Естетика - Газнюк Л.М. - Театр

Це письмова форма мистецтва слова, художнього освоєння світу в словесних образах. Попередником та першоджерелом літератури є фольклор, усна народна творчість, в якій словесний образ існує в єдності з музикою, танцем тощо. В найдавніших пам'ятках писемності, елементи мистецтва слова, поєднані з елементами міфології, релігії, наукових знань, з моральними та практичними настановами.

Особливе місце літератури в системі мистецтв зумовлене тим, що її твори не мають безпосередньої предметно-чуттєвої форми. їх предметно-чуттєва сторона - звукосполучення, ритмічна організація - підпорядкована змістові мовлення. В безпосередньому спілкуванні поета, оповідача із слухачами, з якого починалося мистецтво слова, використовувалися такі виразні засоби як жест, міміка, відтінки голосу. В розпорядженні ж письменника - тільки письмовий текст, в якому він втілює своє бачення та переживання реальності. Читач повинен відтворити в своїй уяві побачене, почуте, уявлене, пережите письменником. При цьому, сприймання художньої літератури - це особистісне відтворення читачем образів зі слів письменника. У справжньому літературному творі, як і в кожному виді мистецтва, створюється особлива художня реальність. Письменник не просто повідомляє факти і висловлює свої думки та почуття з приводу них, він розгортає картини життя і робить читача їх учасником.

Художня література порівняно з іншими видами мистецтва найбільш повно і всебічно відображає дійсність. Цим зумовлене багатство способів організації твору і побудови образу в літературі. Два основних типи організації художнього мовлення - поезія і проза (вони відрізняються будовою ритму). Саме в мистецтві слова сформувалися художні роди - епос, лірика і драма. При цьому, епос відрізняється відтворенням характерів у розгорнутих сюжетних ситуаціях. Опозідність, розгорнутість дії підкреслюють об'єктивне та цілісне змалювання світу. Ліричне характеризує такий тип побудови художнього образу, в основі якого лежить розкриття внутрішнього світу особистості через відтворення емоційно насичених роздумів та переживань. Лірика передає окремі моменти внутрішнього життя людини, її конкретний емоційний стан. За характером переживань створюється уявлення про обставини, що їх викликали, але основний зміст ліричного - багатство почуттів, самосвідомість особистості. Драма відтворює зовнішній світ в діалогічній формі. Це показ боротьби різних сил, тенденцій, сторін у житті чи свідомості людини, форма естетичного переживання та художнього втілення цієї боротьби. Будь-яка драма відтворює емоційно-вольові реакції людини, що виявляються в мові та фізичних діях.

Художня література, образи якої потребують насамперед інтелектуального розуміння, а не безпосередньо-чуттєвого сприймання, перебуває на межі мистецтва і розумової діяльності.

Виховувати людину, розвивати її розум і почуття здатні лише твори, пройняті глибокими думками і справжніми переживаннями, тобто ті, які несуть в собі глибокий сенс.

Театр

Театру як виду мистецтва в цілому притаманно: походження з ритуального, обрядового дійства, просторово-часова структура, аудіо-візуальний засіб сприймання та інше. Цей вид мистецтва розвивається у двох основних жанрах: драматичний театр та музичний театр. Кожний з них має свою специфічну художню мову, особливі виражальні засоби, свої функції в культурі та структурі людського спілкування.

Театр - синтетичний вид мистецтва, тому специфіку його взаємодії з публікою можна зрозуміти лише тоді, коли будуть розкриті "функції кожного з мистецтв, що входять у цей синтез. Основою сценічного мистецтва в драматичному театрі виступає особливий вид літератури - п'єса. Саме п'єса, драматургія, визначає виражальні засоби театральної вистави.

Ідейно-еететичний рівень п'єси створює головний ефект сценічного твору. Процес роботи над спектаклем полягає в перенесенні драматургічного тексту на сцену - це своєрідний "переклад" з однієї мови на іншу. В результаті літературне слово стає сценічним. Театр пропонує власний спосіб пізнання оточуючого світу та, відповідно, власний набір художніх засобів.

Кожна вистава створюється колективом людей. В ньому беруть участь актори, художник, який здійснює її сценографію, художники до костюму, гриму, освітленню, композитор, що створює або підбирає музику до вистави та інші. Об'єднує творчу енергію всіх учасників та творців вистави режисер. Перед ним стоїть завдання звести результати роботи колективу в єдину органічну синтетичну структуру.

Організація сценічної дії - це самоціль творців вистави. їх головне завдання полягає в тому, щоб надати драматургічному творові сучасного звучання, розкрити глядачеві його ідейний зміст, наситити емоційністю, звернути увагу на актуальні проблеми людського буття. В результаті спільної праці ансамблю митців у глядацькому залі виникає катарсис, що приводить до морального очищення особистості, сприяє розвитку ціннісних уподобань. Сценічна дія - це художня домінанта театрально-драматичного мистецтва, головна ознака, що відрізняє його від "мови" інших мистецтв. Це саме той конструктивний елемент вистави, який об'єднує різноманітні виражальні елементи інших мистецтв, що входять у театральний синтез. Слово у п'єсі для того, щоб воно було органічним у виставі, повинно стати дійовим словом, прирівнятися до вчинку, що кардинально змінює ситуацію, найбільш повно характеризує персонажа у конкретній конфліктній ситуації. Іноді дуже влучно висміюються ті чи інші вади особистості або суспільства; або просто показана життєва ситуація, але погляд зі сторони змінює її сприйняття. Саме тут криється виховний ефект театрального мистецтва.

Основні роди музичного театру: опера, оперета, балет. В оперному мистецтві поєднуються музичні та драматичні начала. Основу оперної вистави становить драматичний твір у поетичній формі, спеціально призначений для вокального виконання або цьому виконанню піддається. Вокальне мистецтво в опері розкриває драматичний конфлікт у такій умовній формі, що його сприймання погребує від публіки значної підготовки, особливого вміння розуміти мову оперної виразності. В даному випадку тільки високий ступінь художньої підготовки глядача забезпечує сильний вплив оперного мистецтва на свідомість людини.

Оперета в цілому існує за тими ж законами, що й опера, оскільки і для неї вокальне мистецтво - це головний засіб розвитку сценічної дії та розкриття змісту драматургії. Оперета - музична вистава в комедійному жанрі. На відміну від опери, оперета, завдяки відвертій комедійності, легкості, у своїх класичних зразках належить до розважальних жанрів.

Художньою домінантою у балетній виставі є хореографія, яка дає змогу розкрити красу людської пластики. Але без внутрішнього драматизму хореографія перетворюється лише у демонстрацію технічних можливостей виконавця. Хореографія у балетній виставі - це продукт творчості балетмейстера, який, з одного боку, розкриває зміст музики, а, з другого, дає свою власну інтерпретацію музичної основи вистави. Саме йому належить роль організатора діалогу митців з публікою. За допомогою досить складної для сприймання художньої хореографії мови він допомагає глядачам проникнути у глибини людського духу, відчути красу людського спілкування, пережити радість від споглядання неосяжних можливостей пластики людського тіла.

Важливо відзначити, що унікальність усіх родів та жанрів театрального мистецтва полягає в безпосередньому, прямому спілкуванні глядачів та митців, тому могутньому емоційному імпульсі, який передає аудиторії високохудожня вистава.