебуває в обігу.

Розглядаючи всі ці "підходи" до економічної кризи, слід зауважити, що необхідно розрізняти причини та чинники, які впливають на кризи. Тому політичні, демографічні, природні зміни, що відбуваються в суспільстві, можна вважати лише чинниками, що підсилюють економічні кризи, а причиною економічних криз - протиріччя між виробництвом і споживанням.

З урахуванням цього матеріальною основою періодичності циклічних криз є оновлення капіталу.

Основними критеріями, що використовують для характеристики економічних циклів, є тривалість, а також їх рушійні сили, які зумовлюють генезис і механізм проходження циклів. З цього погляду всі економічні цикли поділяють на такі:

1) цикли Кондратьєва, або довгохвильові цикли, тривалість яких дорівнює 40-60 рокам. Їх головна рушійна сила - радикальні змінення в технологічній базі суспільного виробництва, його структурна перебудова;

2) цикли Кузнеця тривалістю 20 років, рушійними силами яких є зрушення у відтворній структурі виробництва;

3) цикли Джаглера періодичністю 7-11 років як підсумок взаємодії багатьох грошово-кредитних факторів;

4) цикли Кітчина тривалістю 3-5 років, що зумовлюються динамікою відносної величини запасів товарно-матеріальних цінностей на підприємствах;

5) приватні господарські цикли, що охоплюють період від 1 до 12 років та існують у зв'язку з коливанням інвестиційної активності.

Незважаючи на спільні для всіх циклів фази, окремі цикли суттєво відрізняються один від одного тривалістю й інтенсивністю.

Сучасні цикли мають свої особливості. Перш за все важливою рисою сучасного стану є інтернаціоналізація виробництва. Циклічні кризи все більше виходять за національні межі й стають всесвітньою проблемою. На циклічність суттєво впливає науково-технічна революція, зростання питомої ваги галузей, які виробляють товари народного споживання, а також сфери послуг, що в меншій мірі підпадають під вплив циклічних коливань, а також змінення механізму державного регулювання.

Кризи 1974-1975 рр. і 1980-1982 рр. були найважливішими за весь період після Другої світової війни. Вони водночас поширилися на головні розвинуті країни, переплелися з глибокими структурними кризами: енергетичними, сировинними, валютними та ін. Як наслідок економіка 70-80 рр. й аж до 1989 р. характеризувалась сповільненими темпами зростання.

З 1988 р. розвернулося циклічне піднесення, особливістю якого було зниження процентних ставок у більшості розвинутих країн, підвищення споживчого та інвестиційного попиту. Вперше циклічне піднесення здійснювалося синхронно в усіх головних країнах і стало одним із найтриваліших за всю історію.

З 2008 р. розпочалася нова економічна криза, що охопила всі країни.

Важливим фактором, який породжує нестабільність економіки, є принцип акселерації. Якщо продаж промислових товарів підвищується, то принцип акселерації може підсилювати ці коливання. На момент зростання він сприяє чистим інвестиціям, а при падінні з такою ж силою сприяє чистому деінвестуванню.

Акселератор - це коефіцієнт, який характеризує зв'язок між зміненнями доходу (споживання) й чистими інвестиціями:

Суть принципу акселератора полягає в тому, що коли продаж товарів, які виробляє підприємство, збільшується на декілька відсотків, то виробництво машин для виготовлення цих товарів має зрости в декілька разів.

Економіка будь-якої країни як системний об'єкт дослідження має певну структуру, тобто сукупність елементів або підсистем і зв'язків між ними, якій притаманні ознаки цілісності.

Структура економіки - це співвідношення, які відображають взаємозв'язки та взаємозалежності окремих частин економіки, окремих її секторів, галузей.

На макрорівні розрізняють такі види структурних співвідношень:

1) відтворні;

2) галузеві;

3) територіальні.

Коли ці співвідношення порушуються, виникають структурні кризи.

Структурна криза - це специфічне економічне явище, яке породжується й виявляється в макроекономічній диспропорційності, руйнуванні частин, елементів, підрозділів, галузей економіки.

Бувають структурні кризи перевиробництва (чорна, кольорова металургія) й недовиробництва (енергетична криза).

Структурні кризи, як правило, є довгостроковими й не вкладаються в межі одного відтворного циклу.

