Історія української преси - Животко А.П. - Спадкоємці "Киевской Старины": "Україна", "Записки Наукового Товариства" у Києві та його ж журнал "Україна"

Разом із долею "Нової Громади" наприкінці 1906 р. важилася доля і "Киевской Старины". Стара київська "Громада", вже ослаблена на цей час, хотіла зняти з себе видання цього журналу. Користаючи з того, що припадало саме 25 років існування "Киевской Старины", "Громада" вирішила припинити її на цьому ювілейному році. Але не хотіла залишатися без органу. Виникла була думка злучити "Киевскую Старину" із "Записками НТШ" у Львові, але цей проект не знайшов підтримки. Видавати журнал українською мовою "Громада" не рішилася, бо для багатьох членів і співробітників не легко було відразу перейти на українську мову. Побоювалися також загубити читачів та передплатників, яких і так було не багато (щось коло 300). Ці вагання і породили спадкоємця "Киевской

Старины", яким з 1907 р. став журнал "Україна" — журнал переходового часу, документ переходу української інтелігенції і наукових сил на нові шляхи.

Був це місячник в 10-12 аркушів друку, що складався з двох частин: наукової й інформативно-публіцистичної, друкованих у двох мовах: українській і російській. Продовжував він традиції "Киевской Старины". Красне письменство, однак, було тут відсутнє. В передмові редакція заповідала поширити зміст журналу, "не обмежуючись історією минувшого, а розглядаючи критично і всі події в біжучих хвилях суспільного життя", та надати йому "більш національний характер".

Однак, упродовж року виявилося, що в такій переходовій формі журнал зустрівся з малим відгуком і не знайшов ґрунту в українському суспільстві. Це привело до того, що вже восени 1907 р. заявив він про своє припинення.

Тим часом розвинуло вже діяльність Українське Наукове Товариство у Києві. Мало воно приступити до видання свого органу. Серед його членів були прихильники того, щоб Товариство перебрало традицію "Киевской Старины" і приступило до видання журналу її типу, одначе більшість членів відхилила цей проект з огляду на те, що "Киевская Старина" мала ширший характер, не цураючись популяризації науки і белетристичної творчості, тоді як Наукове Товариство мусить дати суспільству журнал суто наукового характеру.

По довших дебатах на загальних зборах Товариства, а потім на раді вирішено приступити до видання наукового органу під назвою "Записки Українського Наукового Товариства в Києві". Спочатку неперіодичне — коло 10 аркушів кожної книжки.

Перша книжка появилася 1908 р. за редакцією М. Гру-шевського, Г. Павлуцького і В. Перетца. Охоплювала вона собою розвідки, критичні статті, матеріали з різних галузей знання, а передовсім — з українознавства, огляди та інше. Деякі поодинокі випуски присвячені були пам'яті визначніших діячів української науки і національно-громадського життя: (П. Житецькому, В. Антоновичу та іншим). П'яту книжку присвячено М. Гоголю з працями М. Грушевського, П. Петровського, К. Невірової.

Старшій українській письменності київського періоду присвячені були праці Сущицького, Шахматова; середньої доби української літератури торкається праця В. Адріянова. Чимало праць торкаються ХУІ-ХУІІ ст. (М. Петров, В. Перетц, І. Франко, С. Гаєвський, Л. Карпович та інші),

З історії української мови — праці ?. Тимченка, І. Огієнка, К. Михальчука. Дослідам українського фольклору присвячені були праці М. Грушевського, Б. Грінчен-ка, І. Каманіна та інших. З історії українського мистецтва появилися праці М. Біляшевського, А. Новицького та інших. Спеціально історії та археології присвячені були праці М. Грушевського, О. Грушевського, О. Левицького, Василенка та інших.

Крім того з питань економіки і статистики були тут праці М. Стасюка ("Економічні відносини України до Великобританії і Польщі"), М. Драгоманова, М. Порша та інших. Таким, у загальних рисах, був зміст "Записок". З початком 1914 р. Товариство приступило до видання другого наукового органу, призначеного для ширших кіл суспільства. Був ним квартальних, названий "Україна", як орган українознавства. Почав він виходити під безпосереднім проводом М. Грушевського. В 1914 р. появилося чотири книжки, після чого журнал було припинено. Відновився він в 1917 р., коли появилися дві подвійні книжки, ар. 1918 — одна подвійна.

Доцільно бодай коротенько згадати про зміст цього органу того часу, щоб побачити, наскільки цінним було його появлення.

Крім М. Грушевського, який дав тут довгу низку своїх праць (згадати хоч б такі як "Український рух на Схід: розселення за московською границею до 1648 р.", "Історія Хмельниччини, списана Силуаном Мугжилтським", "Велика, Мала і Біла Русь", "Сполучення України з Московщиною", "Новий хозарський текст про війни Олега" та інші), появилися тут праці О. Грушевського: "З настроїв і думок Кирило-Мефодіївців", "Сучасне архівознавство", "З початків нової української історіографії", "Шевченківська література за останні роки" та інші, О. Левицького, П. Житецького, О. Богумила "Начерк історії літератури української мови до І. Котляревського", М. Возняка "Початки української комедії" та інші, В. Степового (В. Бід-нова) "До історії задунайської Січи", Е. Перфецького "Угорська Русь-Україна в першій половині XVII ст.", "До питання про Нестора Печерського" та інші, К. Широцького з українського мистецтва, В. Перетця, М. Василенка та інших. Тут же вперше опубліковано записки В. Білозерського "З ідеології Кирило-Мефодіївців", що була відома в переказах. Окреме місце займає відділ матеріалів і заміток, де було подано низку цінних розвідок, оглядів, критичних заміток тощо (В. Міяковський, І. Каманін, Є. Онацький, К. Широцький та інші). Року 1918 видання "України" знову припинилося, щоб відновитися вже при інших обставинах і умовах. Сталося це 1924 р., коли по повороті М. Грушевського з еміграції до Києва стала вона органом історичної секції Української Академії наук.