6.1. Особливості моральних відносин педагога
Діяльність педагога відбувається в соціальному середовищі, яке зумовлює її тенденційність. Виявлення цієї діяльності значно залежить від характеру наявних стосунків, моральних відносин, які сформувалися і функціонують у педагогічному колективі. Водночас і сама особистість у процесі діяльності та самореалізації творить і коригує такі стосунки.
Моральні відносини педагога - вид суспільних відносин, що е сукупністю соціальних зв'язків і залежностей, у яких основну роль відіграє взаємодія людей і соціальних спільнот, що грунтуються на загальноприйнятих моральних цінностях, спрямованого на дотримання суспільного та індивідуального блага і користі, гармонізацію умов морального прогресу.
Вони характеризуються діалектичною єдністю об'єктивного і суб'єктивного. Об'єктивний аспект моральних відносин виявляється у вчинках та поведінці педагога, у яких опредмечується його моральна
свідомість. Це робить педагогічні відносини такими ж реальними, як і інші суспільні відносини. У моральних знаннях, почуттях, переконаннях, волі особистості, які керують її діяльністю та реалізуються в ній, визначається суб'єктивний аспект моральних відносин.
Особливостями моральних відносин є ціннісно-регулятивний, безпосередній оцінювальний та безособистісний характер, їх опосередкування посилюють почуття совісті, моральної відповідальності, обов'язок та громадська думка колективу тощо. Усі види моральних відносин визначають з огляду на те, дотримуються чи не дотримуються суб'єкти взаємодії моральних принципів і норм у своїй поведінці та діяльності. Регуляція моральних відносин відбувається безвідносно до соціального стану особистості.
Найспецифічніша ознака моральних відносин - опосередкування, яке налаштовує на активне формування та обов'язкову реалізацію загального сутнісного зв'язку. Воно полягає в синтезуванні компонентів учинку в єдине ціле, яке більше, ніж сума елементів, що свідчить про утворення нової якості. Опосередкування реалізує взаємодію суспільних, колективних та індивідуальних інтересів, прагнень тощо, гармонізує дії в різних галузях суспільної діяльності. Це проявляється, зокрема, у тому, що морально прогресивний учинок і його результат мають важливе значення в регуляції рівноваги професійних залежностей суб'єктів. Моральні відносини зумовлюють появу визначальної ланки, яка є еталоном у моральному житті.
Безособистісний характер моральних відносин полягає в пред'явленні вимог не від конкретного імені (наприклад, держави, директора школи тощо), а безпосередньо. Вимоги постали в процесі суспільної практики, їх значення необхідне і важливе для існування та розвитку суспільства і педагогічного колективу, кожної особистості ("Працюй сумлінно", "Будь чесним і справедливим" , "Люби дітей", "Люби Батьківщину" та ін.). Моральні вимоги може пред'явити будь-яка особистість іншій.
Посилюють моральні відносини совість, моральна відповідальність, обов'язок та громадська думка колективу. Економічні і правові відносини охороняються правовими санкціями держави. Отже, формування моральних відносин відіграє важливу роль у розв'язанні конфліктних ситуацій, боротьбі проти соціального зла, виховуванні моральної культури учнів і вчителів.
Загальний характер моральних відносин полягає в регуляції поведінки людей у різних сферах суспільної діяльності. Зокрема, у педагогічній вони поширюються на всіх суб'єктів навчально-виховного процесу.
Опосередкована і безпосередня діяльність учителя перетворює його на суб'єкта моральних відносин. Ці відносини передбачають таку діяльність педагога:
- створення педагогічних та студентських, учнівських колективів, у яких реалізуються об'єктивні та суб'єктивні можливості навчання і виховання підростаючих поколінь;
- активна участь у творенні та обговоренні документів, які збагачують зміст освіти, морально вдосконалюють вихованців;
- виконання прямих функцій не лише в управлінні навчально-виховним процесом, а й у міжособистісних моральних відносинах;
- активний розвиток, збагачення морального досвіду учнів, творення нових традицій етичного змісту, участь у вдосконаленні моральних взаємин на всіх рівнях.