Диспропорційність, що виявляється в структурних кризах, має такі особливості:

1) на відміну від циклічної кризи, в якій диспропорції є загальними, що поширюються в економіці в цілому, структурна криза відображає диспропорції розвитку окремих галузей (наприклад, паливно-енергетичної) або окремих сфер господарства (грошово-кредитних);

2) циклічні кризи породжуються диспропорціями внутрішньо-національного відтворення, а структурні - диспропорціями розвитку світового господарства;

3) структурні кризи мають нециклічний характер. Причиною структурних криз є довгострокові структурні диспропорції сучасного світового господарства.

Структурні кризи переплітаються з циклічними й підсилюють розмах і тривалість кризових явищ - виникає стагфляція.

Стагфляція - вид кризи, структурної й економічної одночасно, коли з підвищенням цін (інфляція) відбувається застій виробництва, а потім - стагнація. Стагнація - стан економіки, для якої характерні низький рівень виробництва, високий рівень безробіття, незначне використання матеріальних ресурсів.

Для зменшення впливу структурних криз на економіку слід перебудувати її структуру, тобто перш за все необхідно розвивати наукоємні галузі, що відповідають сучасному етапу НТП (електронно-інформаційний комплекс), а також сфери послуг і товарів народного споживання.

Вибравши структуру виробництва, яка орієнтована відповідно до НТП на збільшення кількості й підвищення якості матеріальних і людських ресурсів, держава може забезпечити більший рівень ЕЗ.

У сучасних умовах економіка України перебуває в глибокій трансформаційній кризі. В останні роки структурні зрушення в Україні мали негативний характер як за оцінним критерієм приросту кінцевого ефекту, так і за критерієм соціальної спрямованості національного товаровиробництва й ринку. Ще при тоталітарному режимі владні структури України боролися за те, щоб змінити співвідношення галузей у двосекторній моделі груп А й Б для підвищення частки і обсягу виробництва галузей групи Б. Саме у цій сфері працюють безпосередньо на задоволення потреб людини, але змінити ті тенденції, що склалися, за тоталітарних умов не вдалося. Базові галузі групи А продовжували зростати випереджальними темпами й досягли 72 ... 75 % загальноекономічного обсягу. При цьому значну частку сфери групи А становив військово-промисловий комплекс, навіть після проголошення політики радикальної структурної перебудови економіки. В умовах загального спаду ВВП, промислового і аграрного виробництв зазначені тенденції в зміненні структури залишилися переважними. Питома вага галузей групи А підвищувалася за рахунок насамперед металургійного й хімічного комплексів, що виробляють продукцію на експорт.

Зрозуміло, що трансформаційна криза в Україні має загальний, всеохоплюючий характер, але її основною складовою є криза структурна. До цього потрібно додати, що енергоємність, витратоємність на одиницю вітчизняної продукції у декілька разів менша, ніж у країнах з розвиненою ринковою економікою.

Досліджуючи Е3, необхідно мати на увазі ті чинники, що найбільше впливають на нього.

Всі чинники Е3 можна поділити на такі:

1) пропозиції (природні, трудові ресурси, основний капітал, науково-технічний прогрес);

2) попиту (сукупний попит С + I + О + Хп);

3) розподілу (ефективний розподіл ресурсів).

Чинники пропозиції забезпечують фізичне зростання, тобто збільшення виробництва реального продукту, але ці чинники - лише передумови для ЕЗ. Щоб воно відбулося у дійсності, відповідно має зрости сукупний попит.

Вплив чинники, які стосуються пропозиції, на ЕЗ відображається за допомогою кривої АВ виробничих можливостей (рис. 11.1).

Обмеженість ресурсів диктує необхідність вибирати оптимальні виробничі цінності й сам процес виробництва, базуючись на принципах заміщення чинників з урахуванням масштабу виробництва.

Існує прямий зв'язок між Е3 і виробничими можливостями (технологія, техніка, зайнятість, оптимальний розподіл ресурсів). Таку залежність видно з рис. 11.1. Економічне зростання визначається зміщенням кривої виробничих можливостей вправо, тобто з лінії АВ до лінії СБ. Можливості незначного або більшого зсуву показаних ліній залежать від удосконалення технології, кількості і якості ресурсів, а повна зайнятість й оптимальний розподіл ресурсів характеризують суттєвий вплив на ЕЗ.

