Основи ринкової економіки України - Селезньов В.В. - 1.4. Матеріальне виробництво

Випуск товарів здійснює матеріальне виробництво. Матеріальне виробництво становить основу будь-якої економіки.

Матеріальне виробництво - це процес перетворення людьми природних об'єктів з метою одержання за допомогою праці певного продукту для задоволення своїх потреб.

Матеріальне виробництво являє собою вирішальну сферу діяльності людей у будь-якому суспільстві. Карл Маркс писав, що "так само, як суспільство не може перестати споживати, так не може воно і перестати виробляти". Проте для здійснення виробництва необхідна наявність виробничих ресурсів.

Під ресурсами (від фр. ressource - допоміжний засіб) у загальному випадку розуміють цінності, запаси, джерела чого-небудь.

Виробничі ресурси - це цінності і запаси, які можуть бути використані в процесі виробництва. Виробничі ресурси поділяють на:

♦ природні;

♦ матеріальні;

♦ фінансові;

♦ трудові;

♦ підприємницькі.

Ресурси, що безпосередньо використовуються у процесі виробництва, стають факторами виробництва або, за іншою класифікацією, продуктивними силами.

Продуктивні сили - це сукупність засобів і методів виробництва, а також людей, які мають певні досвід і навички до праці і приводять засоби виробництва у дію (мол. 8).

Мал. 8. Продуктивні сили

Розрізняють такі компоненти продуктивних сил або фактори виробництва.

Засоби виробництва - це сукупність предметів праці і засобів праці, які використовуються людьми в процесі виробництва матеріальних благ.

Предмети праці - це сировина, паливо, основні і допоміжні матеріали, інші природні і матеріальні ресурси, що піддаються впливу людини в процесі виробництва.

До засобів праці належать виробничі будівлі, споруди, машини, верстати, устаткування, механізми, обчислювальна техніка, засоби для транспортування вантажів тощо.

Технологія - це сукупність і послідовність методів (прийомів) поєднання засобів і предметів праці та можливих шляхів використання певних знарядь або предметів праці в процесі виробництва.

Засоби виробництва приводяться у дію працею людей, тому розвиток продуктивних сил значною мірою залежить від кваліфікації і культурно-технічного рівня людей, зайнятих у виробничому процесі.

Виробництво не можна уявити як просту сукупність його компонентів: робочої сили, методів, засобів і предметів праці. Всі разом вони утворюють складну систему взаємодії, яка потребує упорядкування. Проте упорядкованість виробничого процесу не виникає сама собою. Для її досягнення необхідно організувати виробництво.

Організація виробництва - це сукупність дій, спрямованих на утворення і підтримку взаємозв'язку між окремими компонентами продуктивних сил.

Праця, засоби виробництва і технологія виступають як первинні фактори виробництва; їх комбінування для випуску продукції - це завдання організації виробництва, менеджменту, який у певному значенні виступає як четвертий фактор. В умовах ринкової економіки функції організації виробництва виконують підприємці.

Таким чином, продуктивні сили можуть бути представлені у вигляді системи компонентів. Це, насамперед, люди, що безпосередньо беруть участь у процесі матеріального виробництва і створюють для нього всі необхідні умови, потім предмети, знаряддя і засоби праці, технології, використані для розвитку та вдосконалення виробництва і, нарешті, його організація.

Відповідно до іншої класифікації фактори виробництва поділяють на працю, землю, капітал і підприємницьку здібність.

Праця - це сукупність знань, умінь і навичок, фізичних та інтелектуальних здібностей людини, тобто робоча сила, яку вона використовує для виробництва товарів і послуг.

Під землею розуміють всі природні ресурси, якими людина користується у процесі виробництва. До них відносять ліси, орні та інші землі, запаси надр, воду, а також тваринні і рослинні ресурси суші, морів тощо.

До капіталу відносять усі засоби виробництва, а також напівфабрикати і матеріали, що пройшли первинне опрацювання. Капітал дає змогу збільшити віддачу праці й землі у процесі виробництва.