Учитель безпосередньо інтегрований у моральні відносини на рівні субординаційних (вертикальних) і координаційних (горизонтальних) зв'язків, що посилюють специфіку дисциплінарного впливу, сприяють зростанню педагогічної майстерності та професійних знань нормативними вимогами, чітко визначеною регламентацією професійної діяльності. У професійній діяльності педагога за авторитарної системи освіти переважають відносини субординації (між керівниками (начальниками) і педагогами (підлеглими), старшими і молодшими, вихователями і вихованцями).
Згідно з результатами дослідження сучасної української вченої Алли Бойко (2008), і нині більшості вчителів (68%) притаманний авторитарний стиль, а управління школою здійснюється централізовано. Причинами цього є відсутність високого культурного та професійного рівнів педагога, а також позиції у вихованні.
Демократизація і гуманізація суспільства та освіти надає пріоритету координаційним відносинам, які характеризуються співробітництвом, моральною справедливістю, взаємодопомогою, продуктивною взаємодією суб'єктів навчально-виховного процесу.
Заперечення субординаційних відносин негативно позначиться на навчально-виховному процесі, оскільки вони об'єктивно необхідні для його управління, забезпечення високої організованості і дисциплінованості; налагодження стосунків між керівником і підлеглим, які відображають моральну рівність їх гідності, єдності в досягненні мети освіти; забезпечення права керівників і підлеглих відповідати їх обов'язкам; висування вимог і виявлення поваги до педагога, суворої владності і доступності, принциповості і чуйності. Психологічний комфорт у педагогічному колективі значно залежить від справедливості вимогу субординаційних моральних відносинах керівника з підлеглими, у діях якого реалізуються вимоги суспільства.
Високий рівень моральних відносин передбачає повне засвоєння педагогами вимоги як належного, що має значення вольової дії в межах здійснення ними моральної свободи. Власним прикладом, моральною культурою та зрілістю керівник здійснює значний вплив на підлеглих і формування субординаційних моральних відносин у процесі реалізації вимоги. У цих умовах знижується або зникає необхідність застосування до підлеглих методів стягнень, оскільки моральна відповідальність, довіра, толерантність управлінця відображаються на них, спонукають їх мобілізуватися на якісне виконання професійного обов'язку.
Низький рівень моральних відносин передбачає активне застосування керівником методів стягнень, які мають компенсувати недостатньо розвинену моральну свідомість підлеглих. Керівник і підлеглий морально рівноправні у стосунках. Нерівність існує лише в посадовій субординації та виконанні соціальних ролей. Отже, моральні відносини "керівник - підлеглий" належать до таких, які передбачають вимогливість, керівництво, чуйність та повагу, доброзичливість і доступність. Створити їх у педагогічному середовищі може керівник, який інтегрує ці якості і є їх активним суб'єктом.
Для розуміння сутності особистості педагога як суб'єкта моральних відносин важливо з'ясувати особливості зворотного зв'язку "підлеглий - керівник". Ставлення підлеглого до керівника формується через з'ясування, наскільки збігаються наявні характеристики начальника з тими, які мають бути, якою мірою його вчинки відповідають моральним вимогам і законам права, прийнятим зобов'язанням, чи володіє він організаторськими здібностями, здатністю аналізувати складні моральні ситуації, здійснювати моральний вибір перед тим, як прийняти відповідне рішення.
