Продовжував своє формування ринок праці за перших років радянської влади.
В роки радянської влади можна виділити наступні три періоди розвитку ринку праці. Початок другого періоду розвитку ринку праці відноситься до грудня 1918 р., коли був прийнятий перший радянський кодекс законів про працю, в якому було встановлено, з одного боку, право людини на працю та право безробітного на отримання матеріальної допомоги, а з іншої - регламентовані нові принципи відносин праці в формі трудової повинності. Місцеві ради народних депутатів трудящих отримали право примусово залучати незайнятих людей до суспільної праці. Державні органи влади монополізували функції регулювання відносин праці та реєстрації безробітних. Була введена примусова реєстрація, мобілізація працездатного населення та його розподіл за галузями економіки. Особи, що ухилялись від реєстрації та направлення на роботу, оголошувались дезертирами та підлягали суду революційного трибуналу. Була сформована трудова армія, праця була мілітаризована.
Третій період розвитку ринку праці пов'язаний з переходом в 1921 році до НЕПу та провал воєнного комунізму. Почали відновлюватись ринкові відносини в сфері виробництва та праці. Утримання зайвих робітників на підприємствах було визнано нераціональним. Втрати від низької ефективності праці признані вищими витрат на виплату допомоги по безробіттю. Новим Кодексом законів про працю відмінялись трудові повинності та мобілізація, впроваджувався добровільний порядок праці, признавалася легальною тимчасова незайнятість на виробництві, відновлювались виплати допомоги по безробіттю, передбачалась організація суспільних робіт та інші заходи. З'явились радянські біржі праці.
Четвертий період розвитку ринку праці пов'язаний із централізованим плануванням та всезагальності праці як суспільного зобов'язання. В 1930 році безробіття було оголошене як повністю ліквідоване. Тарифні ставки оплати праці, розміри посадових окладів встановлювались центральним союзним, республіканським або галузевим плановим органом. Регламентувались максимальні розмірі премій, доплат, надбавок до заробітної плати. Були ліквідовані установи праці.
В цей час в розвинутих капіталістичних країнах світу формується механізм регулювання національних та регіональних ринків праці [42], що відбувається в три етапи. Перший етап (30-ті рр. XX ст.) - регулювання носить епізодичний характер, обумовлюючись екстремальними ситуаціями, що виникають в економіці. Розробляються правові основи регулювання.
Другий етап (кінець другої світової війни - 60-ті рр. XX ст.) - характеризується переходом до систематичного впливу на ринок праці в руслі кейнсіанської економічної концепції. Держава створює нові робочі місця в державному секторі, сприяє організації суспільних робіт, розширює сферу державної освіти та професійної підготовки, підвищує обсяг витрат на допомоги.
Третій етап розпочався в 70-роки XX ст. Він пов'язаний з тим, що державне регулювання стає все більш ринковим. Акцент переноситься на стимулювання підприємців до створення нових робочих місць та заохочення безробітних покращувати гнучкість своєї роботи. І хоча розвиток нової моделі державного регулювання йшов по двох різних напрямках: консервативному (Англія, США) та ліберальному (Германія, Франція), зусилля всіх розвинутих країн зосереджувались, в основному, на наданні допомоги окремим галузям промисловості, географічним районам, групам працівників, забезпечення працею яких було проблематичним в результаті перебудови структури економіки. При цьому пряме фінансування робочих місць ігнорувалось. Вслід за США що визнали таку політику регулювання регіональних ринків праці неефективною, західноєвропейські країни теж перейшли до визначення загальних напрямів розвитку депресивних регіонів, створення сприятливих економічних умов для залучення та функціонування інвестицій шляхом введення податкових пільг в даному регіоні.
Останнім часом в системі регулювання ринків праці застосовується активна фінансова підтримка підприємств, що мають тимчасові труднощі. Підприємствам надається допомога у вигляді кредиту в розмірі витрат на виплату допомоги по безробіттю працівникам, що могли б втратити роботу та "недоотриманих податків із заробітної плати". Така програма дозволила зберегти десятки підприємств текстильної та сталелитейної промисловості Лондона, американській фірмі "Крайслер". У багатьох європейських країнах діють програми активної підтримки безробітних у формі виплати їм всієї суми допомоги одноразово при умові відкриття власної справи. Все більше уваги приділяється питанням перенавчання, підвищення кваліфікації безробітних.
12.4. Сучасний стан ринку праці в Україні
12.5. Вплив глобалізації на ринок праці України