Історія української преси - Животко А.П. - Дальший розвиток української преси на українських землях

Того ж 1848 р. в противагу "Руській Раді Головній" виникло у Львові політичне товариство "Собор Руський". Засновано було його під впливом поляків спольщеними українцями. Його органом, по чотирьох місяцях після появи "Зорі Галицької", став тижневик "Dnewnyk Ruskyi ", "отвітним редактором" якого став один з "Руської Трійці", а саме І. Вагилевич.

Перше число появилося 18 серпня 1848 р. Своєю метою часопис ставив демонструвати приналежність галицьких українців до польської національності.

Виходив "Дневник Руський" у двох виданнях: одне друковано латинкою, друге — кирилицею. Протримався недовго. Появилося тільки дев'ять чисел. Крім статей політичного характеру, були тут, між іншим, економічна розвідка І. Вагилевича, кілька оповідань гумористичного характеру та інші.

Під оглядом інформаційним поставлений був цей часопис дещо ширше, ніж "Зоря Галицька", але в політичних статтях так само зраджував свою безпорадність, а в питаннях культурно-національного життя — неохайність і незорієнтованість.

Дальший розвиток української преси на українських землях

Політичний і культурний рух, започаткований 1848 роком, крім "Ради Руської", як громадсько-політичного осередку, покликав до життя просвітнє товариство "Галицько-руську Матицю" та "Собор учених", поклав початки театральної діяльності тощо. Поруч з цим починає розгортатися і преса. Виникають нові часописи, зростають, поглиблюються змістом і заінтересованим. Перед веде Львів. Упродовж п'яти років їх кількість зростає до 11 (газет і журналів). Конкретно цей зріст можемо бачити з такої таблички:

Крім вже згаданих починає виходити у Львові за редакцією М. Устияновича "Галичо-Руський Вестник", що потім переноситься до Відня, де під назвою "Вестник" виходить за редакцією І. Головацького, а потім Вислобоцького до 1866 р. чи то як урядовий орган, чи як приватний, за деякою фінансовою підтримкою уряду.

З 1 січня 1849 р. появляються за редакцією І. Гушалевича інформаційно-політичні "Новини", що виходять двічі на тиждень, а після їх припинення (30.1II) за його ж редакцією (відповідальний учредитель) з 7 травня починає виходити літературний тижневик під назвою "Пчола", що протримався до 3 листопада того ж року.

Зустрічаємо тут вияв національних думок і настроїв. Крім творів місцевих авторів з'являються тут також твори письменників зі східноукраїнських земель.

З праць місцевих авторів, що появилися на сторінках "Пчоли", в першу чергу треба відзначити "Слово о Полку Игоревом" — "одновлене й стихом уложене" Богданом Дзєдзвицьким (Дідицьким), більшу працю І. Гушалевим а "История Отечественная", історичні розвідки А. Петру-шевича та цікаві "Уваги над правописом руским" Й. Лозинського. Тут же твори А. Могильницького, І. Наумовича та інші.

В одному з чисел (ч. 7) редакція "Пчоли" дає огляд під заголовком "Кто в нас до вспоможенія часописмь найбольше вліяєть?", в якому характеризує становище суспільства до своєї преси.

Спинившись на своєму органі, редакція пише: "Що ж теперь сказати о инних письмах періодических, так на-примір о нашем? Ні гадки даби загріти тій холодния серця, в которих студень і ночь вселилася! Іскренниі Русине желают тоє письмо удержати і побольшити, і ми тія желанія имієм, але откуда взяти жерело? Коли до сегодня єще только передплатителей не зголосилося би найголовнішу потребу тиска покрити".

Тут же подає список передплат, з якого виходить, що в усій Галичині мала "Пчола" ледве 310 передплат.

"Чому ж такая холодность до народного діла? — закінчує редакція, — ци гадаєм, що чужій будут о нас дбали? О, бавмося тою гадкою, бавмося і мантімо сами себе! Але суд в будущности тяжко омантити, он нашія кости, в німих могилах зложения соромом вічним окриєт".

В цей же час у Львові виходить ще часопис під назвою "Сельская Рада" — "Wiejska Rada", який почало було видавати як тижневик львівське церковне братство за редакцією І. Домковича. Появилося тільки п'ять чисел.