Моральні відносини в системі "викладач - керівник" залежать і від міри поваги, довіри, вимогливості, творчої ініціативи, турботи підлеглих про керівника. Отже, на ці відносини в аспекті їх субординації значно впливають моральні якості вчителів (справедливість, честь, любов, порядність, милосердя та ін.), що допомагають урівноважувати, стабілізувати стосунки на індивідуальному і колективному рівнях. Часто працелюбності, діловитості, компетентності надають статусу професійних якостей, однак вони характеризують і моральність людини. А. Макаренко зазначав, що в суспільстві діловитість стає гідністю, якою мають володіти всі громадяни, моральною якістю і вимогою. На практиці конфлікти між учителем і керівником виникають передусім через низьку професійну компетентність, відсутність ініціативи, діловитість та недисциплінованість педагога. Лінивий учитель характеризується постійною невдоволеністю, відсутністю бажання морально самовдосконалюватись та докладати розумових зусиль. Працелюбному педагогу не властиві кар'єризм, підступництво, лицемірство чи корисливість, він совісний, чесний, відповідальний, надійний. Моральна надійність полягає в гармонійному поєднанні моральних і ділових характеристик людини. Діловитість, компетентність, надійність, працелюбність і моральність не лише взаємозумовлюють одне одного, а й взаємопроникають, утворюючи діалектичну тотожність. Якщо у вчителя є певна моральна вада, то, можливо, у нього наявні і професійні недоліки, що позначається на міжособистісних взаєминах із керівником та колективом.
Субординаційні відносини функціонують і в системах моральних взаємин "педагог - учень", "учень - педагог". Носієм моральних цінностей учитель є лише тоді, коли в нього добре сформовані загальнолюдські гуманні цінності. Я.-А. Коменський зазначав, що педагоги мають бути одночасно керівниками і друзями своїх вихованців. Ціннісні орієнтації гуманного характеру, які ґрунтуються на науковому світогляді, відображають моральну відповідальність учителя. Об'єктивні суспільні відносини, інтеріоризуючись педагогом, стають рушійною силою його морального самовдосконалення. Дегуманізація суспільних відносин негативно позначається на ціннісних орієнтаціях вихователя, утворюючи різні види непродуктивних орієнтацій, до яких Е. Фромм зараховував: рецептивну, експлуататорську, накопичувальну, ринкову. Педагог із рецептивною орієнтацією прагне отримати від дітей більше любові, ніж віддає сам. Незважаючи на те що викладачеві необхідна зовнішня підтримка вихованців, цього потребують і самі учні. Педагог з експлуататорською орієнтацією намагається використовувати у власних цілях не лише учнів, а й їхніх батьків. Він "любить" лише тих студентів, з яких може мати зиск. Однак корисливість унеможливлює встановлення між суб'єктами гуманних відносин. Отже, рецептивна та експлуататорська орієнтації спрямовані лише на задоволення потреб. Орієнтація накопичення відрізняється від них тим, що особистість намагається не допустити інших людей у свій внутрішній світ, репрезентує дистанцію у взаєминах "викладач - студент" і дотримується її навіть тоді, коли вона недоречна; відносини набувають суто формального, авторитарного змісту.
Ринкова орієнтація педагога є найхарактернішою для сучасності. Глибинне ставлення до себе та інших відбувається на рівні товару. Оскільки знання як товар знецінилися, їх носій (педагог) виявився соціально найнезахищенішим, що зумовило втрату значущості його професії. Відповідно це руйнує Я вчителя, спонукає до розриву зі своїм фахом, породжує байдужість і відчуженість. Багато викладачів свідомо хочуть зняти із себе відповідальність за виховання молодого покоління та надати перевагу утилітарним потребам. Починає діяти вимушений прагматизм, який заперечує гуманізм і відповідальність. Нині актуалізувалася потреба утвердження нових способів життя, що б відповідали людським цілям, гуманістичному мисленню, продуктивним орієнтаціям особистості, серед яких є потреба спрямування на спільну діяльність суб'єктів.