Підприємницька здібність - це здібність людей приймати відповідні рішення і ризикувати заради отримання прибутку.

Фактори виробництва завжди комусь належать і власники цих факторів одержують дохід від їх використання. Власник праці одержує дохід у вигляді заробітної плати, власник природних ресурсів - дохід У вигляді ренти, власник капіталу - дохід у вигляді відсотка на капітал, власник підприємницької здібності - прибуток.

Засоби виробництва безпосередньо в процесі виробництва виступають як виробничі фонди. Внаслідок різниці між засобами праці і предметами праці за характером їх функціонування у процесі виробництва, за способом перенесення вартості на продукт праці, за способом обігу та способом поновлення засоби праці набувають форми основних виробничих фондів, а предмети праці - оборотних виробничих фондів. Серед засобів виробництва особливу роль відіграють засоби праці і, насамперед, знаряддя праці, обсяг, технічний рівень і ефективність використання яких визначають економічну могутність країни, темпи розвитку виробництва.

Фінансові ресурси, які використовуються для розвитку виробничого процесу (купівля сировини, товарів та інших предметів праці, робочої сили, інших елементів виробництва), являють собою капітал у його грошовій формі. Таким чином, засоби виробництва виступають з одного боку як виробничі фонди, а з іншого боку - як капітал.

Капітал є одним з основних економічних понять.

Капітал (нім. Kapital, від лат. capitalis - головний; спочатку - головне майно, головна сума) - це певна сума вартості, що у процесі виробництва збільшує свою початкову вартість, інакше кажучи, приносить додаткову вартість, прибуток. Класично капітал визначено як вартість, що приносить додаткову вартість. Капітал, таким чином, являє собою вартість, яка самозбільшується, тобто виступає у вигляді певної суми грошей, що витрачається на засоби виробництва і на заробітну плату робітникам, а потім під час продажу виготовленого товару знову перетворюється на гроші, але вже в більшій кількості.

Єдиним джерелом виникнення капіталу є заощадження.

Заощадження - це частина доходів, які не витрачаються на споживання (тобто придбання товарів і послуг) і на сплату податків (обов'язкових платежів державі). Вони виникають, коли доходи підприємств і окремих громадян перевищують їхні видатки. Багато людей зберігають частину свого доходу для того, щоб збільшити свій майбутній споживчий фонд або інвестувати його.

Як тільки заощадження витрачаються на купівлю компонентів виробництва, вони перетворюються на інвестиції, або інвестиційний капітал, а той, хто заощаджує, стає інвестором.

Тільки вкладення капіталу в господарську діяльність, його інвестування створює додаткову вартість.

Загальна формула капіталу має такий вигляд:

Різниця (Гі - Г) - це і є додатковий продукт, що становить дохід інвестора.

У наведеній операції гроші, вкладені у виробничий процес, не витрачаються остаточно, а лише авансуються, і після завершення кругообігу вони повертаються вкладнику (інвестору) з додатковим доходом. Капітал має постійно здійснювати кругообіг за принципом: гроші повинні робити нові гроші, інакше Інвестор збанкрутує. І чим більше протягом року буде зроблено оборотів капіталу, тим більшим буде річний прибуток інвестора.

Кругообіг капіталу - це єдність процесів виробництва й обігу, тому формула капіталу має такий вигляд:

Крапки (...) означають, що обіг коштів перервано, але процес їх кругообігу продовжується у сфері виробництва.

Структура капіталу може бути представлена у двох формах: технічній і вартісній. До технічної структури капіталу належать грошові кошти, вкладені в основні фонди, нематеріальні активи, оборотні фонди, фонди обігу.

За вартісною структурою капітал поділяють на постійний і змінний, а також на основний і оборотний, що відповідає основним і оборотним виробничим фондам підприємств.

Різні частини капіталу, що функціонують у виробництві, відіграють неоднакову роль у процесі створення додаткової вартості. Вартість постійного капіталу (вартість засобів виробництва) переноситься працею робітника на готовий продукт без змін, не створюючи ніякого приросту вартості. Змінний же капітал (вартість робочої сили), тобто жива праця робітників, збільшує вартість продукту на розмір додаткової вартості.

