Безпека життєдіяльності людини та суспільства - Мягченко О.П. - 6.4. Інформаційна безпека

Будь-яке суспільство завжди використовувало чотири основних ресурси: природні, трудові, капітал, інформацію. Інформація (лат. -пояснення) відображає ступінь впорядкованості системи. Це одне з основних понять кібернетики, зокрема екологічної кібернетики. За Н. Вінером (1948 р.) від кількості інформації залежить стан, стійкість будь-якої системи. Інформація тісно пов'язана з ентропією, яку вимірюють в джоулях на Кельвін (Дж/град), тобто це енергетичний показник будь-якої системи - живої, неживої. Вона впливає на ритмічність, циклічність процесів у біосфері - тектонічні, магматичні, осадко- та гороформуючі процеси, зміни клімату. Ентропія -ступінь впорядкованості системи, або міра хаосу. Отже - це енергія, яка впорядковує будь-яку систему. Енергія в "чистому", вільному вигляді не існує, це тільки характеристика стану певного об'єкта, результат перетворень в ньому при взаємодії з іншими обєктами. Поняття про різні види енергії - хімічна, біологічна, механічна, психічна - це тільки умовна позначка систем, об'єктів де відбуваються перетворення, зміни. Часто кажуть про "чорну енергію", "білу енергію" - це нісенітниця, але цим користуються нечесні люди і, обманюючи інших, наносять реальну матеріальну шкоду, "позбавляючи" неіснуючих наврочень, "поробок". Отже, обманюючи, дезінформуючи мають з цього особистий матеріальний зиск.

Життєдіяльність сучасного суспільства, окремої людини, як ніколи раніше, базується на інформаційних взаємовідносинах з використанням сучасної однотипної електронної техніки, що сприяє розповсюдженню інформаційних технологій в науковій, економічній, банківській сферах. В багатьох країнах сформувалося інформаційне право, яке пов'язане з іншими галузями - конституційним, громадянським, господарським, екологічним, кримінальним і регулює інформаційні відносини в суспільстві, зокрема проблеми таємниць, зосереджених в електронних носіях.

Питання інформаційної безпеки, починаючи з 1998 року, відображують резолюції Генеральної Асамблеї ООН. В них підкреслюється, що інформаційні технології можуть негативно впливати на безпеку держав, дезорганізуючи як цивільні, так і військові галузі. Важливим документом міжнародного значення в цій сфері є Окі-навська хартія про глобальне інформаційне суспільство, підписана 24.06.2000 року багатьма країнами світу, крім України.

Міжпарламентська Асамблея СНД в 1996 році прийняла Карний кодекс, в якому є 30 глава з назвою "Злочини проти інформаційної безпеки". Це стаття 286 "Несакціонований доступ до комп'ютерної інформації" (строк покарання до 5 років), стаття 287 "Модифікація комп'ютерної інформації", стаття 288 - про комп'ютерний саботаж (строк до 5 років), стаття 289 "Неправомірне заволодіння комп'ютерною інформацією" (встановлено строк покарання до 12 років). В статті 290 йдеться мова про виготовлення або збут спеціальних засобів для отримання неправомірного доступу до комп'ютерної сітки або системи, за що позбавляють волі на строк до 2 років. Передбачено покарання на строк від 2 до 5 років за розробку, використання та розповсюдження шкідливих програм, за несанкціоноване знищення, блокування, модифікування або копіювання інформації, яка міститься в комп'ютерних системах, різних носіях, за розробку вірусних програм, або за їх розповсюдження (ст. 291). Згідно зі статтею 292 карається порушення правил експлуатації ЕОМ або їх сітки.

Світова інформаційна мережа сама по собі легка у користуванні, кожний власник комп'ютера і модему може підключитися до Інтернету через телефонну мережу. Це дозволяє злочинникам - хакерам здобувати інформацію, часто секретну. Хакери в інтернеті можуть бути загрозою навіть здоров'ю і безпеці громадян. Прикладом цьому служать напади на дані медичних досліджень і на файли пацієнтів, що призвело до втрати важливої інформації з відділу гематології науково-медичного центру США, а один з італійських університетів загубив рік досліджень в області СНІДу. Комп'ютерний вірус, розроблений хакерами, уразив одну велику лікарню на північному сході Сполучених Штатів Америки, знищивши більше 40% інформації про пацієнтів. Спекулюючи на новому страху суспільства перед комп'ютерними вірусами, навіть звичайні злочинці чинять свої злочини новими способами.

У Сполучених Штатах Америки шкода, нанесена хакерами і комп'ютерними шахраями, складає біля $10 млрд за рік. У Великій Британії комп'ютерна злочинність зросла в чотири рази тільки за останні декілька років. Збитки складають 5 мільярдів фунтів стерлінгів. Хакери в Інтернеті дуже небезпечні. Шпигунство з використанням найсучасніших технологій, стає звичайним явищем, а кількість хакерів, що займаються цим, росте. В подібних випадках зловмисник проникає частіше всього через телефонні мережі, тому дуже складно встановити, звідкіля він, які мотиви керують цією людиною, на кого він працює та в які ще місця він спробує проникнути. Проте існують деякі програми, що дозволяють закодувати інформацію в інтернеті (одна з них PGP-Pretty Good Privacy ). Це робить бізнес в интернеті хоч і не цілком, але все ж більш менш безпечним.

Основи інформаційної безпеки в Україні закладені статтею 50 Конституції України, на основі якої діє закон "Про інформацію". Право на своєчасну, достовірну інформацію - право кожного громадянина.

