Інвестування - Мойсеєнко І. П. - Інвестиційний ринок та його інфраструктура

Інвестиційний процес у державі з ринковою економікою здійснюється з дотриманням таких принципів:

1) об'єктивної необхідності визнання довго- і середньострокових циклів інвестиційної активності;

2) взаємодії локальних, галузевих, регіональних і народногосподарських циклів інвестиційної активності;

3) формування ринкових важелів в інвестиційній сфері одночасно з аналогічними процесами в інших галузях народного господарства;

4) логічністю і цілісністю інвестиційного циклу;

б) спадкоємністю у реалізації конкретних заходів, пріоритетністю спрямування коштів для реалізації інвестиційного процесу.

Основні напрями інвестиційної політики в Україні

Серед них можна виділити такі:

— зниження соціальної напруги, досягнення остаточного підходу у виділенні коштів на потреби соціальної сфери;

— скорочення фонду виробничого будівництва за рахунок державних коштів і формування надійних інвестиційних джерел, у першу чергу з власних коштів підприємств тощо;

— скорочення централізованих державних капіталовкладень, що виділяються безповоротно. Перехід до нових принципів централізованого фінансування інвестиційної діяльності;

— створення ринку підрядних робіт;

— зацікавленість будівельників у виконанні замовлень;

— прискорення темпів розвитку промисловості групи Б;

— прискорення у кілька разів темпів вибуття застарілого обладнання;

— перегляд надання державних кредитів на вигідних умовах з дефіцитними ставками на конкурсній основі, включаючи державне замовлення;

— залучення іноземних інвестицій, отримання іноземних кредитів, створення спільних підприємств з іноземним капіталом за такими напрямами, як розвиток переробної промисловості АПК, а також галузей, які визначають науково-технічний прогрес;

— створення ефективних форм і механізмів управління інвестиційною діяльністю;

— розвиток паливно-енергетичного комплексу, ресурсозберігаючих технологій, забезпечення населення товарами народного споживання вітчизняного виробництва, розвиток медицини і фармацевтичної промисловості.

Усі ці напрями інвестиційної діяльності в Україні вже зараз починають розвиватися в умовах формування ринкових механізмів. Тому трансформація інвестиційного механізму на мікро-рівні, наприклад, у промисловості, повинна проводитися у межах макроекономічної стабілізації.

Інвестиційний ринок як економічна категорія являє собою збалансованість попиту і пропозиції на інвестиції та випереджаючих можливостей підрядників в їх матеріалізації. Це означає, що, з одного боку, потрібні економічні заходи для збільшення попиту на інвестиції, які адекватні обсягу та якості продукції, а з іншого — антимонопольні заходи, які б сприяли розвитку ринку послуг.

Умови розвитку ринкових відносин:

— конституційний захист прав власності;

— вільна конкуренція;

— введення вільних ринкових цін;

— відпрацювання механізму соціального захисту;

— відміна всіх заходів, які стримують ринкову саморегуляцію;

— розробка правової бази ринкової економіки;

— підготовка фахівців-експерті в і керівників усіх рангів, перекваліфікація кадрів на засадах роботи в умовах ринкової економіки XXI століття.

Інвестиційний ринок та його інфраструктура

Інвестиційний ринок — це економічна категорія, що являє собою збалансованість попиту та пропозиції на інвестиції. Інвестиційний ринок формує суб'єкт — інвестор, тобто господарюючий суб'єкт, в якого виникає попит на інвестиції та інвестиційні товари.

У країнах з розвинутими ринковими відносинами інвестиційний попит і пропозиція збалансовані через механізм ціноутворення на базі зрівноважених цін на інвестиції та інвестиційні товари. Система зрівноважених цін формується мікро-економічними пропорціями у процесі виробництва та збуту, головною з яких є співвідношення "інвестиції — приріст інвестиційних товарів (капітального майна)". При цьому ринок характеризується випереджаючим розвитком інвестиційної пропозиції та відносно стабільним попитом.

Для стимулювання інвестиційного попиту товаровиробників і розвитку конкуренції між ними держава застосовує систему заходів антимонопольного регулювання.

