Всесвітня історія - Гончар Б.М. - Розпад габсбурзької імперії

З початком Першої світової війни австро-угорський уряд поступово перейшов до встановлення абсолютистського режиму. Були закриті рейхсрат (парламент), ландтаги окремих земель, призупинені конституційні гарантії, розпущені слов'янські політичні партії, заборонено користування чеською мовою в державних закладах, закрито більшість національних газет. Масово інсценувалися політичні процеси у звинуваченні в "русофільстві".

Терор і посилення національного гноблення викликав опір. Чеські та південнослов'янські солдати здавалися в полон російським і сербським військам.

У1916 р. група опозиційних угорських парламентарів почала пропагувати примирення і зближення Угорщини і Франції. Під впливом революції 1917 р. в Росії посилився революційний і національно-визвольний рух. В Австрії кількість страйкуючих у 1917 р. досягла майже 2 млн осіб.

Намагаючись заспокоїти країну, уряд скликав парламент, який не збирався три роки. Проте це не внесло спокою. Мешканці Праги вийшли на масову демонстрацію і направили до австрійського намісника депутацію з вимогою надання Чехії національного самовизначення. Українські депутати у віденському парламенті заявили, що галицькі землі становили частину Київської держави (XI-ХІІ ст.), тому Східна Галичина має бути окремим коронним краєм у складі Австрії або прилучитися до Української Народної Республіки.

Українське питання знову постало після підписання УНР у 1918 р. Берестейського мирного договору з Центральними державами. Спроба України змусити Австро-Угорщину і Німеччину приєднати до УНР Галичину, Буковину, Холмщину, Бессарабію і Закарпаття, де переважало українське населення, натрапила на рішучий опір Габсбурзької монархії.

Між Австро-Угорщиною і Німеччиною велись гострі дебати щодо майбутнього поділу польських губерній. Водночас польські організовані політичні сили дбали про завоювання незалежної держави. Австро-угорські правлячі кола намагалися не лише зберегти імперію, а й значно розширити її після війни за рахунок анексії значних територій Росії, Італії, Румунії, Сербії, Албанії.

Це були авантюристичні плани. Національно-визвольний і революційний рух в умовах поразок Центральних держав на фронтах зростав. У1918 р. під час загального страйку 250 тис. робітників зажадали від уряду припинення війни, вирішення продовольчого питання, укладення миру з Росією. Антивоєнний характер мало і повстання моряків у бухті Котор, яке було придушене, а його учасники передані воєнно-польовому суду.

Восени 1918 р. австро-угорська монархія в результаті революційної та національної боротьби, внаслідок поразок на фронтах почала розпадатися.

У жовтні розпочався політичний страйк у Празі, який охопив практично всю Чехію. Чеська національна рада проголосила незалежність Чехословаччини. У Словаччині селяни захоплювали поміщицькі землі. Восени Національна рада сербів, хорватів і словенців у Загребі взяла у свої руки владу в південнословенських землях і висловилася за об'єднання з Сербією. У Львові було створено Українську національну раду, яка пізніше проголосила створення Західноукраїнської Народної Республіки. Закарпатські українці висловилися за входження до Чехословаччини. Повсталі мешканці Будапешта захопили всі центральні урядові установи і стратегічні пункти угорської столиці та оголосили загальний страйк. Влада перейшла до місцевих органів. Від Австрії відокремились польські землі, частина земель відійшла до Румунії і Югославії, відповідно перестав існувати імперський флот, який був переданий Національній раді в Загребі, а Дунайська флотилія - Угорщині.

Так Габсбурзька імперія розпалася. В Австрії були скликані тимчасові національні збори. Австро-угорський монарх Карл І зрікся престолу і 12 листопада Національні збори проголосили Австрію республікою.