Етика - Тофтул М.Г. - Етика працівників органів внутрішніх справ

Правоохоронці, насамперед працівники органів внутрішніх справ, перебувають на передньому рубежі боротьби за закон, порядок, справедливість, виконуючи при цьому й профілактичну функцію.

Передумовою ефективного виконання ними своїх функцій є взаєморозуміння міліції і громадян. Цій меті служить система професійної освіти й виховання працівників органів внутрішніх справ. Важливу роль при цьому відіграє моральне їх виховання, а також пізнання ними теорії моралі (етики) та міліцейської (поліцейської) деонтології (грец. deon (deontos) потрібне, необхідне і logos — слово, вчення) — розділу етики, що розглядає проблему обов'язку працівників органів внутрішніх справ, сферу моральних вимог до них.

Досконале знання етики не може автоматично змінити моральних поглядів, почуття людини: егоїст не стане враз альтруїстом, фанатик — толерантною людиною тощо. Проте ці знання можуть допомогти, людині вберегтися від численних життєвих спокус.

Професійна діяльність працівників органів внутрішніх справ передбачає їх спілкування як зі своїми колегами та правопослушними громадянами, так і з правопорушниками, злочинцями. Спілкування міліціонера з колегами нагадує взаємини військових, що вимагає відповідних фахових знань, умінь, навичок і таких моральних властивостей, як вірність (насамперед закону), мужність, відвага, стійкість. Для цього необхідні належна фізична та бойова підготовка. Спілкування з правопорушниками та злочинцями, крім перелічених, передбачає і специфічні моральні якості, знання, уміння і навички.

Від працівника міліції часто залежить доля людини, її рідних і близьких, що накладає на нього особливу відповідальність, додаткові обов'язки. Тому етика для працівників правоохоронних органів не менш значуща, ніж комплекс юридичних дисциплін. Адже право зацікавлюється людиною тоді, коли вона здійснила чи не здійснила певний вчинок, внаслідок чого було завдано шкоди суспільству або іншій людині. Етику цікавить не тільки результат, а й мотив вчинку. За словами І. Канта, людина є юридично винною лише вчинивши спрямоване проти права іншої людини діяння. Проте морально вона винна з появою у неї думки про вчинення такого діяння. Тобто етика розглядає людину всебічніше, ніж правознавство.

Працівнику правоохоронних органів неправильна оцінка людини іноді може коштувати життя (при виборі стратегії й тактики ведення переговорів в екстремальних умовах: під час захоплення заручників, у ситуації загрози вибуху тощо).

Міліція України покликана захищати інтереси суспільства. Однак стереотип упереджено негативного ставлення до неї громадян ще залишається незмінним. Цей негативізм породжений традиційною опозиційністю владі та її інститутам, укоріненими уявленнями, що міліція виконує здебільшого каральні функції, і нездоровими проявами у середовищі її працівників.

На суттєві зміни у діяльності органів внутрішніх справ і сприйнятті її громадськістю можна розраховувати у зв'язку з формуванням в Україні правової держави. Здобути прихильність, визнання, авторитет у громадян міліція зможе лише високопрофесійною діяльністю, яка відповідатиме принципам моралі.

Етика попереднього слідства

Розслідування злочинів є специфічним видом юридичної діяльності і зумовлене характером завдань слідчого та обставинами, в яких йому доводиться діяти.

Слідчий має широкі владні повноваження (зокрема, й на обмеження основних прав і свобод людини і громадянина), право застосовувати заходи державного примусу, а також самостійно негласно вести слідство і приймати важливі рішення. Така робота часто вимагає надмірних навантажень. Слідчий, обмежений жорсткими строками розслідування, мусить мати справу з тими, хто прагне приховати істину, розкриття якої є його професійним обов'язком. Люди, з якими він спілкується у процесі професійної діяльності, певною мірою причетні до розслідуваного злочину чи судочинства з кримінальної справи. Це обвинувачений, підозрюваний, потерпілий, їх представники, захисник обвинуваченого, цивільний позивач, цивільний відповідач та їх представники. Спілкування і відносини з ними складні, нерідко пов'язані з моральними проблемами. Професійна діяльність слідчого потребує високо-розвинутих фахових і моральних якостей, насамперед почуття відповідальності, об'єктивності й неупередженості, пильності, чесності, справедливості, гуманності, високої культури спілкування.

У своїй діяльності слідчий керується процесуальними, криміналістичними і моральними правилами. Процесуальні норми вказують, що саме, в яких формах і в якій послідовності слід робити, провадячи слідство. Рекомендації криміналістики допомагають обрати тактику, ефективні прийоми і методи розкриття злочину і викриття винуватих. Зважаючи на моральні норми, оцінюють допустимість конкретних прийомів розслідування крізь призму моральних принципів. Усі види правил взаємопов'язані і не повинні суперечити одне одному. Визначальну роль серед них відіграє закон, який має бути високоморальним і доцільним. Це, однак, не звільняє слідчого від неухильного дотримання моральних норм. Проте ними нерідко нехтували в тоталітарних державах.

