Етика - Тофтул М.Г. - Мораль і мистецтво

Співвідношення моралі і політики неоднозначні, оскільки вони залежать від історичних обставин, сил, які вертять політику, а також від місця моралі в системі соціального життя. У тоталітарних політичних системах моральні спонуки у структурі політичної свідомості часто набувають форми протидії, опору владі, зневіри, політичного нігілізму. В демократичних державах ідеологічний і психологічний настрій людей зорієнтований на творчі ідеали, реалізацію принципів гуманізму і соціальної справедливості.

Функції та сутність моралі і політики як форм соціального життя не завжди однакові. Мораль зорієнтована на гармонізацію суспільних відносин і міжособистісних стосунків, а політика загалом спрямована на підпорядкування однієї волі (індивідуальної, групової) волі іншій. Узгодженість інтересів влади і переважної більшості громадян держави сприяє гуманізації політики і підвищенню моральної культури народу. Не кожна мораль є безумовно позитивним феноменом, оскільки вона може бути не лише природною (сформованою у наслідок тривалого стихійного процесу), а й "штучною" — спеціально сконструйованою, такою, яка б задовольняла певну ідеологічну доктрину чи соціальну групу. її різними способами нав'язують громадянам у прагнення досягти своїх цілей. Політика нерідко апелює до моральних почуттів людей, намагаючись нав'язати "лжемораль" (доноси на товаришів, друзів, рідних проголошувалися високоморальними). Однак це не є мораллю.

Мораль і мистецтво

Будучи формами суспільної свідомості, тобто явищами ідеальними (нематеріальними), мораль і мистецтво (їх позитивні різновиди) сприяють гармонізації й гуманізації стосунків між людьми. Мораль і мистецтво орієнтовані на майбутнє, оскільки моральна свідомість виявляється в нормах бажаної поведінки, а мистецтво — в ідеалах, орієнтованих на бажане майбутнє. Часто вони виконують однакові функції. Так, мистецтво завжди виражало складні та суперечливі проблеми морального життя суспільства й особистості, активно боролося за свободу, гідність і щастя людини. Як засіб духовно-практичного освоєння, перетворення дійсності "за законами краси", мистецтво опосередковано сприяло перетворенню її згідно з принципами добра.

Між мораллю й мистецтвом є і відмінності. Мораль — надбання народу (людства); творці — окремі люди, здатні виражати естетичне бачення і переживання буття з допомогою художніх образів. Носієм моральних норм є громадська думка, а естетичних ідеалів — митці. Мораль як форма суспільної свідомості виявляється через норми, правила, приписи поведінки людей, мистецтво — через художні образи. Мораль консервативніша, ніж мистецтво, адже її норми формуються впродовж століть і дуже рідко переглядаються. Мистецтво постійно коригує, уточнює свої ідеали, вдаючись до нових художніх засобів, стилів, художніх образів. Мораль послуговується загальними визначеннями, якими є норми бажаної поведінки людей, а мистецтво створює образи, де поєднується загальне й індивідуально неповторне, особистісне. Мистецтво раніше, ніж інші форми суспільної свідомості, розпізнає моральний смисл соціальних проблем і суперечностей, які переживає суспільство.

Мораль і релігія

Мораль, як і релігійна свідомість, регулює соціальні відносини, виявляючись у нормах поведінки. Релігійні норми викладені у формі заповідей, повчань, притч. Вони сприяють осмисленню проблем смерті і безсмертя, смислу людського життя, природи і сутності добра та зла, справедливості, щастя тощо.

Завдяки моралі (теорії моралі) та релігії формуються уявлення про моральні чесноти і вади. Однак світська етика розглядає виникнення, становлення і розвиток моралі як природно-історичний процес, релігійна — проголошує творцем норм поведінки людей Бога, який створив світ, володіє ним, опікується всесвітнім порядком, протистоїть хаосу, руйнуванню, деградації. Всі норми людського життя зумовлені божественним порядком.

Релігія вважає тіло людини смертним, а душу безсмертною. При цьому різні віровчення по-своєму пояснюють безсмертя душі. Буддизм стверджує, що душа безсмертна; вона лише переселяється з одного тіла в інше згідно з принципом карми. За християнським та мусульманським ученнями душі праведників потрапляють у рай, грішників — у пекло.

Світська теорія моралі проголошує добро найвищою абсолютною вселюдською цінністю, прагнення його наповнює життя людини сенсом, релігійна — творінням Бога. Він — найвища досконалість (еталон досконалості), істина, добро.

Основні заповіді, які визнає релігія, не суперечать принципам світської етики: "Шануй свого батька та матір свою, щоб довгі були твої дні на землі, яку Господь, Бог твій, дає тобі!", "Не вбивай!", "Не чини перелюбу!", "Не кради!", "Не свідчи неправдиво на свого ближнього!". Однаково витлумачують вони людські чесноти (милосердя, щедрість, правдивість, чесність, справедливість, мудрість, терпеливість, помірність) і моральні вади (гордість, скупість, заздрість, лінощі, дармоїдство тощо).