Інвестиційний аналіз - Боярко І.М. - 2.4. Доходи та витрати інвестиційних проектів

Для прийняття рішення за інвестиційним проектом всі витрати, пов'язані з його здійсненням, необхідно розподілити на інвестиційні та виробничі.

Загальна сума витрат на здійснення проекту включає:

- витрати на формування основного капіталу містять початкові та поточні інвестиції. Вони оцінюються за допомогою складання кошторисів витрат (локальних, об'єктних та зведених кошторисних розрахунків вартості будівництва (див. підрозділ 2.6));

- витрати на формування оборотного капіталу;

- виробничі витрати.

Всі інвестиційні потреби підприємства можна підрозділити на три групи:

- прямі інвестиції - безпосередньо необхідні для реалізації інвестиційного проекту (інвестиції в основні засоби (матеріальні і нематеріальні активи) і оборотні кошти);

- супутні інвестиції - вкладення в об'єкти, безпосередньо технологічно не пов'язані із забезпеченням нормальної експлуатації (під'їзні шляхи, лінії електропередачі, каналізація тощо), і вкладення невиробничого характеру, наприклад, інвестиції в охорону навколишнього середовища, соціальну інфраструктуру.

- інвестування виконання науково-дослідницьких робіт. Інвестиційні витрати складаються із:

- початкових (первинних) інвестиції (Initial Investment) - передбачені кошторисом та здійснювані до початку операційної діяльності за проектом;

- передвиробничих витрат;

- післявиробничих витрат - витрати на ліквідацію та демонтаж, рекультивацію.

До складу початкових інвестицій належать:

- витрати на передінвестиційні дослідження, проведення дослідницьких та конструкторських робіт, на розробку проектних матеріалів і ТЕО, на робоче проектування і прив'язку проекту;

- витрати на придбання й оренду земельних ділянок, включаючи вартість підготовки до освоєння;

- витрати на придбання або будівництво будинків, будівель, споруд і передавальних пристроїв;

- витрати на придбання і доставку машин, устаткування, інструмента й інвентарю, у тому числі імпортних;

- витрати на приймально-здавальні випробування:

- витрати на пусконалагоджувальні роботи, комплексне освоєння проектних потужностей і досягнення проектних техніко-економічних показників;

- витрати на придбання патентів, ліцензій, ноу-хау, технологій та інших амортизаційних нематеріальних активів;

- витрати на підготовку кадрів для об'єктів, що вводяться в дію;

- одноразові виплати, зокрема гарантуючим і страховим організаціям;

- витрати на створення оборотного капіталу, необхідного для початку операційної діяльності (створення виробничих запасів, передоплата сировини, матеріалів і комплектуючих виробів, які мають бути поставлені на початку операційної діяльності);

- податкові платежі (земельний, комунальний та інші), здійснювані до початку операційної діяльності;

- оплата відсотків по інвестиційному кредиту, призначеному для реалізації проекту, а також оплата інших банківських послуг, пов'язаних з одержанням цього кредиту, зроблена до початку операційної діяльності. Передвиробничі витрати включають:

- витрати, які виникають при створенні і реєстрації фірми (оплата юридичних послуг по складанню статутних документів, витрати на реєстрацію фірми й оформлення прав власності на земельну ділянку, емісію цінних паперів тощо);

- витрати на передвиробничі маркетингові дослідження і створення збутової мережі,

- витрати на підготовчі дослідження (НДДКР, розробка проектних матеріалів, оплата окремих консультаційних послуг), не враховані в кошторисній вартості об'єкта;

- витрати, пов'язані з діяльністю персоналу в період підготовки виробництва (оплата праці, витрати на відрядження, утримання приміщень, автомобілів, комп'ютерів та іншого устаткування), не враховані в кошторисній вартості об'єкта.

До поточних інвестицій відносять вкладення, що здійснюються після введення підприємства в експлуатацію:

1) витрати на придбання основних засобів з метою розширення та модернізації виробництва, передбачених проектом, заміною їх у зв'язку зі зношенням;

2) витрати на придбання нематеріальних активів, необхідних для продовження, розширення або зміни характеру операційної діяльності;

3) викуп основних засобів у лізингодавця після закінчення терміну договору лізингу;

4) приріст поточних активів в процесі операційної діяльності (дані інвестиції можуть бути як позитивні, так і від'ємні, оскільки при реалізації проекту може відбуватися як зростання, так і зменшення оборотного капіталу). Планування потреби в поточних активах здійснюється в розрізі окремих їх елементів шляхом нормування. При цьому слід враховувати, що потреба в них зростає в міру виходу проекту на повну потужність, відповідно, необхідно здійснювати оцінку витрат окремо для періоду пусконалагоджувальних робіт, освоєння проектних потужностей та виходу виробництва на повну потужність. Це ж стосується і витрат на виготовлення та реалізацію продукції.

