Інвестування - Мойсеєнко І. П. - Фінансування інвестиційного проекту

При розробці схеми фінансування інвестиційного проекту розглядаються, зазвичай, п'ять основних її варіантів:

1. Повне самофінансування передбачає фінансування інвестиційного проекту виключно за рахунок власних фінансових ресурсів, сформованих з внутрішніх джерел. Цей метод фінансування використовується, в основному, для реалізації невеликих реальних інвестиційних проектів.

2. Акціонування як метод фінансування використовується, зазвичай, для реалізації великомасштабних реальних інвестиційних проектів при галузевій або регіональній диверсифікації інвестиційної діяльності.

8. Кредитне фінансування застосовується, як правило, для реалізації невеликих короткострокових інвестиційних проектів з високою нормою рентабельності інвестицій. Ця схема фінансування застосовується в окремих випадках і для реалізації се-редньострокових інвестиційних проектів за умови, що рівень рентабельності згідно з ними істотно перевищує ставку відсотка за довгостроковим фінансовим кредитом.

4. Лізинг або селенг використовуються при недостатності власних фінансових коштів або при високій вартості фінансового кредиту для реалізації інвестиційних проектів, пов'язаних з модернізацією або реконструкцією підприємства (особливо інвестиційних проектів з високим ступенем змінності технологій).

б. Змішане (пайове) фінансування базується на різних комбінаціях перелічених вище схем і може бути використано для реалізації всіх видів інвестиційних проектів за всіма формами реального інвестування.

З урахуванням перерахованих схем фінансування окремих інвестиційних проектів визначаються пропорції в структурі джерел інвестиційних ресурсів.

Управління реалізацією реальних інвестиційних проектів

Управління реалізацією реальних інвестиційних проектів спрямоване на їх здійснення в передбачені терміни з метою забезпечення своєчасного повернення вкладених засобів у вигляді чистого грошового потоку (перш за все — отримання передбаченого інвестиційного прибутку). Це управління здійснюється в розрізі кожного реального проекту, залученого в інвестиційну програму підприємства. За кожним зазначеним до реалізації інвестиційним проектом, зазвичай, призначається його керівник, який організовує підготовку всіх необхідних планових документів і забезпечує реалізацію основних показників планів його здійснення. За великими інвестиційними проектами, виконуваними підрядним способом (із залученням підрядника і субпідрядників), керівник проекту повинен розподілити функції управління в розрізі окремих учасників проекту. Управління реалізацією інвестиційного проекту передбачає:

1. Розробку календарного плану реалізації проекту. Цей план розробляється з урахуванням забезпечення таких основних принципів:

а) принципу тимчасової диференціації календарного плану. Він передбачає різний ступінь його деталізації в часі і за формами розробки; основні форми тимчасової диференціації календарного плану реалізації інвестиційного проекту.

Річний графік реалізації інвестиційного проекту є первинним і основним документом, що відображає результати оперативного планування. За проектами, що реалізуються протягом декількох років, він охоплює тільки той обсяг робіт, який передбачається виконати в рамках планованого календарного року. За проектами, що реалізуються в рамках одного року, він характеризує послідовність виконання проекту в цілому.

При розробці річного графіка реалізації інвестиційного проекту використовуються два основні методи — метод ситуаційного планування і метод критичного шляху. Ситуаційний метод планування виконання робіт більш наочний, проте за ним важко оцінити вузькі місця, фактичні обсяги виконаних робіт, можливі причини затримки реалізації окремих видів робіт. Метод критичного шляху, порівняно з мережним методом, має ряд переваг: він забезпечує взаємозв'язок і послідовність виконання робіт; враховує обмеження і перешкоди; визначає вузькі місця; дає можливість застосовувати методи оптимізації; надає можливість оцінити варіанти "що, якщо ..."; будує модель графіка інвестиційного процесу за відхиленнями й обуреннями. Основним недоліком цього методу е його висока трудомісткість.

