Потенціал підприємства - Касьянова Н.В. - Метод вартості утворення

У процесі оцінки нематеріальних активів використовують загальноприйняті підходи: дохідний, витратний і порівняльний. Вибір того чи іншого підходу до оцінки суттєво залежить від виду та характеру нематеріального активу, стабільності та природи доходу, що генерується з його допомогою, можливості його комерційного використання (табл. 10.1).

При використанні витратного підходу використовуються: метод вартості утворення і метод виграшу в собівартості.

Метод виграшу в собівартості

Містить елементи як витратного, так і порівняльного підходу. Вартість нематеріального активу цим методом вимірюється через визначення економії на витратах в результаті його використання.

Цей метод застосовується лише в тих випадках, коли йдеться про два близьких за своїми техніко-економічними показниках види продукції або про два способи виробництва (технологічні процеси) однієї і тієї ж продукції. Отримані величини прибутку приводяться до розрахункового року - моменту оцінки з використанням коефіцієнта дисконтування.

Таблиця 10.1. ПРІОРИТЕТИ ЗАСТОСУВАННЯ ПІДХОДІВ ДО ОЦІНКИ НЕМАТЕРІАЛЬНИХ АКТИВІВ І ОІВ

Розрахунок величини вартості оцінюваного нематеріального активу проводиться за формулою:

де Пр1 - прибуток, який одержано без використання оцінюваного результату інтелектуальної діяльності;

Пр2 - прибуток, який одержано з використанням оцінюваного результату інтелектуальної діяльності.

Пр1 і Пр2 може бути обчислено за формулою:

де Пр/і - прибуток, одержуваний від продажу 7-го товару в і-му році; Ці - ціна одиниці товару в і-му році;

О/і - собівартість 7-го товару при його виробництві з використання і без використання оцінюваного нематеріального активу, виробленого в і-му році;

У]і - об'єм виробництва 7-го товару в і-м році; Т - термін виробництва і продажу товару; й - коефіцієнт дисконтування.

Метод виграшу в собівартості не застосовується у випадках випуску нових видів товарів.

Метод вартості утворення

Застосовується в такій послідовності:

1) визначається повна вартість заміщення або повна вартість відновлення нематеріального активу. При цьому виявляються всі фактичні витрати, пов'язані із створенням, придбанням і введенням активу в дію, наприклад: витрати на пошукові роботи і розробку теми; на створення експериментальних зразків; на послуги сторонніх організацій; на оплату патентних мит; на створення конструкторсько-технічної, технологічної, проектної документації; на складання і затвердження звіту;

2) визначається величина коефіцієнта, що враховує ступінь морального старіння нематеріального активу:

де Т - номінальний термін дії охоронного документа;

Тд - термін дії охоронного документа за станом на розрахунковий рік;

3) розраховується залишкова вартість нематеріального активу з урахуванням коефіцієнта техніко-економічної значущості і коефіцієнта морального старіння:

де Вна - вартість нематеріального активу; Зс - сума всіх витрат; Кмс - коефіцієнт морального старіння;

Кт - коефіцієнт техніко-економічної значущості (визначається тільки для винаходів і корисних моделей);

Ки - коефіцієнт, що відображає процеси в і-м році, враховується на основі динаміки цін.

Даний метод звичайно застосовується у випадках, коли інші методи оцінки результатів інтелектуальної діяльності незастосовно.

Порівняльний підхід в оцінці нематеріальних активів заснований на принципі ефективно функціонуючого ринку, на якому інвестори купують і продають активи аналогічного типу, ухвалюючи при цьому незалежні індивідуальні рішення. Дані по аналогічних операціях порівнюються з оцінюваними. Переваги і недоліки оцінюваних активів в порівнянні з вибраними аналогами враховуються за допомогою введення відповідних поправок.

При виконанні порівняльного аналізу продажів в обов'язковому порядку здійснюється порівняльний аналіз передаваних майнових прав по конкретних об'єктах інтелектуальної власності і загальний об'єм вимог, що витікає з формули винаходу.

Експерти нематеріальних активів при використанні порівняльного аналізу продажів повинні мати на увазі, що загальні об'єми продажів об'єктів інтелектуальної власності на вітчизняному ринку вкрай низькі. Навіть по крупних науково-технічних напрямах число операцій на рік не перевищує декількох десятків. З урахуванням цього застосовувати статистичний аналіз в порівняльних технологіях аналізу продажів буде не зовсім правильним.

Тут, швидше за все, необхідно використовувати методи експертних оцінок, що базуються на залученні до цієї роботи декількох експертів, думки яких можна було б використовувати для ухвалення рішень про висновок операції.

В оцінці нематеріальних активів доходному підходу належить особливе місце як такому, що найбільш вірогідно відбиває дійсну цінність нематеріальних активів і ті майбутні вигоди, що одержить власник від володіння ними.

Під майбутніми вигодами від застосування нематеріальних активів розуміють майбутні надходження чистого прибутку, створюваного безпосередньо даними активами. їх варто розглядати як грошовий потік, що утвориться від використання нематеріальних активів.

Класифікація методів дохідного підходу щодо оцінки нематеріальних активів наведена на рисунку 10.1.

Використання математичного апарату в межах того чи іншого методу передбачає виконання такої послідовності операцій:

- виділення грошового потоку, що генерується нематеріальним активом;

- детальне або з припущеннями, що спрощують поведінку грошових потоків, прогнозування майбутніх змін грошових потоків з урахуванням тривалості їх надходження;

- визначення ставки дисконту або коефіцієнта капіталізації для приведення майбутніх доходів до дати оцінки;

- розрахунок вартості об'єкта на дату оцінки за формулами дисконтованих грошових потоків або капіталізації.

Групування методів оцінки нематеріальних активів за способом виділення економічного ефекту ґрунтується на тому, що в процесі оцінки важливою проблемою є необхідність виділення із грошового потоку, що створюється бізнесом, тієї частини, яку дійсно можна вважати результатом використання саме нематеріального активу.

Рис. 10.1. Методи дохідного підходу щодо оцінки нематеріальних активів

У першу чергу доцільно визначити реальний економічний ефект, що створюється завдяки використанню нематеріального активу. Основними джерелами отримання такого ефекту можуть бути:

- надлишковий прибуток, що створюється завдяки нематеріальним активам, які не відображені у фінансовій звітності, але використання яких забезпечує дохідність на активи і на власний капітал вище за середньоринковий рівень;

- реальні ліцензійні платежі, що надходять правовласнику за ліцензійними угодами на дозвіл використовувати, наприклад, торгову марку або товарний знак;

- перевага в ціні одиниці продукції, що випускається та реалізується з використанням об'єкта оцінки;

- виграш в собівартості продукції за рахунок економії на умовно-змінних або умовно-постійних витратах;

- перевага в обсязі реалізації продукції.

Дохідний підхід представлено методом надмірних прибутків, методом дисконтованих грошових потоків, методом звільнення від роялті та методом переваги в прибутках.