Всесвітня історія - Гончар Б.М. - Освіта і культура в Європі в ХІ-ХV ст.

У XI-XV ст. з розвитком міст, ремесел, торгівлі, утворенням централізованих держав відбулися зміни у духовному житті західноєвропейського суспільства. Це порушило замкнутість не лише економічного, а й духовного життя. Значний крок уперед зробили техніка виробництва, наука, освіта та мистецтво.

У гірничій справі та ремісництві стали застосовувати водяний двигун, за допомогою якого для виробництва паперу піднімали й опускали преси, у гірництві - відкачували воду з копалень, накачували повітря в домни, подрібнювали руду. Була вдосконалена вогнепальна зброя: у піхотинців з'явилися мушкети, з яких можна було влучити зі 150-200 кроків; стволи гармат і рушниць відливали у спеціальних формах. Поширення вогнепальної зброї означало переворот у військовій справі, оскільки вона вражала і рицарські обладунки, і стіни замків. Рицарська кіннота поступилася найманим арміям, озброєним вогнепальною зброєю.

Мореплавці почали користуватися компасом, астролябією, надавали перевагу каравелі, що мала три щогли з прямими та косими вітрилами і могла рухатися не лише за супутнього, а й бокового чи зустрічного вітрів.

У цей період було зроблено одне з найбільших в історії людства відкриттів - книгодрукування. Німець Йоганн Гутенберг почав відливати з металу літери, з яких складав рядки, сторінки набору і вже з нього робив відбиток на папері. Близько 1450 р. він видав першу друковану книжку.

Намагання торгово-ремісничої верхівки розвинутих міст продемонструвати свою самостійність зумовило створення на початку ХП ст. латинських шкіл на противагу соборним і монастирським. Латинські школи, які передбачали ширшу освіту, дали початок так званим гуманітарним гімназіям, де в основу навчання було закладено вивчення грецької та латинської мов і літератури. У середньовічних латинських школах широко використовувалася спадщина античної освіти.

Після закінчення гімназії можна було вступити до університету. Університет мав свій статут, визнаний міською владою, власне керівництво, зведення правил та суд. Великим здобутком першого університету була незалежність від міської та королівської влади майже з усіх питань внутрішнього життя і частково у зовнішніх справах. Така автономність стала прикладом для інших університетів Європи.

Ініціаторами заснування університетів були міщани, міська влада, король або духовенство. У XIII ст. склалася традиція, за якою право на відкриття університету надавав папа або цісар. У середньовічних університетах домінували теологічні науки, тому основне керівництво ними здійснювало духовенство. Перший університет в Англії- Оксфордський був заснований у XII ст., у Франції - Паризький - у XIII ст., в Іспанії - у Сієні - у XIII ст., низка університетів в Італії - у XIII-XIV ст., Кембриджський університет в Англії лише в XIV ст. отримав від Папи Римського право називатися університетом.

Західноєвропейські університети відрізнялися між собою соціально-політичними позиціями їхніх засновників і керівництва. Демократичними були Болонський та Падуанський університети, в яких значна увага приділялася світським наукам. Згідно зі статутом здійснювалося виборне управління, в якому широкі права належали студентам. Представники інших країн, що прибули на навчання, мали право обиратися на керівні посади. Ректором Болонського університету близько року був Юрій Дрогобич, українець за походженням. У Сорбонні перевага надавалася богослов'ю, ректора обирали професори, права студентів були обмеженими.

Середньовічні університети, як правило, мали чотири факультети. На артистичному (підготовчому) вступники опановували латину - мову католицької церкви, науки й освіти, вивчали "вільні мистецтва": після засвоєння граматики, риторики, основ діалектики студент отримував ступінь бакалавра мистецтв, а після опанування арифметики, геометрії, астрономії, теорії музики - ступінь магістра мистецтв, і лише тоді дозволялося вступати на інші факультети - богословський, медичний та юридичний.

З винайденням книгодрукування значно збільшилося видання книжок. Вони стали дешевшими і їх могли купувати не лише феодали, а й городяни.

Суттєві зміни відбулись і в мистецтві книги. Побільшало навчальної літератури, поетичних та прозових творів. Створення книг перестало бути справою виключно церковних осіб.