Квартальний і місячний плани робіт з реалізації проекту охоплюють конкретні їх об'єми у рамках вказаних тимчасових інтервалів. Основою їх розробки є річний графік реалізації інвестиційного проекту з відповідною подальшою деталізацією. Квартальний план робіт демонструється і затверджується одночасно з наданням річного графіка. Місячний план робіт складається тільки на майбутній квартал.

Квартальне завдання є формою подальшої деталізації місячного плану виконання робіт, що забезпечують реалізацію проекту. У вітчизняній практиці ця форма диференціації календарного плану використовується рідко. Проте є багато зарубіжних підрядників, що для реалізації великих інвестиційних проектів широко застосовують таку форму календарного планування;

б) принципу функціональної диференціації календарного плану. Він передбачає планування термінів виконання окремих видів робіт за окремими функціональними блоками, склад яких залежить від стадії реалізації і розміру інвестиційного проекту. За великими інвестиційними проектами календарний план їх реалізації диференціюється, зазвичай, за шістьма функціональними блоками.

Підготовка проекту до реалізації включає, перш за все, план заходів щодо вибору підрядника (субпідрядників) і укладення контракту (йдеться про найпоширенішу практику реалізації інвестиційного проекту — на підрядній основі). До складу цього функціонального блоку входять, зазвичай, такі види робіт: планування підготовки контракту; вибір претендентів; підготовка і розсилання запитів; отримання та огляд пропозицій; укладення контракту.

Планування підготовки контракту включає: відбір і аналіз інформативних даних, пов'язаних з реалізованим інвестиційним проектом, які роблять (або потенційно можуть надати) вплив на укладення контракту і реалізацію проекту; створення варіантів потенційних контрактних стратегій за проектом, включаючи визначення кількісних і якісних переваг і недоліків кожної з них; визначення контрактної стратегії, яка найкращим чином дозволяє реалізувати цілі, поставлені при розробці інвестиційного проекту. Основним змістом плану підготовки контракту в: а) призначення плану; б) найважливіші передумови для створення проекту контракту; в) формування принципів укладення контракту; г) рекомендована стратегія при укладенні контракту; ґ) аналіз альтернатив при укладенні контракту; д) графік виконання контрактних робіт; е) процедури укладення контракту; є) потенційні партнери; ж) необхідні рішення і твердження. Плануючи цей етап робіт, слід передбачати можливі зміни стратегії під впливом зовнішніх обставин (наприклад, коли навіть запропонована висока ціна контракту не зацікавить потенційних партнерів і не принесе достатньої кількості пропозицій).

Вибір претендентів починається, зазвичай, зі складання повного переліку потенційних партнерів, які здатні реалізувати інвестиційний проект (так званий довгий список). Кожному з них, у порядку попередньої пропозиції, прямує інформація з описом характеру і виробничої потужності інвестиційного проекту, тимчасових рамок його реалізації, проміжних етапів робіт та інших значущих умов. Інформація, одержана від потенційних партнерів, у свою чергу, повинна включати: відомості про його зацікавленість у наданні пропозиції; дані про вживану технологію, парк машин і механізмів; технічний персонал; дані про досвід реалізації аналогічних проектів та іншу інформацію. На основі аналізу відповідей потенційних партнерів проводиться їх рейтингова оцінка, що дозволяє скласти "короткий список" претендентів. Повторні переговори з вибраними претендентами повинні підтвердити їх зацікавленість у контракті, після чого готується запит на подання ними пропозиції.

Запит, що готується на подання пропозиції, включає: перелік документів пропозиції; процедури демонстрування пропозиції; дату демонстрування пропозиції та інші умови. Огляд представлених пропозицій здійснюється, зазвичай, керівником інвестиційного проекту. На період огляду пропозицій їм може бути створена група експертів (група огляду пропозицій). Процес огляду пропозицій складається з двох етапів. На першому етапі проводиться загальний огляд всіх пропозицій і на його основі визначаються провідні претенденти на укладення контракту. На другому етапі проводиться поглиблений огляд пропозицій провідних претендентів. За наслідками огляду комерційних і технічних сторін пропозицій здійснюється остаточний вибір партнера.