Формула вартості продукту має такий вигляд:

Співвідношення між основним і оборотним, змінним і постійним капіталами дано в таблиці 7.

Таблиця 1. Види капіталу

Капітал існує у трьох історично складених формах: промисловий капітал, торговий капітал та позичковий капітал.

Нині важко розмежувати три форми капіталу, оскільки спостерігається інтенсивне проникнення однієї форми в іншу. Так, промислові компанії створюють власні торговельні підприємства, і навпаки, великі торговельні фірми прагнуть мати власне виробництво. Таке явище дістало назву диверсифікації (від лат. diversus - різноманітний) капіталу.

В економіці також відомо таке явище, як поглиблення капіталу.

Поглиблення капіталу - це зростання капіталу в його матеріалізованій формі більш швидкими темпами, ніж зростання населення або робочої сили. Поглиблення капіталу призводить до того, що норма прибутку на капітал падає, тоді як заробітна плата зростає.

Якщо одночасно з ростом розміру капіталу, що припадає на одного робітника, вдосконалюється технологія, норма прибутку залишається на стабільному рівні при зростанні обсягу виробництва і заробітної плати.

Головна проблема виробництва полягає у тому, що людські потреби практично не обмежені, тоді як у будь-якому суспільстві кількість ресурсів обмежена. Обмеженість ресурсів - об'єктивний фактор, що диктує необхідність відповідної економічної поведінки людей. У кожний момент часу жорстко фіксованою є кількість трудових, природних та інших ресурсів, які можуть брати участь у виробництві. При цьому обмеженість усіх виробничих ресурсів залишається і навіть зростає з розвитком суспільства. Це обумовлено не тільки виснаженням природних ресурсів, а й тим, що потреби постійно зростають, даючи імпульс виробництву нових товарів та послуг, що потребують нових ресурсів.

Наслідком обмеженості ресурсів є наявність межі можливостей виробництва. Використання ресурсів для створення одного продукту завжди означає відмову від виробництва іншого. Це призводить до суперництва між альтернативними цілями використання наявних ресурсів і змушує робити вибір: які продукти виробляти, які потреби задовольняти першочергово.

Оскільки збільшення виробництва одного продукту веде до скорочення виробництва іншого, то вартість (витрати виробництва) одного продукту може бути виражена в кількості продукту, від якого доводиться відмовитися у зв'язку з виробництвом першого. В економіці така вартість або такі витрати виробництва називаються альтернативними (або зіставними).

Альтернативні (зіставні) витрати даного товару - це кількість іншого товару, від виробництва якого доводиться відмовитися, щоб виготовити додаткову одиницю даного товару. Інакше кажучи, це витрати на виробництво товарів і послуг, що вимірюються вартістю найкращої упущеної можливості використання витрачених на їх створення факторів виробництва.

Альтернативні витрати виробництва є основним рушійним мотивом, який змушує виробників максимізувати їхній прибуток.

Закон, що показує взаємозв'язок між зростанням виробництва одного продукту за рахунок скорочення іншого, дістав назву закону зростаючих альтернативних витрат.

Закон зростаючих альтернативних витрат.

В умовах обмеженості одного з ресурсів і скорочення доходности коли суспільство перебуває на межі виробничих можливостей, для того щоб збільшити виробництво одного з благ, доводиться скорочувати виробництво іншого у всезростаючому розміри

Таким чином, у силу того, що ресурси мають різну продуктивність у різних процесах виробництва, переключення їх з однієї сфери застосування на іншу обумовлює зростання альтернативних (зіставлених) витрат.

Обмеженість виробничих можливостей (ресурсів) породжує проблему альтернативності їх використання і пошуку найкращого поєднання факторів виробництва, тобто проблему вибору що, як і для кого виробляти, яка постає не тільки перед окремими виробниками, а й перед економікою країни в цілому.