Прикладна етика - Аболіна Т.Г. - 3.3. Концептуальні основи екологічної етики

Підґрунтям у становленні екологічної етики виступають ідеї звільнення природи, критичне ставлення до існування моральних традицій, збереження дикої природи, пошук узгодженого життя з природою.

Яскравим прикладом саме такого природоохоронного розвитку екологічної етики є діяльність і життя американського натураліста та філософа Г. Д. Topo, який висунув тезу "збереження дикої природи - це збереження світу", що отримала внаслідок сучасного екологічного руху назву екоцентризму. Г. Topo у памфлеті "Громадський непослух" висунув принцип громадської непокори - обґрунтовуючи право і обов'язок кожної людини на власну думку та особисту відповідальність за те, що відбувається у світі; змінювати існуючу в світі несправедливість, діючи за власними принципами, відділяти добро від зла і вчиняти так, як велить справедливість.

Етика "російського космізму" (XIX - початок XX ст.) виступає науково-філософською основою екологічної етики пропагуючи і втілюючи в життя екоетичні принципи (М. Федоров, О. Горський, В. Муравйов, О. Сухово-Кобилін (гуманітарний напрям); О. Барченко, В. Вернадський, М. Умов, К. Ціолковський, М. Холодний, О. Чижевсь-кий, М. Бердяєв (природно-науковий); Д. Андреєв, О. Блаватська, М. Реріх, О. Реріх, П. Успенський (езотеричний), що зробили сутнісний крок до формування екологічної етики обґрунтовуючи необхідність моральної основи у взаємодії людини та природи у їх єдності.

Засадничою для цієї течії є ідея активної еволюції, поєднуючи ідеї цілісності (поєднання світу життя і свідомості) і ідея активності (прагнення впливати на світ у бажаному напрямку), що поєднує турботу про Землю, біосферу, космос з розвитком людини і розглядає перетворення світу із перетворенням внутрішньої природи людини.

Специфічною рисою даного напряму є визнання глобального кос-мопланетарного еволюціонізму та переконаність, що перспективи цивілізації, культури й у цілому виживання та прогрес людства усе в більшій мірі визначається свідомою та цілеспрямованою - проективною діяльністю людей. За космістами, приреченість буття людини виявляється не лише у матеріальному світі, а й у відчутті "душевного сирітства", яке виникає внаслідок втраченої гармонії зв'язку людини та природи. Особливий акцент космісти роблять на концепції всеєдності (як новий виток і синтез усього сущого, без якої неможливе ні життя, ні безсмертя та подолання глобальних криз) та принципі "розумного егоїзму",як визначального принципу моральності що є універсальним (К. Ціолковський). Космісти одними з перших поставили питання про необхідність глобальної етики або нової моральності.

"Етика ненасильства" (М. Ганді, Л. Толстой, М. Кінг) є підґрунтям у становленні екологічної етики як засобу відмови насилля над природою та людиною, пропонуючи шлях спасіння природи та людини через не протидію злу.

Вперше течія етики ненасильства заявила про себе в останній чверті XIX ст. на Заході і в Росії як специфічного напряму у боротьбі за громадські права. Виникнення цієї течії можливо пов'язане з тогочасним пануванням віри у розум і наукове вирішення всіх проблем людства, яке на визначеному етапі свого історичного прогресу мусить відмерти само по собі. В Росії поширення таких ідей перш за все пов'язано з іменем класика російської літератури Л. Толстого (в пізній період його творчості 1880-ті роки), що намагався створити власне етичне вчення, наголошуючи на абсолютному непротистоянні насиллю.

Для сучасної концепції ненасилля, яка існує не лише як конструкція, а як практичний досвід, характерним є кілька важливих моментів:

по-перше, ненасильницька боротьба є можливим і реальним шляхом до справедливості, лише вона вносить у світ такі зміни, які стають зародженням нового, справедливого і відповідного ідеалу любові і правди взаємовідносин між людьми;

по-друге, ненасилля здатне перетворити людину та її ставлення до живих істот.

Філософія ненасилля підносить мораль любові до Бога над міжособи-стісними відносинами до рівня ефективної сили (М. Ганді), якою стала любов, що веде до колективних і соціальних перетворень. Етика ненасилля має принципово нове відношення до дійсності, вона володіє мужністю, щоб визнати свою недовершеність (свою гріховність) та взяти відповідальність за перетворення цієї ж дійсності. Вона переводить мораль в практичну сферу пов'язуючи в один вузол спасіння людини і спасіння світу, і вважає, що шляхом такого спасіння є ненасилля.