Тривалість періоду освоєння проектних потужностей зазвичай задається за даними підприємств-аналогів;

5) витрати на передбачене проектом придбання цінних паперів.

Реінвестиції, що здійснюються за рахунок доходів від реалізації проекту, залежно від їх призначення відносяться до відповідного виду поточних інвестицій.

При встановленні розмірів кожного виду інвестиційних витрат рекомендується враховувати резерв коштів на непередбачені інвестиційні роботи і витрати.

У розрахунках ефективності використовуються декілька показників виробничих (операційних) витрат:

1) витрати на виробництво продукції - собівартість продукції, включаючи незавершене виробництво або виробництво продукції, яка буде реалізовуватися в наступних періодах.

2) повні операційні витрати - додатково включають відсотки за інвестиційними кредитами;

3) чисті операційні витрати - отримуються шляхом виключення з повних операційних витрат амортизації, відсотків за кредит;

4) собівартість реалізованої продукції - використовується для розрахунку прибутку.

Основним фактором формування вигод від реалізації інвестиційного проекту є грошові доходи, що отримуються від проведення реа-лізаційних та позареалізаційних операцій.

Якщо провадиться оцінка доцільності здійснення інвестиційного проекту, то всі витрати, вже зроблені до прийняття рішення про реалізацію проекту, не повинні враховуватися, бо їх не можна відшкодувати і вони жодним чином не впливають на його ефективність. Оцінки інвестиційного проекту здійснюються на основі врахування виключно прирощених у результаті проекту доходів і витрат, що зумовлює необхідність чіткого розмежування цих показників на основі порівняння ситуацій "з проектом" та "без проекту". З цим правилом пов'язано виділення так званих безповоротних витрат.

Безповоротні витрати - це вже зроблені витрати, які неможливо відшкодувати прийняттям чи неприйняттям даного проекту.

При оцінці економічної ефективності інвестиційних проектів (з позицій суспільства в цілому) важливо враховувати не тільки прямі грошові доходи, а і здійснювати вартісну оцінку ефектів соціального, екологічного характеру - так званих неявних (імпліцитних) вигод (витрат).

Неявні вигоди - це неодержані доходи від найкращого альтернативного використання активу, які можна розглядати як неявні (умовні) грошові надходження, що утворюються внаслідок усунення або мінімізації потенційних збитків для суспільства. Вони можуть бути внутрішніми (для безпосередніх учасників проекту) та зовнішніми (для людей, які безпосередньо не задіяні в проекті, але належать до групи, точку зору якої враховують в аналізі). Прикладом внутрішніх неявних вигід можуть бути заробітки, що їх відкладено через навчання. Зовнішні неявні вигоди більш відомі як соціальні ефекти або ефекти третьої сторони.

Їх врахування є досить складним методологічним завданням, оскільки такі вигоди не мають прямої грошової оцінки. Методика оцінки неявних вигод і витрат передбачає застосування таких прийомів:

1) визначення цін товарів і послуг споріднених ринків, на яких дані неявні вигоди і витрати мають кількісний вимір. Наприклад, для оцінки незручностей, що викликані шумом та забрудненням автомагістралі, можна використовувати ціни на ринку житла;

2) непряма оцінка, або оцінка цін товарів гіпотетичного ринку, що полягає в опитуванні людей, яких стосується проект, чи були б вони готові заплатити (за отримання вигоди або усунення витрат) або одержати компенсацію (за відмову від вигід або за понесені витрати);

3) метод альтернативної вартості, тобто вартості ресурсу, за-діяному в проекті певним чином, отриманої за оцінками при використанні в інший спосіб, що є найкращим з альтернативних варіантів. При цьому в оцінках ефективності інвестиційного проекту має бути врахована втрачена вигода від альтернативного використання активів шляхом включення її до складу інвестиційних витрат відповідного періоду.

Приклад 2.1. Балансова вартість верстата становить 8000 тис. грн. підприємство отримало пропозицію продати цей верстат за 10000 тис. грн. на умовах франко-вагон. Вартість демонтування верстата становить 500 тис. грн., підготовка до відправки - 300 тис. грн., транспортування на станцію та завантаження - 200 тис. грн., податки - 40%. Разом з тим є можливість використати цей верстат в іншому виробничому підрозділі підприємства, що вимагає витрати на його демонтаж - 500 тис. грн., транспортування на самому заводі - 50 тис. грн., повторний монтаж та налагодження - 750 тис. грн. Необхідно оцінити проектну вартість верстата при його використанні в іншому підрозділі підприємства?

Згідно з концепцією альтернативної вартості, вартість даного верстату у іншому виробничому підрозділі підприємства, крім прямих витрат на здійснення даного варіанту, має включати вартість його альтернативного використання у разі продажу. При цьому необхідно уникнути подвійного обрахунку сум витрат на демонтаж верстата, які передбачені в обох інвестиційних альтернативах. Отже, вартість верстата становитиме:

(10000 - (500 + 300 + 200)) х (1 - 0,4) + (50 + 750) = 8600 + 800 = 9400 (тис. грн.)

