Історія української преси - Животко А.П. - "Зоря Галицька" за редакцією С Шеховича

С. Шехович у червні 1853 р. почав видавати "Письмо поучительное русским девицам й молодицам в забаву к поученіе" під назвою "Лада". Журнал цей ставив своїм завданням йти назустріч інтересам та потребам жіноцтва з інтелігенції. Цікавим є погляд на жінку, а звідси і на призначення журналу, що його мав редактор і ви-давевь С. Шехович. Висловив він його в статті "Призначеніе женскаго пола".

"Женщины, — пише він, — должны быть мудрыми, прозорливыми, любви достойными супругами, верными, рачительными матерями, мудрыми, ощажаючими домост-роительницами... Ибо благо дома, благо семейства, даже самого супруга залежить от женщин"...

Зміст журналу — повна хаотичність. Тут статті з фізики та наук природи, що визначаються, часом, наївністю. Перевиті вони гумористичними оповіданнями, анекдотами, товариськими забавами. Тут же щось ніби з педагогіки з досить примітивними вказівками на теми виховання дітей, як наприклад, "О избраніи кормилиць", "Воспитаніє детей физическое" і подібне. Тут же лікарські рецепти на біль зубів, голови тощо. Зрештою, вказівки, як поводитися в товаристі ("Правила благопристойности й тонкого благонравія"), як берегти красу ("О наружном виде левиці", "Красота женская" тощо), як одягатися та ін.

Появленням цього часопису зацікавлення, що його сподівався видавець і редактор, не викликало. Відгукнулося на його вихід всього 83 передплатники. Але як програма журналу, так його пропаганда "общерусскости" та "язичіє" викликали живий відгомін і жваву полеміку. Розвинулася ця полеміка навколо "Лади", з одного боку, в доброзичливому тоні, а другого — в категоричній формі осуду. До перших належить, між іншим, і така порада О. Духновича, що він дає її редакторові в одному з листів до Я. Головацького: "Ему (журналові), — пише він, — надобно больше веселыми заниматись предметами, имья перед очима, что для женщин, коим веселіє природою єсть".

Другий напрям характеризується виступом Й. Левицького, який заявив, що "Лада" "потребує оглядното редактора і полной науки, аби умел прилично покормити женского голодного духа".

Скептичними зауваженнями відгукнулася на вихід "Лади" і "Зоря Галицька".

Зрештою, траплялася в цих відгуках подекуди і сатира, зразком якої може служити, наприклад, один з дописів у "Вестнику", підписаний "Не літерат." Дописувач розповідає про одну панну з-під Львова, яка на запрошення її під час однієї забави до танцю, відповіла: "Нет мене плясати с вами, господин, бо я пообетовала моєму Иванушке Павловичу, которий имет ся на мене женить, что только с ним плясати буду".

На сміх, що його викликала ця відповідь, уражена панна промовила: "Видно, что не читаєте "Лади" й не изучиваете ся еше общерусскому ясике".

Незважаючи на виразну гумористичність допису, був він відбиткою вживаної і пропагованої "Ладою" мови та "правил благопристойности тонкого благонравія".

Не підтриманий суспільством, журнал цей скінчив своє існування на 15-му числі, а його редактор і видавець з половини 1854 р. перебрав редакцію "Зорі Галицької".

"Зоря Галицька" за редакцією С Шеховича

Разом із редактором прийшла на сторінки "Зорі Галицької" і та хаотичність, якою визначалася "Лада", те ж "язичіє" і фанатична ненависть до всього народно-укрїнського. Значну частину часопису почали займати ті ж "общеполезныя сведенія", побіч з мало вдалою гумористикою, лікарськими порадами тощо. Красне письменство, чи то пак "изьящную словесность", було значно обмежено. Натомість поважне місце зайняли доволі нудні "Доверительния письма из Будина" одного із стовпів русифікаторства та "общерусскости" в Угорській Україні І. Раковського, який висловлював надію, що Шеховичеві пощастить "защищати сію единственную нашу літературную газету проти всякої бури, угрожающей ей опасностю ".

Та ці надії не справдилися. За редагування Шеховича перед видавництвом постало навіть питання про припинення часопису. Але на цей раз до цього ще не прийшло. У листопаді 1854 р. Ставропігія усунула Шеховича з редакторства "Зорі Галицької", яку було передано до рук М. Савчинського.