Укладення контракту є завершальним етапом першого функціонального блоку робіт. Контракт складається на основі компромісу вимог запиту і пропозиції.

Проектно-конструкторські роботи при розробці календарного плану передбачаються тільки за тими інвестиційними проектами, за якими вони не були проведені або завершені при їх включенні в інвестиційну програму. Календарний план цих робіт визначає склад і терміни підготовки комплектів робочих креслень і специфікацій, сформованих за окремими частинами інвестиційного проекту, а також за аналізом і затвердженням проектної документації замовником.

Матеріально-технічне забезпечення при розробці календарного плану надається у вигляді деталізованого списку устаткування і матеріалів з термінами їх постачання. Деталізація цього функціонального блоку календарного плану здійснюється, зазвичай, в такому розрізі: складання списку потенційних постачальників; підготовка цінових пропозицій; проведення торгів з постачальниками; доставка закуплених устаткування і матеріалів. Цей функціональний блок календарного плану повинен бути чітко узгоджений в часі з подальшими виробничими функціональними блоками, в першу чергу, з проектом здійснення будівельно-монтажних робіт.

Будівельно-монтажні роботи вимагають найретельнішого опрацювання при календарному плануванні. Цей функціональний блок календарного плану повинен відображати: терміни початку і закінчення кожного виду та етапу робіт; динаміку використання техніки, робочої сили; динаміку використання матеріалів роботи за перевіркою і випробуванням усіх важливих систем інвестиційного проекту. У цьому функціональному блоці календарного плану інтегруються елементи робіт за двома попередніми функціональними блоками (проектно-конструкторських робіт і матеріально-технічного забезпечення проекту).

Введення в експлуатацію у процесі календарного планування реалізації інвестиційного проекту передбачає: підготовку персоналу для початку експлуатації об'єкта; закупівлю і доставку необхідної сировини і матеріалів та інші необхідні заходи. Цей функціональний блок завершує стадію прямого інвестування, переводячи його в стадію початку експлуатації інвестиційного проекту (постінвестиційну фазу).

Освоєння проектних потужностей завершує функціональне календарне планування реалізації інвестиційного проекту. Цей блок включає заходи, що забезпечують вихід об'єкта інвестування на передбачену проектну потужність;

в) принципу формування резерву календарного плану. Він полягає у визначенні граничнодопустимого розміру порушення термінів окремих, включених у нього, робіт і розподілі цього резерву між учасниками реалізованого інвестиційного проекту (замовником, підрядником, субпідрядниками). Резерв, що передбачається, повинен складати, зазвичай, не більше 10—12 % всього об'єму часу календарного плану. Порядок розподілу цього резерву часу між учасниками проекту повинен бути обумовлений в контракті. Якщо така умова в контракті відсутня, то резерв часу використовується в необхідному об'ємі тією стороною, яка першою заявить про потребу в цьому;

г) принципу планування відповідальності у розподілі ризиків. Він визначає покладання відповідальності виконання і ризиків невиконання окремих етапів робіт на конкретних представників замовника або підрядника відповідно до їх функціональних обов'язків, записаних у контракті. При цьому покладання виконання окремих заходів на одну із сторін, як правило, автоматично покладає на неї І конкретні інвестиційні ризики (з відповідними формами відшкодування їх негативних наслідків).

Розроблений з урахуванням цих принципів і узгоджений із сторонами календарний план (у табличній або графічній формі) розглядається і затверджується керівником відповідного центру інвестицій.

2. Розробку капітального бюджету. Початковими передумовами розробки цього бюджету за реальним інвестиційним проектом є:

а) календарний план реалізації інвестиційного проекту;

б) бюджетні заявки на виконання окремих видів робіт і придбання сировини, матеріалів, механізмів і устаткування, розроблені виконавцями окремих функціональних блоків проекту;

в) загальна стратегія (схема) фінансування інвестиційного проекту;

г) попередній графік потоку інвестиційних витрат, складений на етапі розробки бізнес-плану;

ґ) фінансовий стан інвесторів проекту.