Для діяльності громадян, громадських об'єднань важливим є закон "Про інформацію", який гарантує право на отримання інформації, вільний доступ до статистичних даних, архівних, бібліотечних і музейних фондів. Обмеження цього доступу зумовлюється лише специфікою цінностей та особливими умовами їх схоронності, що визначається законодавством - стаття 10. Цією ж статтею встановлюється відповідальність за порушення законодавства про інформацію. Лише інформація про особу охороняється Законом, але кожна особа має право на ознайомлення з інформацією, зібраною про неї (Ст. 23). Цей закон встановлює два види інформації - відкриту, що надається всім зацікавленим особам (ст. 29) і з обмеженим доступом - конфіденційна (економічна, банківська, політична, релігійна, міжнародна), яка знаходиться в розпорядженні окремих фізичних або юридичних осіб (ст.30). На підставі цієї статті до конфіденційної або секретної не можуть бути віднесені зведення з питань, екологічного стану довкілля, здоров'я, смертності, народжуваності населення, які є індикаторами екологічного благополуччя.. Згідно зі статтею 32 громадянин має право звернутися до державних органів і вимагати будь-якого офіційного документу, незалежно від того, стосується цей документ його особисто чи ні, крім випадків обмеження доступу, передбачених Законом. Стаття 33 встановлює терміни розгляду запиту, який необхідно направити в письмовому вигляді - 10 днів для відповіді про можливість надання інформації і один місяць (6 місяців в особливо складних випадках) для конкретної відповіді на запит. В разі неможливості надання інформації організація, установа повинна сповістити про це в письмовій формі. Закон встановлює відповідальність за необгрунтовану відмову в наданні інформації, її перекручування, невчасне надання або приховування (ст. 47).

Важлива галузь інформації - екологічна, яка визначає право на знання про небезпеки довкілля. На території України діє міжнародна Конвенція про доступ до інформації (м. Оргус, Данія, 23-25 червня 1998 року) згідно зі статтею 2, пункту 3 визначено термін "Екологічна інформація". Це відомості про стан складових навколишнього середовища - повітря, атмосфера, вода, грунт, земля, ландшафт і природні об'єкти, біологічне різноманіття та його компоненти; фактори - речовинні, енергетичні, шум і випромінювання. Таку інформацію складають діяльність або заходи, включаючи адміністративні, угоди в галузі навколишнього середовища, політика, законодавство, плани і програми, що впливають або можуть впливати на складові навколишнього середовища; стан здоров'я та безпеки людей. Згідно статті 4 цієї Конвенції на запит про таку інформацію можуть надаватися копії фактичних матеріалів. Стаття 5 забезпечує безплатний доступ до екологічної інформації.

У здійсненні законних прав на екологічну безпеку важливе місце займає закон "Про екологічну експертизу" та "Інструкція про здійснення державної екологічної експертизи", відповідно до яких виділяють два основних види експертизи - державну (обов'язкова) і громадську. Цей вид експертизи проводиться незалежно від державної і має рекомендаційний характер, другорядне значення.

Отже, основне завдання держави - забезпечити правове регулювання інформаційних відносин на власних теренах, враховуючи міжнародні принципи інформаційної безпеки. Важливою є охорона авторських або інтелектуальних прав на різні види інформації незалежно від типів носіїв - паперові, електронні та інші. Порушення цих прав пов'язане з економічними злочинами, бо незаконна реалізація інформації позбавляє її власника на отримання певного доходу, наприклад з-за продажу контрафактних відеофільмів, лазерних дисків, алгоритмів комп'ютерних програм. Право на пред'явлення позову до порушника зафіксовано в Конституції України. За порушення цього права встановлена адміністративна, кримінальна відповідальність.

У сучасному світі, де інформація набула надзвичайного значення, важливим є поняття "Інформаційна війна". Це комплекс аспектів - політичні, економічні, соціокультурні, етнічні, за допомогою яких відбувається вплив на суспільство з метою психічного контролю над ним.

Відомий вислів - хто володіє інформацією, той володіє світом характеризує суть інформаційних війн. Директива 3600.1 Міністерства оборони США визначає інформаційну війну як дії, що проводяться під час криз, конфліктів для досягнення певних цілей по відношенню до супротивника. В таких діях важливою є інформаційна експансія у вигляді глобального моніторинга за політичними, економічними, військовими, екологічними, соціальними процесами. Це дає змогу звести до мінімуму звичайні війни, бо за І. Кантом, крім інстинкту самозбереження існує ще один гарант миру - дух торговлі, який не може співіснувати з війною, і раніше чи пізніше, він оволодіває кожним народом.

Отже, інформаційна війна - цілісна стратегія, запланована система дій, яка може бути направлена на підкорення груп людей іншими за допомогою певних методів, засобів без кровопролиття, речовинних руйнацій. Виділяють основні методи інформаційної війни: реклама, пропаганда, дріблення та фрагментація, перехоплення інформації, її спотворення. Для впровадження цих методів використовують різноманітні технічні, технологічні засоби - супутники, радіорелейні лінії, інтернет, електронна пошта, звичайні засоби масової інформації.

Питання

1. Що таке "Інформація", її значення для безпеки людини?

2. Охарактеризуйте міжнародні законодавчі основи про інформаційну безпеку.

3. Які існують в Україні законодавчі основи інформаційної небезпеки?

4. Охарактеризуйте основні положення Закону України "Про інформацію".

5. Що таке "Інформаційна війна", в чому її небезпека?