У Франції та Німеччині поширилася куртуазна придворно-рицарська література, пов'язана з музикою, за змістом протилежна церковній літературі. Основними її жанрами були лірика і роман, у яких оспівувалися високі почуття, служіння Прекрасній Дамі, пригоди та подвиги рицарів. На півдні Франції такі поети-співці називалися трубадурами, у Німеччині - мінезингерами. Першими куртуазними ліриками Європи стали трубадури XI-ХПІ ст. Творчість трубадурів була тісно пов'язана з народним фольклором, передусім з весільними, обрядовими, хороводними піснями.

У ліриці середніх віків особливе місце посідає поезія вагантів (з лат. - мандрівники). Здебільшого це були ченці-втікачі, школярі, студенти з Німеччини, Франції, Англії, Північної Італії, які переходили з одного університету в інший. В їхньому творчому доробку були сатиричні, любовні, студентські, застільні пісні та дотепні пародії на церковні тексти і ритуали. Вони не намагалися прикрашати життя, а тому відкидали куртуазну манірність. Творчість вагантів, якій притаманні демократичні риси, дух вільнодумства і свободи, стала найбільш раннім провісником майбутньої гуманістичної культури.

З розвитком міської літератури виникли жанри реалістичної віршованої новели народною мовою - фабльо і шванки. Ці короткі віршовані або прозаїчні оповідання комічного та сатиричного змісту, спрямовані проти соціальних і моральних вад середньовічного суспільства, поширилися у Північній Франції та Німеччині.

Вплив народної творчості (використання народних переказів та легенд) позначився на розвитку західноєвропейського епосу: у "Пісні про Роланда" (Франція) оспівується похід і поразка Карла Великого в Іспанії у битві з басками, у "Пісні про Нібелунгів" (Німеччина), в якій засуджується свавілля феодалів, - шляхетність Зігфріда - переможця карликів-нібелунгів, що уособлювали темні сили природи.

Народні сюжети нерідко використовувала і рицарська література.

Наприкінці середньовіччя рицарська культура втратила значення, оскільки не відображала нових історичних умов. Так, у XIV-XV ст. занепала творчість мінезингерів, на зміну яким прийшли майстерзингери - поети бюргерського походження, які писали переважно на релігійну тематику.

Період X-XI ст., відомий як військовий феодалізм, у будівництві позначився розвитком романського стилю в архітектурі. Будівничі того часу запозичували методи архітекторів давніх римлян, тому споруди XI-XII ст. називають романськими (від латинського слова "Рома" - Рим). Масивні кам'яні "орлині гнізда" на скелях, похмурі храми з укріпленими стінами, напівкруглі арки при вході, на зводах стелі, захисні споруди численних монастирів - характерні риси будівель войовничої Європи того часу. Найвідоміші споруди романського стилю - замок Тауер (Англія), собор Санкт-Петер у Вормсі (Німеччина) та ін.

З ХІІ ст. готичний стиль поступово витіснив романський (легке і високе стрілчасте склепіння, вузькі колони, наскрізні галереї, велика кількість вікон, що разом створювало враження простору, "злету" будівель). Розквіт готики припадає на ХІІ- XV ст. Прикладом споруд цього часу є собори Кельна, Фрейбурга, Страсбурга (Німеччина), церкви в Ассизі, Флоренції, Сієні (Калія), собор Нотр-Дам де Парі (Франція), собор у Даремі (Англія) тощо.

У середньовічній Західній Європі ще у X ст. складався інститут народних мандрівних співців і акторів. Світська влада та церква вороже ставилися до них: їх позбавляли права спадкоємності, не допускали до причастя, їм відмовляли у християнському похованні тощо. Проте вони завжди були бажаними гостями на весіллях, рицарських турнірах, ярмарках, карнавалах.

Свята карнавального типу були поширені в усіх країнах Європи, але особливо різноманітними за формою та змістом вони були в романських країнах, зокрема у Франції. Крім власне карнавалів з характерним багатоденним ходінням вулицями та площами, проводилися так звані свято дурнів, свято віслюка, вільний "пасхальний сміх".

Найхарактернішими рисами середньовічної культури були глибокий зв'язок з релігією та відображення уявлень широких верств про світ, добро і зло, потворне і прекрасне.