Характерною особливістю проектного циклу, яка повинна бути врахована в оцінках доходів та витрат інвестиційного проекту, є виникнення певних часових розривів (лагів часу) між деякими взаємопов'язаними процесами. Найважливішим видом таких лагів є інвестиційний лаг, тобто інтервал часу між наданням коштів для інвестування в будівництво виробничих об'єктів та введенням відповідних виробничих потужностей, передбачених проектом, в експлуатацію. Він є періодом іммобілізації (виведення) інвестиційного капіталу з активного обігу, а його скорочення сприяє підвищенню ефективності використання інвестиційних ресурсів. Головними компонентами інвестиційного лагу є лаг будівництва та лаг освоєння виробничих потужностей.

Лаг будівництва - це період часу між середнім моментом здійснення капітальних вкладень та отриманням готової будівельної продукції, який необхідний для проведення проектування та будівництва будівель та споруд, цілісних майнових комплексів, передбачених проектом. Він відбиває середній строк відволікання в незавершене будівництво загальної суми інвестицій та визначається за формулою:

_ 0,5-КВГ(1 + 71) + КЕ2 +... + 0,5-КВп+ Г ) + 0,5-КВп-Гп

ІБ _ X квг ' (2.1)

де кбі - розмір капітальних витрат наростаючим підсумком на кінець кожної стадії інвестиційної фази проекту, грош. одн.;

Т1, Тп - тривалість першої та останньої стадії в частках від загальної тривалості інвестиційної фази, одн.;

і - порядковий номер стадії в процесі реалізації інвестиційного проекту;

п - загальна кількість стадій інвестиційної фази проекту.

Лаг будівництва є меншим за тривалість інвестиційної фази проекту, оскільки:

- фінансування капітальних вкладень, як правило, не відбувається в один момент, а рознесене в часі, обсяги використаних інвестиційних ресурсів зростають поступово;

- введення в експлуатацію частини об'єктів до завершення інвестиційної фази супроводжується прискоренням вивільнення інвестиційних ресурсів за рахунок отримання певних доходів до остаточного завершення процесу будівництва.

За інших незмінних умов, чим довшим є лаг будівництва, тим більшою буде обсяг необхідних інвестиційних витрат.

Також у розрахунках ефективності необхідно враховувати, що при тривалих термінах зберігання продукції, в умовах створення сезонних запасів готової продукції, при комерційному кредитуванні і за умови передачі продукції на реалізацію торговим організаціям на кожному кроці буде реалізовуватися продукція, частково або повністю вироблена на попередніх етапах. Тобто при цьому будуть утворюватися розриви в часі між виробництвом продукції і надходженням виручки від її продажу, які називаються лагами доходу, а також розриви в часі між оплатою товарів і послуг та їх споживанням у виробництві, які називаються лагами витрат.

Лаг доходу вважається позитивним (негативним), якщо виручка від продажу продукції надходить після (до) її виробництва. В умовах інфляції при позитивному лазі доходу виручка від реалізації продукції частково визначатиметься цінами, що діяли на попередніх кроках розрахункового періоду, тобто оцінки доходів будуть нижче, ніж за відсутності лага.

Лаг витрати вважається позитивним (негативним), якщо споживання товару або послуги у виробництві здійснюється після (до) її оплати. При позитивному лазі витрат в собівартість реалізованої продукції включатиметься вартістю спожитих при її виробництві матеріалів, придбаних в попередніх періодах, і тому буде нижчою, ніж за відсутності лага.

При негативних лагах зміна виручки і собівартості буде зворотною.

Необхідність врахування лагів доходів та витрат зумовлює використання таких способів формування грошових потоків інвестиційного проекту:

1) розрахунок доходу від реалізації і витрат виробництва на обсяг виробленої продукції даного періоду. Перевагою цього способу є те, що розрахунки ефективності проекту ґрунтуються на тих же розрахункових таблицях, що і розрахунки фінансових показників підприємства. В той же час цей спосіб не завжди дозволяє достатньо достовірно оцінити потребу у фінансових ресурсах для фінансування проекту. Його застосування може привести до значних помилок у випадках, коли проект передбачає продаж продукції в розстрочку на тривалий термін;

2) розрахунок доходу від реалізації і витрат виробництва на обсяг реалізованої продукції, за який здійснено оплату в даний період. При цьому лага доходів не виникає, а лаги витрат вимірюються розривом в часі між середнім моментом здійснення витрат і середнім моментом отримання доходів від реалізації продукції;

3) відображення реальних доходів і витрат - є найбільш точним, але технічно складним способом.