Гуманістичні відносини в системах "викладач" - студент", "студент - викладач" встановлюються за умов спільної діяльності суб'єктів і творчої співпраці. Для досягнення позитивних результатів у відносинах співробітництва (М. Касьяненко) слід вдаватись до таких дій:
- створювати атмосферу взаємного довір'я, взаємодопомоги і доброзичливості, високої взаємовимогливості, турботи один про одного та зберігати її під час виховання, праці та громадської діяльності (непомітно для вихованців);
- формувати спільні цілі, інтереси, які б доповнювали власні чи приносили "завтрашню" радість кожному (А. Макаренко);
- розробляти і перевіряти взаємоприйнятну технологію спільної та самостійної діяльності, яка б охоплювала взаємну регуляцію, самоконтроль і контроль у системі співуправління колективом, ураховуючи розподіл обов'язків, взаємні зобов'язання, виконання індивідуальних і групових робіт;
- оволодівати високою культурою пізнавальної діяльності та поведінки студентів в умовах творчої самостійності кожного;
- розробляти систему управління та самоуправління разом із студентами;
- розробляти і реалізовувати систему виховання і розвитку особистості та колективу на близьку та перспективну діяльність, яка б забезпечувала високу культуру праці та поведінки кожного.
Ці вимоги водночас є критеріями педагогічної майстерності викладача.
У процесі педагогічної взаємодії в студента активно розвиваються потенційні можливості, відбувається актуалізація особистості, адекватне усвідомлення себе суб'єктом взаємодії, з'являється прагнення співпрацювати з викладачем, налагоджуються доброзичливі особистісні взаємини. Учень бере активну участь у процесі виховання, оволодіває досвідом, що сприяє встановленню гуманних відносин, самостійно здійснює моральний вибір, приймає рішення і відповідає за свої вчинки, розвиває мотиваційну сферу як гуманну. За цих умов взаємодія набуває таких особливостей, як цілеспрямованість.
суб'єктивність, вірогідність, відкритість, сталість, організованість. Цілеспрямованість взаємодії полягає в підпорядкованості розв'язанню конкретних виховних завдань, досягненні високого рівня в управлінні цим процесом. Суб'єктивність відображає суб'єктивно-об'єктивний характер взаємозв'язків, який може бути інваріантним. У взаємодії перебувають суб'єкт - об'єкт, суб'єкт - суб'єкт, суб'єкт - колективний об'єкт тощо. Вірогідність означає налагодженість взаємодії між суб'єктами як в навчально-виховному закладі, так і поза його межами. Відкритість - це передусім внутрішня готовність особистості до взаємодії. Вона притаманна людині, яка щира у своїх думках і діях, не схильна до підступності, лицемірства, відчуження. Сталість розкриває стабільність чи нестабільність виявлення взаємодії. Організованість полягає у свідомому налагодженні взаємодії зі створенням для цього в разі потреби тимчасових чи постійних структур (спеціальних рад, творчих груп, координаційних центрів). Різновиди і форми взаємодії передбачають багатоваріантність можливих взаємозв'язків і форм їх вираження.
У кожній конкретній ситуації взаємодії педагог має виявляти терпіння, делікатність, коректність; будувати відносини з урахуванням вікових та індивідуальних особливостей молоді; бути уважним, чуйним, тактовним, справедливим; уміти проявляти самовладання в складних і конфліктних обставинах.
Дослідниця проблеми взаємодії педагога та учнів М. Васильєва довела, що найоптимальнішим для вчителя в професійній діяльності є нормативно-раціональний тип морального вибору. Педагог керується індивідуальними морально-ціннісними орієнтаціями і розумними рішеннями, які узгоджує з прийнятими в суспільстві. Він повинен усвідомлювати суперечливість ситуації, аналізувати її, зіставляти варіанти дії та віднаходити оптимальний. Норми діяльності вчителя мають усвідомлюватись як значущі.