Оскільки об'єм і структура інвестиційних витрат заздалегідь визначаються ще на стадії обґрунтування бізнес-плану інвестиційного проекту, то розробка розділу "капітальні витрати" бюджету зводиться, зазвичай, до чотирьох процедур:

1) виокремлення із загального об'єму інвестиційних витрат, визначених бізнес-планом, тієї їх частки, яка належить до певного поточного періоду (якщо тривалість реалізації інвестиційного проекту перевищує один рік);

2) уточнення об'єму інвестиційних витрат поточного періоду з урахуванням коректив, внесених підрядником у технологію робіт;

8) уточнення об'єму і структури інвестиційних витрат у зв'язку із зміною індексу цін після затвердження показників бізнес-плану проекту;

4) уточнення первинного об'єму інвестиційних витрат з урахуванням резерву фінансових коштів, передбаченого в контракті з підрядником на покриття непередбачених витрат (у порядку внутрішнього страхування інвестиційних ризиків). Об'єм цього резерву в розробці капітального бюджету повинен визначатися з урахуванням тільки тих категорій витрат, які ввійшли до первинної оцінки інвестиційних ризиків.

Процес розробки розділу "надходження засобів" бюджету передбачає такі етапи:

1) уточнення загального об'єму надходження засобів. Цей показник повинен кореспондувати з показником загального об'єму інвестиційних витрат згідно з першим розділом бюджету;

2) уточнення структури джерел надходження засобів;

3) забезпечення відповідності об'єму надходження засобів за окремими періодами формування прибуткової частини бюджету з об'ємом інвестиційних витрат, передбачених в окремих періодах відповідно до календарного плану здійснення робіт.

Так само, як і календарний план, капітальний бюджет розробляється спочатку на майбутній рік у розрізі кварталів, а потім у рамках майбутнього кварталу деталізується у розрізі місяців.

3. Побудову системи контролінгу реалізації ділових інвестиційних проектів. Такий контролінг будується в розрізі вище-розглянутих його принципів. Основною метою розробки системи цього контролінгу є своєчасне виявлення відхилень від календарного плану і капітального бюджету окремих показників кожного інвестиційного проекту, що уповільнюють його реалізацію; аналіз причин, що викликали ці відхилення, і розробка пропозицій за відповідним коректуванням окремих напрямів інвестиційної діяльності з метою її* нормалізації і підвищення ефективності.

4. Обґрунтування та ухвалення рішень про "вихід" окремих інвестиційних проектів з інвестиційної програми підприємства.

Такі рішення належать до найболючіших процедур в інвестиційній діяльності підприємства, оскільки викликаються, зазвичай, недостатньо обґрунтованою підготовкою бізнес-планів проектів, некоректним відбором таких проектів до реалізації (перш за все, за критерієм ефективності) або істотними прорахунками у прогнозуванні чинників зовнішнього середовища.

Обґрунтування управлінських рішень про "вихід" проекту з інвестиційної програми є дуже відповідальним і складним процесом. Підвищена відповідальність ухвалення таких інвестиційних рішень пов'язана з тим, що вони спричиняють, у багатьох випадках, втрату не тільки очікуваного інвестиційного прибутку, але й частини інвестованого капіталу. Складність же ухвалення таких рішень полягає у тому, що вони повинні базуватися на глибокому аналізі системи зовнішніх і внутрішніх чинників, що визначають ефективність реального інвестування.

