Естетика - Мовчан В.С. - 3.2. Основні закономірності розвитку естетичної теорії

Аналізуючи історію античної естетики, О. Лосєв вважає єдиним її предметом видимий, даний слуху і відчуттям "чуттєвий космос" [11, с. 135]. "...Чуттєвий космос (з його землею і небом, з його підземним царством і морями, з його повітряною атмосферою, метеорологією й астрономією) був самодостатнім твором мистецтва та природи водночас; усюди він виступав як числова гармонія..." [11, с. 135]. Тобто бачення світу в давніх греків було естетично-художнім.

Перші естетичні уявлення греків витворювалися у межах міфологічної свідомості, що мала поетичний характер, і релігійної обрядовості з вираженим естетичним навантаженням. Вона охоплювала пісні, танці, декламації, музику, поезію. Мистецтва, що становилися на ґрунті обрядовості та з її потреб, мали синтетичний характер, оскільки поєднували поезію, музику, танець. Ф. Ніцше у праці "Народження трагедії, або еллінство і песимізм" поділяв давньогрецьке мистецтво на два типи: діонісійське та аполонівське [12]. В. Татаркевич увів поняття "експресивні" й "конструктивні" мистецтва, відповідно це: поезія, музика, танець (експресивні), архітектура, скульптура, живопис (конструктивні). Початково експресивні, об'єднані в певну цілісність, вони утворювали хорею (від слова "хор"), для означення цілісності виразу почуттів його учасників.

Розкинута система естетичних уявлень давніх греків з усією можливою повнотою вперше виразно зафіксована в епосі, насамперед в епічних поемах Гомера "Іліада" й "Одіссея". Виражений поетичний характер мають описи природи, космосу, людського життя, ремесел і практичних умінь, якостей людської індивідуальності. Картини природи постають радше вільним виявом поетичної фантазії, аніж міфологічним розумінням природи як одушевлених і хаотично діючих природних сил. Поезія Гомера відображає "пластичне" бачення природи — пластичну матеріальну "обробленість" світу. Визначаючи провідний принцип характеристики картин природи у Гомера, О. Лосєв зауважує: це принцип зображення, який робить картини природи "структурно-зоровими і пластично-вагомими, але все ж по-людськи зрозумілими, переконливими, а інколи й грандіозно драматичними, приголомшливими і водночас утихомирено спокійними і рівноважними" [11, с. 167]. Таке бачення природи має особливе значення тому, що воно естетичне, а не міфологічне. Отже, це сформований свідомістю людини в адекватно вираженій формі образ величі та життєвої сили природи, що постає пластично оформленою і довершеною у виявах. Поетичність бачення Гомера виявляється в порівняннях і чуттєво-досконалому поетичному "живопису" картин природи. Космос у його творах — космос естетичної, а не міфологічної свідомості. Характеристики героїв піднесено епічні. Герой — це людина обов'язково благородна: "божественна", "богоподібна", "славна", "яскрава".

У Гомера наявні образи богів — покровителів мистецтва. Це насамперед Аполлон — бог світової гармонії та художнього оформлення світу і життя, образи Афіни й Гефеста. Афіна — здійснена думка Зевса (вийшла з його голови) — покровителька і наставниця у мистецтві. Бог Гефест — божественний коваль, майстер роботи з металу, характеризується "знаменитим у мистецтві". У поезії Гомера відображено естетичне розуміння світу як доцільна його життєвість у виразних формах і внутрішній гармонійній урівноваженості.

Видатний епічний поет VII ст. до н. е. Гесіод прославляв не лише військові доблесті героїв, а й оспівував цінність праці. У добу архаїки складалася лірична поезія, відомими представниками якої були Анакреон, Архілох, Сапфо (Сафо), Піндар. Розвитку поезії сприяли конкурсні змагання поетів під час свят на честь богів. Вони визначали поширення поетичного способу мислення та вираження колективних почуттів і думок. Період VI ст. до н. е. — час становлення професійної архітектури з розробленням архітектурного модуля, в основу якого покладено принцип "золотого перерізу". Архітектура, зокрема культові споруди (храми), характерні гармонійною врівноваженістю частин і цілого, підтверджуючи, що принципи архітектурної забудови споріднені з принципами музичної гармонії. Скульптурний канон пропорцій людини, введений Поліклетом, засвідчив естетичну потребу відобразити пластичність фігури, виразну досконалість будови людського тіла. Пластичність постає загальною характеристикою всіх "конструктивних" видів мистецтва.

На ґрунті розвинутої художньо-образної системи світобачення, втіленої у різних видах мистецтва, виникла низка основних понять естетики: "краса" (kalon); "катарсис" — вираження почуттів через мистецтво; "мімесiс" — наслідування (початково — виявлення почуття в процесі виконання творів, згодом — відтворення дійсності мистецтвом), а також поняття "гармонія", "міра", "ритм". Склалось поняття "мистецтво", увібравши в себе предметність, що уособлює формуючі здібності людини.

Отже, естетично-формуюче ставлення античних греків до світу визначило домінування художності в усіх сферах діяльності, стосунків, відносин до природного та соціального світу, естетичне бачення людини як пластично довершеної, одухотвореної істоти.