Вплив особистості педагога як суб'єкта моральних відносин об'єднує "вертикальні" і "горизонтальні", тобто на рівні координаційних моральних відносин, стосунки. Координаційні моральні відносини відображають взаємини між педагогами рівного посадового статусу в педагогічному колективі. Як правило, вони характеризуються дружбою, співробітництвом, взаємодопомогою, що зумовлено особливостями педагогічної діяльності, у якій дуже важливим є збіг інтересів кожної особистості та інших членів колективу, способів задоволення їхніх потреб та створення умов для перспективного розвитку тощо. Моральні відносини в педагогічному колективі ґрунтуються на визнанні одним одного найвищою цінністю. Однак за браку взаємного визнання, справжньої рівності та пошанування конструктивні відносини в ньому неможливі (наприклад, упереджене ставлення старших учителів до молодших).
Недоліки в моральних відносинах системи "учитель - учень" виявляються, якщо педагог не ставить високих моральних вимог до себе. Наприклад, К. Ушинський визначив і дотримувався у власній педагогічній діяльності таких моральних правил:
1) спокій абсолютний, принаймні зовнішній;
2) правдивість у словах і вчинках;
3) обмірковування дій;
4) рішучість;
5) не говорити про себе без потреби жодного слова;
6) не проводити час неусвідомлено: робити те, що хочеш, а не те, що трапиться;
7) витрачатися лише на необхідне і приємне, а не за пристрастю;
8) кожного вечора добросовісно робити звіт своїм учинкам;
9) жодного разу не хвалитися ні тим, що є, ні тим, що буде.
Визначення педагогом таких правил для себе є ознакою його морального самовдосконалення, прагнення до ідеалу.
Важливу роль у сучасних соціальних умовах відіграють стосунки в сім'ї. Саме в родині формується особистість людини, її громадянська позиція, що можливо лише за умов панування у ній любові, злагоди, взаєморозуміння. Дитина, яка виростає в таких обставинах, відчуває щастя, мир і спокій у душі, відкрита для інших, оскільки вірить у красу людських почуттів і благородство, її оптимістичний світогляд і духовне піднесення формуються через відчуття потрібності батькам та оточенню. В. Сухомлинський зазначав, що саме в
"ранньому дитинстві людина повинна пройти велику школу тонких, сердечних, людяних взаємовідносин. Ці відносини - найголовніше моральне багатство сім'ї". Найнебезпечнішою для родини, школи і суспільства він вважав ситуацію, за якої дитина страждає, виростає нещасною через відсутність віри в добро.
Розвиток сучасного суспільства зумовив значні зміни в усіх сферах життя, поглибив кризу сім'ї. Це виявилось передусім у руйнації традиційних цінностей (подружня вірність, виховна місія батьків тощо); домінуванні в моральних відносинах черствості та байдужості батьків до дітей і дітей до батьків. Статистика засвідчує злочини проти дітей (насильство, недогляд, торгівля ними).
Неблагополучними, у яких спостерігається жорстоке ставлення до дітей, є такі сім'ї:
1) де принаймні один із батьків хворіє на алкоголізм чи депресію (серед дітей, яких часто били, - у 11% випадків пиячила мати, у 46% - батько, а в 14% батько хворів на депресію);
2) у яких помер один із батьків або дитина залишилась круглою сиротою і перебуває під опікою рідних чи інших осіб, які займалися її вихованням (у сім'ях, де померла мати, 68% дітей били, а в сім'ях, де помер батько, били та сварили 63% дітей).
Саме в таких родинах поширені елементи сексуального насилля над дітьми. Особливо це характерно для сімей, у яких помер батько і мати живе з вітчимом. Західні вчені (А. Маслоу, К. Роджерс, 3. Фройд) серед чинників, що зумовлюють жорстокість стосовно дітей, виокремлюють фінансові труднощі та перенесене батьками в дитинстві жорстоке ставлення.
Отже, виховання дітей потребує стабільності в родині, оскільки вона є природним оточенням, у якому формується і розвивається особистість. Найважливішими в досягненні виховної мети є приклад стійкого зв'язку батьків і атмосфера любові.