У процесі підготовки таких рішень необхідно, перш за все, за реальними інвестиційними проектами з регресуючими в часі показниками ефективності їх реалізації виявити причини, що викликають це зниження. До основних цих причин належать:

1) значне збільшення тривалості будівництва. Воно призводить, як правило, до перевитрати інвестиційних витрат, піддає проект додатковим ризикам негативної дії чинників зовнішнього середовища, віддаляє терміни отримання інвестиційного прибутку;

2) істотне зростання рівня цін на основні будівельні матеріали. В окремі періоди (будівельного сезону, зниження об'єму пропозиції на ринку) зростання цін на основні види будівельних матеріалів може істотно обігнати загальний індекс інфляції. Якщо такий період співпадає з піком будівельного циклу здійснення інвестиційного проекту — ефективність його реалізації істотно знизиться, зважаючи на зростання об'єму інвестиційних витрат (при незмінності показників очікуваного інвестиційного прибутку);

3) значне зростання вартості виконання будівельно-монтажних робіт. Воно спричиняє ті ж негативні наслідки для ефективності реалізовуваного інвестиційного проекту, що і у попередньому випадку;

4) відчутне зростання рівня конкуренції на ринку. Воно може відбутися за рахунок появи нових вітчизняних виробників аналогічної продукції або її імпорту. Це може викликати зниження рівня цін на продукцію, приріст якої підприємство забезпечує за рахунок реалізації інвестиційного проекту. При незмінному рівні інвестиційних витрат це спричинить зниження суми і рівня розрахункового інвестиційного прибутку у процесі подальшої експлуатації проекту;

5) значне зростання ставки відсотка за кредит у зв'язку зі зміною кон'юнктури фінансового ринку. Воно викликає негативні економічні наслідки за тими інвестиційними проектами, у складі інвестиційних ресурсів яких позикові джерела фінансування займають високу питому вагу. Збільшення зростання інвестиційних витрат призводить, водночас, до зростання ризику неплатоспроможності підприємства;

6) недостатньо обґрунтований підбір підрядника (субпідрядників ) для реалізації проекту. Будівельний досвід, технологія здійснення будівельно-монтажних робіт, парк механізмів підрядника (субпідрядників), що використовуються, можуть не відповідати особливостям реалізації конкретного інвестиційного проекту. Це спричиняє, як правило, збільшення тривалості будівництва, низьку якість робіт (що згодом відобразиться на ефективності експлуатації об'єкта) і незаплановану перевитрату планового об'єму інвестиційних витрат;

7) істотне посилення системи оподаткування. Воно призводить не тільки до зниження суми чистого інвестиційного прибутку, але й, загалом, може стимулювати припинення відповідної інвестиційної діяльності.

Якщо за реалізовуваними інвестиційними проектами через негативну дію окремих з вищеперелічених (або інших) чинників слід чекати подальше істотне зниження ефективності реального інвестування, то повинна бути розглянута можливість виходу окремих таких проектів з інвестиційної програми підприємства і обґрунтовані найефективніші форми такого виходу. Основними з цих форм є:

— відмова від реалізації проекту до початку будівельно-монтажних робіт;

— продаж частково реалізованого інвестиційного проекту у формі об'єкта незавершеного будівництва;

— продаж інвестиційного об'єкта на стадії початку його експлуатації у формі цілісного майнового комплексу;

- залучення на будь-якій стадії реалізації інвестиційного проекту додаткового пайового капіталу з мінімізацією своєї частки пайової участі в інвестуванні;

— акціонування інвестиційного проекту на будь-якій стадії його реалізації з мінімізацією своєї частки акціонерного капіталу в ньому (якщо проект структурно може бути виділений у цілісний майновий комплекс);

— роздільний продаж основних видів активів інвестиційного проекту, що закривається.

Можливості й форми швидкого "виходу" проекту з інвестиційної програми підприємства повинні розглядатися ще на стадії його розробки (при оцінці і страхуванні інвестиційних ризиків). У процесі вибору конкретних форм такого "виходу" слід виходити з економічних критеріїв і, перш за все, з мінімізації втрат інвестованого капіталу.

З метою забезпечення формування запланованого інвестиційного прибутку паралельно з обґрунтуванням рішення про "вихід" проекту з інвестиційної програми повинно готуватися рішення про можливі форми найефективнішого реінвестування капіталу.