Історія української преси - Животко А.П. - Спроба польсько-української угоди. Її орган "Основа" (1870-1872)

А тим часом наступили події, що характеризуються спробою українсько-польської угоди на фунті громадсько-політичного життя Галичини. Органом цієї спроби стає часопис "Основа", заснований віце-маршалом галицького сейму, судовим радником, колишнім членом "Руського Собору" Ю. Лаврівським.

Перше число цього часопису появилося 25 вересня (7.Х.) 1870 р. у виданні і за редакцією Т. Леонтовича. Виходив двічі на тиждень за програмою, в якій зазначено, що "Русини Галицько-Володимирського королівства признають конечність прямувати, на підставі нинішніх державно-правових відносин, до забезпечення свого народно-політичного биту і уладження своїх взаємин з поляками, як спів обивателями сего краю в виді повної, законом установитися маючої, автономії обох народностей, руської і польської, взгляді народнім, політичнім і церковнім, передовсім до відповідного засадам справедливости рівноуправ-нення свого язика народного у всіх парослях життя прилюдного, іменно в школі, суді і уряді"...

Року 1872 Т. Леонтовича в редакції замінив К. Климкович. Серед співробітників були, крім Ю. Лаврівського, ще А. Вахнянин, Ст. Качала, К. Устиянович, В. Шашкевич та інші.

Року 1870 вийшло 27 чисел. Дальші числа появилися 1871 р. Цього ж 1871 р. у листопаді появилися два півмісячні випуски, що їх видав сам К. Климкович. Він же пробував тягти часопис ще й в 1872 р., але на числі 64 у серпні примушений був видання припинити.

Акцію Лаврівського українське суспільство зустріло із застереженням. Незабаром таке становище передалося і на співробітників. Відгукнувся і видавець петербурзької "Основи" (1860/61). Він кваліфікував факт назви часопису —"Основою" — узурпацією, кажучи при цьому, що узурпацію назви "Основа" треба розбирати не по юридичному. Вона мала літературну заслугу. Приймати на себе таке ім'я можна тільки тому, хто б міг піддержати те ж саме діло на його високості".

Були спроби зреформувати часопис у напрямі радикальному, але не повелося. Тоді виникла була думка серед львівської молоді приступити до видання нового, окремого органу під назвою "Сторожа". Але остаточно перемогла думка видання "Правди", яка мала вже за собою традицію.

Продовження "Правди". Допомога східноукраїнських земель

Сталося це під впливом київського українського громадянства, яке запевнило допомогу в розмірі 200-500 рублів. Таким чином, вже напередодні припинення "Основи" (14 серпня 1872 р.) появилося перше число п'ятого річника "Правди" за редакцією проф. О. Огоновського. Виходила як місячник. По чотирьох роках до редакційної праці став молодий і багатонадійний журналіст В. Барвінський.

Року 1878 за редагування В. Барвінського та М. Желіховського "Правду" поділено на дві частини: політичну (двічі на тиждень) і літературно-наукову, якої появилося дві збірки. Року 1879 спробу з політичним органом залишено і "Правда" знову почала виходити в попередньому вигляді. Протрималася вона до 1880 р., щоб знову відновитися аж через вісім років при інших вже умовах і з іншими завданнями. Серед співробітників цієї доби (1872—1880 рр.) у першу чергу треба згадати М. Драгоманова. Ставши співробітником "Правди", він почав змагатися за вироблення тих підвалин національно-визвольної боротьби на всеукраїнському грунті, що особливо були ним розвинуті в пізніших роках. Тут, на сторінках "Правди", з'являються такі його праці як "Антракт в історії українофільства", "Література російська, великоруська, українська і галицька" та величавий його протест проти ганебного акту 1876 р. (Заборони українства) під назвою "Література українська, проскрибована урядом російським".

Крім М. Драгоманова співробітничали І. Нечуй-Левицький ("Кайдашева сім'я" та інші), С. Руданський, П. Куліш, ("Мальована Гайдамаччина"), М. Старицький, О. Кониський (Перебендя), В. Лиманський, О. Стороженко ("Марко Проклятий") та інші.

З письменників та наукових сил західноукраїнських земель приймали участь проф. О. Огоновський, що опублікував низку праць із шевченкознавства, а крім того, "Короткий погляд на історію язиків слов'ян, особливо ж на історію язика руського" та інше. Тут же твори І. Франка, Ю. Федьковича, Д. Млаки, К. Устияновича, К. Клим-ковича, Є. Олесницького, Ф. Заревича, ("Бондарівна", драма на 3 дії), А. Вахнянина про музику, О. Терлецького про галицько-руських народовців, С. Качали, О. Барвінського, В. Шашкевича та інших.

Крім наукових розвідок і творів красного письменства, давала "Правда" місце політичним оглядам, бібліографічним заміткам і дописам.

Увесь цей матеріал охоплює життя, його прояви та творчість всеукраїнського характеру, як це і було в "Правді" у зв'язку з указом 1876 р. проголошено такими словами: "Настигла пора для Галицьких русинів сповнити долг для цілої руської народности... Не забуваймо ні на хвилину, що на нас спадає вся відвічальність за долю і недолю нашого народу".

Проте піднесене гасло всеукраїнства зустрілося з реакцією, якій підпала і поважна кількість народовців. Революційний рух під Росією та революційні настрої, що йшли звідти разом з фактом захоплення українських революційних сил загальноросійським революційним рухом, почали викликати серед народовців підозріння, несмак, а звідси і знеохочення до поглиблення зв'язків, ба — навіть зречення їх. Це приводило до відходу з народовецького табору радикальної частини, яка приступає до організації свого політичного життя. Відбилося це і на "Правді", яка 1880 р. примушена була припинитися.