Сучасна криза інституту сім'ї вимагає від педагога як суб'єкта моральних відносин позитивного впливу на найближче середовище, у якому перебувають діти. Він покликаний встановити нормальні взаємини не лише з дітьми, а й із їх батьками. Це ускладнює дегуманізація стосунків у сім'ї, яка негативно позначається на відносинах "учитель - батьки". Низька моральна культура батьків утруднює їх спілкування з педагогом, який часто потрапляє в ситуацію незаслуженого приниження батьками, а моральної підтримки від керівника закладу не отримує. Для здійснення позитивної педагогічної політики учитель має володіти витримкою, самовладанням і самоконтролем.
Педагог впливає і на рівень моральних відносин між учнями, студентами. Незважаючи на те що відносини в системах "учень - учень", "студент - студент" формують самі учні та студенти, викладач відіграє значну роль у домінуванні в цих стосунках дружби, взаємодопомоги, обміну думками про свої успіхи і невдачі, ціннісних орієнтацій, ідеалів, інтересів і поглядів, виявленні почуттів симпатії та антипатії, віри і зневіри, любові і ненависті, здійсненні соціалізації особистості.
Нині спостерігається тенденція до дегуманізації моральних відносин в учнівських та студентських колективах. Прагматизм, еротизм, співжиття молоді до шлюбу, уживання наркотичних засобів змінюють моральні цінності, породжуючи цинізм, розбещеність, деградацію і бездуховність. Педагог за таких обставин повинен звернути особливу увагу не лише на те, щоб передати учням певну суму знань, а й подолати "агресивність" , прищепити їм високі моральні якості, віру в кращі риси людини, уміння бачити і творити добро та відрізняти його від зла, керуватись совістю, відчувати сутність справедливості, уміти співчувати.
Взаємодіючи із суспільством, педагогічним колективом, суб'єктами навчально-виховного процесу, учитель взаємодіє і з самим собою. Цілісне Я педагога характеризується зображенням і зовнішнього об'єкта, і самого себе, тобто воно роздвоюється на Я-суб'єкт і Я-об'єкт. За такої бідомінантної свідомості вчителя, коли її зміст співвідноситься з двома рівнозначними полюсами Я-суб'єкт і Я-об'єкт, формується його ставлення до самого себе. Структурними особливостями бідомінантної свідомості педагога є важливі аспекти внутрішнього механізму самопізнання, саморегуляції, що позначається не лише на самовзаємодії, а й на взаємодії з іншими.
Багатоманітність моральних відносин учителя породжує в його самосвідомості багато образів Я: ідеальне
(досконале) Я (взірець, до якого прагне педагог); потенційне Я (уява про себе на основі своїх нереалізованих відносин, цінностей); офіційне Я; неофіційне Я (думка про себе з боку педагогічного середовища); негативне Я (протистоїть позитивним із погляду особистості образам Я у вигляді уявлень про те, ким би він хотів бути, чого уникає, які цінності заперечує або обстоює у взаємодії з іншими); майбутнє Я (яким учитель може стати); ідеалізоване Я (може охоплювати також інші види Я); удаване Я (образи і маски, за якими приховано небажані для афішування "риси", негативні грані реального Я).
Наукове уявлення суб'єкта про зміст моральних відносин утілюється в різних варіантах поведінки. Діапазон морального вибору педагога може бути широким і, навпаки, обмеженим зовнішніми умовами (наприклад, дегуманізованість суспільних відносин). Різноманітні якості вчителя змушують його обрати певну позицію. Здійснюючи вибір, він має ураховувати сукупність складної нелінійної причинно-наслідкової залежності із необхідністю діючих закономірностей, які визначають її поведінку в системі моральних відносин. Чим ширші межі та можливості вибору, тим вища соціальна активність особистості та її відповідальність за формування досконалих відносин у колективі.
6.2. Культура спілкування педагога в системі моральних відносин
Література