Рис. 11.1. Виробничі можливості країни

Усі зазначені чинники знаходяться у взаємодії, але можна виконати розрахунки щодо визначення ефективності кожного з них, щоб мати уявлення про можливості прискорення Е3.

Для характеристики ЕЗ використовують ряд показників, за допомогою яких визначають результативність використання окремих чинників виробництва (капіталу, праці та природних ресурсів) у виробничій функції Y = F(L, К, N). Показниками ЕЗ є:

1) продуктивність праці (Y/Ь) - відношення обсягу випуску продукції до витрат живої праці. Обернений показник L/Y - трудомісткість продукції;

2) продуктивність капіталу (Y/К) - відношення обсягу випуску продукції до обсягу капіталу, що використовують у процесі виробництва. Обернений показник К/Y - капіталомісткість продукції;

3) продуктивність природних ресурсів (Y/К). Обернений показник - К/Y - ресурсомісткість продукції.

Розглянуті показники Y/Ь, Y/К, Y/К характеризують продуктивність чинників виробництва. Крім цього, можна використовувати співвідношення цих чинників. Співвідношення витрат капіталу та праці (К/L) є показником капіталоозброєності праці.

Для аналізу ЕЗ важливе значення мають показники граничної продуктивності, за допомогою яких визначають розмір приросту випуску продукції залежно від приросту кожного окремого чинника при незмінності інших показників:

Загальний обсяг випуску визначають як суму добутків кожного з чинників на його граничну продуктивність.

У реальному житті крім факторів ЕЗ діють фактори, що стримують його: законодавча діяльність держави в галузі охорони праці та навколишнього середовища.

На початку 70-х років ХХ століття деякі економісти почали обґрунтовувати концепцію неминучості "глобальної катастрофи" при зберіганні існуючих тенденцій розвитку суспільства.

Так, у доповіді "Межа зростання", що була підготовлена дослідницькою групою Массачусетського технологічного інституту США під керівництвом проф. Д. Медоуса, зазначалося, що у зв'язку із загостренням протиріч між швидко зростаючою кількістю населення Землі, бурним розвитком виробництва інвестиційних товарів і швидким виснаженням природних ресурсів планети можна передбачити, що фаза збільшення має закінчитися впродовж ста років. Далі автори вважають, що при існуючих тенденціях досягнення "межі зростання" супроводжуватиметься стихійним скороченням кількості населення внаслідок голоду та зменшенням промислового виробництва за рахунок руйнувань навколишнього середовища, виснаження ресурсів. У цій ситуації єдиним виходом, як вважають автори доповіді, є підтримка "нульового зростання".

Автори цієї теорії стверджують, що технічний прогрес та Е3 призводять до негативних явищ - забруднення навколишнього середовища, збільшення промислового шуму, викиду отруйних речовин, погіршення стану міст і селищ.

Навпаки, послідовники теорії Е3 вважають, що воно саме по собі знижує протиріччя між безмежними потребами і обмеженими ресурсами, тому що в умовах ЕЗ є можливість підтримувати інфраструктуру на певному рівні, допомагати хворим і бідним, удосконалювати систему освіти й підвищувати особисті доходи. Щодо навколишнього середовища, то необхідно вдосконалювати законодавчу й податкову системи й таким чином обмежувати нераціональне використовування природних ресурсів.

Крім цього, слід ураховувати фактори, які значно впливають на темпи ЕЗ, але їх дуже важко кількісно оцінювати, а саме:

1) забезпеченість країни різними природними ресурсами;

2) кількість та якість земельних угідь;

3) кліматичні умови;

4) соціальна, культурна, політична атмосфера в країні;

5) національні традиції.

У структурі ВНП головною є пропорція між валовими інвестиціями і амортизацією (обсягом капіталу країни, спожитого в процесі виробництва певного року), тому що вона є економічним індикатором загального стану економіки, визначає, в якому стані (піднесення, застою або спаду) перебуває національне господарство. Залежно від цього національну економіку розрізняють таким чином:

У цьому випадку виробництво і зайнятість перебувають у стані занепаду, країна має надлишкові виробничі потужності.

Темпи економічного зростання, його масштаби і якість повністю визначаються тими факторами, які на це впливають.