Естетика - Мовчан В.С. - 9.4. Типи символів та рівні естетичної свідомості

Життя символу як духовної реальності (творення і сприймання) е складним процесом творення повноти присутності людини в бутті та буття реальності (в символічно-образних шатах) в її свідомості. Багатство сфер досвіду як свідчення багатства способів взаємодії людства зі світом відображене в багатстві типів символіки, котрі "кодують" зміст досвіду. Це науковий, філософський, художній, міфологічний, релігійний типи символів. Царина символів осягає собою природу, людину, суспільство, увесь космос. Символи певного типу не лише творять (кожен своїми засобами) цілісний образ дійсності, а й задають їй тим самим способи ідеальної життєвості. Остання, щоби стати дійсною, потребує розпредметнення — "розкодування" символу для введення його в особистісний досвід суб'єкта з метою поглиблення образу життєвості предмета пізнання: все нових нашарувань його змісту. Отже, природа духовної реальності — символічна. Сконцентрована в образній мові повнота життєвих зв'язків у світі їх носіїв відкриває взаємопереходи форм і способів буття згідно з принципом "все в усьому". Тому в кожному образі віддзеркалює інше буття, утворюючи особливу — символічну реальність.

Символи різняться масштабом осягнення змісту предмета формування і способом "кодування" духовного досвіду. Якщо порівняти міфологічний, художній і науковий типи символізації, простежується тенденція відчутного поглиблення змістовного нашарування значень символу. Міфологічна свідомість продукує бажане у формах реального, надаючи власного способу життя навколишньому та уявному світові. Чуттєво дана цілісність міфообразів у власній (людській) подобі — спосіб створити не відчужений, упізнаваний образ все проникності людини у життя. Це психічно сприятливий спосіб творення ілюзії повноти функціонування досвіду, адже він народжує віру в оволодіння всім природним і надприродним світом, не лише чуттєво сприйманим, а й створеним уявою.

Символи, котрими оперує наука, потребують їх опанування. Складність останнього — в суто "умовній", виражено символічній мові науки, що не має прообразів у реальності. Тому без спеціальних знань — без опанування мови конкретної науки — закодований у ній зміст духовного досвіду залишається недосяжним. Як ми вже наголосили, своєрідною опосередковуючою ланкою опанування реальністю в ідеальному способі її буття є мистецтво. Щоправда, воно не в змозі та й не має на меті розкривати істини науки. Ця прерогатива належить лише їй. Мистецтво — символічний спосіб "кодування" духовної реальності, нею є людські відносини в усьому їх багатстві в єдності реальності й ідеалу. Воно формує надреальний, ідеальний простір життєвості, піднесений над реальним не лише за ознакою виокремленості способу, в який формується цілісна ідеальна реальність, — специфічна (художня) мова мистецтва. Це реальність іншого типу. В ній ідеальний спосіб буття визначається як буття всезагального (ідея) в індивідуалізованому образі (образах): буття ідеї в цілісному, чуттєво сприйманому образі. У художньо-образній мові мистецтва досвід досконалого буття постає або наслідком продуктивно-формуючої ідеї суспільності, що створює досконалий образ життєвості людського духу, або продуктивною формуючою ідеєю, що простежує в цілісній життєвості предмета творення складності його здійснення в досконалому вияві життєвості.

Проблема, з якою зіткнулося сучасне людство, пов'язана зі зростанням символічної завантаженості всіх типів образного формування: науки, філософії, мистецтва. Опозиціонування ускладненню мови культури набуває нині позакультурних форм: занурення в чуттєву достовірність предметного буття, "очищеного" від символіки. Наука, виокремлена в особливу сферу досвіду за наведеними нами підставами, стає здобутком духовного досвіду незначної кількості людей, котрі присвятили себе конкретній її галузі. Сучасне мистецтво декларує і здійснює повну відмову від образності. Сказане пояснює причини духовної кризи сучасного цивілізованого світу, що воліє жити цінностями речового, а не духовного змісту. Відтак "оречевлення" людини стало реальністю культури. У свою чергу, культура в стані відчуженості втрачає себе як живий процес постійного нашарування символічних структур змісту. Втрачається естетичний образ культури в тому сенсі, що вона губить себе як гуманістично визначена якість людського буття — його духовність. Розвиток особистості на засадах гармонійної організації її духовних структур визначається повнотою осягнення багатства типів духовного досвіду людства та їх індивідуалізації в особистісній взаємодії з цим досвідом.