Антигуманною є концепція, яка тлумачить розслідування як боротьбу слідчого з обвинуваченим. Унаслідок цього зроблено спробу легітимізувати численні порушення вимог моралі, зокрема різноманітні слідчі хитрощі та пастки, що межують з обманом, провокацією. Це розпалювання конфлікту між учасниками злочину, залучення до його розкриття екстрасенсів, гіпнотизерів, віщунів.

Неприйнятним є й погляд на попереднє слідство як на конфлікт сторін, що протиборствують. Це зумовило абсолютизацію обвинувальних функцій слідчого, зосередження його діяльності на виявленні обставин, що роблять вину обвинувачуваного тяжчою, ігнорування обставин, які його виправдовують чи пом'якшують вину. Ця точка зору суперечить вимогам неупередженого, об'єктивного розслідування обставин справи в інтересах істини і справедливості. Та чи не найгрубішим порушенням права і принципів моралі є використання свідчень обвинувачуваного проти себе. Неприпустимим є одержання показань шляхом насилля, погроз, обману.

Слідчий зобов'язаний роз'яснювати особам, які беруть участь у справі, їх права і забезпечувати можливості реалізації цих прав. Особливо важливим правовим і моральним його обов'язком є турбота про потерпілих. Слідчий повинен бути коректним з ними незалежно від їх становища у справі (обвинувачуваний, потерпілий чи свідок) і їхньої поведінки.

Діяльність слідчого охоплює різноманітні слідчі дії, кожна з яких має свою специфіку, що виявляється в особливостях моральних вимог, яких необхідно дотримуватися під час допиту, обшуку, очної ставки, слідчого експерименту, огляду місця події, накладення арешту на майно тощо. На всі ці дії поширюються загальні моральні вимоги: бездоганне дотримання закону, об'єктивність, неупередженість, добросовісність, повага осіб, причетних до справи, заподіяння мінімальної шкоди їх майну та іншим благам тощо.

Однією з найпоширеніших слідчих дій є допит обвинуваченого, підозрюваного, потерпілого, свідка, експерта з метою одержання показань про істотні для справи обставини. Проводять його у формі бесіди, процедура й умови якої регулюються законом. Співбесідники перебувають у неоднаковому становищі, оскільки слідчий має право ставити запитання, визначаючи предмет і прийоми бесіди, а підозрюваний, обвинувачуваний, потерпілий чи свідок зобов'язані лише правдиво відповідати на них. Правда, підозрюваний і обвинувачуваний не несуть кримінальної відповідальності за свідомо перекручені показання. Потерпілий, свідок та експерт повинні давати правдиві свідчення під загрозою кримінальної відповідальності. Важливою умовою допиту є використання лише дозволених законом засобів впливу на допитуваних.

Кримінально-процесуальний закон містить норми, що зобов'язують дотримуватися моральних принципів. Моральний критерій у кримінально-процесуальних нормах найчастіше фігурує як заборона вдаватися до дій, які принижують честь і гідність, розголошувати відомості про інтимні аспекти життя, домагатися показань шляхом насилля тощо.

Закон і моральні норми забороняють особам, які проводять дізнання чи попереднє слідство, застосовувати насильство і погрози та інші незаконні прийоми. До них належать так звані навідні запитання, що суперечать вимозі неупередженого, об'єктивного слідства. Тому професійна й криміналістична література містить дозволені під час допиту види запитань з метою одержання достовірної інформації. їх поділяють на доповнювальні; такі, що нагадують; контрольні; уточню-вальні; допоміжні тощо. Не рекомендується вдаватися до образливих навідних запитань, а також запитань-пасток. Менш категоричним є погляд на правомірність непрямих та умовних запитань.

Під час допиту слідчий повинен дотримуватися загальноприйнятих правил етикету, насамперед ввічливої форми звертання, а також правових і моральних норм ведення протоколу допиту.

При збиранні доказів він має право вдаватися до обшуку, не порушуючи вимог права і моралі. Обшук можливий тільки за наявності достатніх правових підстав. Навіть законний обшук пов'язаний з багатьма моральними проблемами. Йдеться про обшук без відповідного дозволу за умови його безвідкладності; обшук у нічний час; забезпечення присутності особи, в якої проводиться обшук; ізолювання дітей і хворих, які проживають у приміщенні, в якому здійснюють обшук; залучення понятих.

Специфічні моральні проблеми виникають під час очної ставки, слідчого експерименту, огляду місця події, накладення арешту на майно тощо.

Отже, попереднє слідство має відповідати чинному законодавству держави, вселюдським нормам моралі, специфічним правилам і приписам юридичної етики.