Механізм дії ціни зрівноваженості полягає у такому: інвестор, вкладаючи кошти, розраховує отримати максимальний прибуток за мінімальних витрат. Він надає перевагу найпри-бутковішим активам (інвестиційним товарам) з найвищою нормою прибутку на вкладений капітал. Ця ефективна галузь залучає більшу масу капіталу. Відповідно, попит на інвестиційні товари починає перевищувати пропозицію та їх ціна збільшується. Висока ринкова ціна таких товарів є індикатором їх привабливості для інвесторів з точки зору віддачі інвестицій — їх дохідності.

Перехід інвестицій у зазначену галузь призведе, врешті-решт, до підвищення пропозиції цього інвестиційного товару та, як наслідок, до зниження його ціни. Інвестиції ж спрямовуватимуться на нові високоприбуткові виробництва, що у майбутньому неминуче призведе до розширення попиту на інвестиційні товари, виробництво їх нових видів і стимулювання діяльності інвесторів у використанні прибутку та нагромадженні капіталу, а також до створення умов для розвитку будівельних фірм, які виступають на ринку основними продавцями інвестиційного товару. У примітивному розумінні, фінансовий ринок капіталу — це місце зустрічі, де підприємці та фірми, які прагнуть запозичити гроші, зустрічаються з тими, у кого вони є вільними.

Інвестиційна діяльність завжди починається з ринку, оскільки заощаджень і поточних доходів потенційному інвестору, як правило, не вистачає. Крім цього, інвестор, зазвичай, намагається залучити акціонерний капітал з метою зменшення ризику та розподілу відповідальності. На рис. 1.1 наведена схема ринкових відносин, суб'єктом яких є інвестор.

Рис. 1.1. Схема взаємодії учасників інвестиційного ринку

Сегментація інвестиційного ринку — це сукупність ринку споживчих товарів, ринку споживчого кредиту, ринку інвестиційних товарів і ринку фінансових ресурсів.

Ринок реальних активів (інколи вживається термін "матеріальні чи фізичні активи") пропонує такі інвестиційні товари та послуги: нерухомість, ділянки під будівництво (іпотечний ринок); обладнання, будівельні матеріали, дослідницькі, конструкторські, будівельні, монтажні, пусконалагоджувальні та інші роботи і послуги (підрядний ринок); нові технології, ліцензії, патенти на винаходи і відкриття, досвід, знання, ноу-хау, інжинірингові послуги (ринок інтелектуальних цінностей). На цьому ринку як інвестиційний товар реалізується також робоча сила, тобто продається здатність до праці за наймом.

Ринок фінансових ресурсів поділяється на: грошовий ринок та ринок боргових свідоцтв з термінами погашення менше одного року; ринок капіталів чи ринок цінних паперів (довгострокових цінних паперів та корпоративних акцій).

Ринок капіталів, у свою чергу, класифікується як первинний (розміщення нових цінних паперів) та вторинний (торгівля цінними паперами, які були випущені раніше і перебувають в обігу). Фондові біржі є вторинними ринками капіталів, оскільки на них котируються цінні папери, які вже перебувають в обігу. Корпорація, акціями якої здійснюється торгівля на фондовій біржі, не бере участі в операціях на вторинному ринку і, відповідно, не отримує будь-якого прибутку від їх продажу. Також існують вторинні ринки для інших фінансових активів.

Найважливішою складовою ринку інвестицій є ринок інвестиційних товарів. Виробництво і рух цих товарів на ринку забезпечуються елементами інвестиційної інфраструктури. У країнах з розвинутою ринковою економікою мережа таких елементів є надзвичайно широкою. Головне завдання інвестиційної інфраструктури — обслуговування інвестиційної сфери, задоволення інвестиційного попиту. Основним інвестиційним товаром є продукція проектно-дослідних, будівельних, монтажних підприємств, фірм і постачальників матеріально-технічних ресурсів, яка, в основному, забезпечує інвестиційний процес.

На інвестиційному ринку працює велика кількість різних посередників, які створюють його інфраструктуру. Саме взаємодіями цих посередників і характеризується стан інвестиційного ринку.

Інвестиційний ринок — це система, що включає:

1) суб'єкти (інвестори, підрядники, замовники, проектні та науково-дослідні організації тощо);

2) об'єкти (матеріальні і нематеріальні права, ліцензії, патенти, ноу-хау тощо);

3) інфраструктуру ринку (банки, біржі, пенсійні фонди, страхові компанії, інвестиційні фонди, інженерно-консультаційні фірми, суд, арбітраж тощо);

4) ринковий механізм;

5) контроль з боку держави за дією ринкового механізму.