Всесвітня історія - Гончар Б.М. - Іспанія в 1918-1939 рр.

У роки Першої світової війни Іспанія дотримувалася нейтралітету. Активна торгівля Іспанії з воюючими країнами сприяла значному піднесенню її економіки, розширенню експорту сільськогосподарської продукції. Після закінчення війни у країні настав спад економічного життя, скоротився експорт, зростала соціальна нестабільність.

У перші повоєнні роки політичний устрій країни залишався незмінним, законодавча влада належала королю і двопалатному парламенту (кортесам), виконавча - королю та раді міністрів. У політичному житті провідну роль відігравали Ліберальна, Консервативна, а також Соціалістична робітнича партії. У 1921 р. утворилася Комуністична партія.

Соціальні суперечності, активізація робітничого руху під впливом комуністів, автономний рух націоналістів Каталонії та Країни Басків породили в правлячих колах переконання у необхідності встановити сильну владу. Роль диктатора відіграв командувач військового округу в Каталонії генерал Примо де Рівера. У серпні 1923 р. він здійснив переворот, встановивши в Іспанії військово-монархічну диктатуру. Кортеси було розпущено, заборонено діяльність політичних партій, обмежено конституційні права і свободи, заарештовано радикальних та профспілкових діячів.

До реконструкції іспанської промисловості було залучено іноземні інвестиції, націоналізовано провідні промислові галузі, створено потужні нафтові, вугільні та тютюнові монополії. За прикладом Б. Муссоліні в Іспанії було продекларовано створення корпорацій.

Проте врешті-решт військово-монархічна диктатура Примо де Рівери виявилася декоративною. Жорстокий і марнославний, донжуан і азартний гравець він негативно настроїв проти себе не лише простий люд, а й іспанську еліту. Проти диктатури виступили всі провідні політичні сили країни і навіть військові. Після придушення двох спроб державного перевороту (1926 і 1929) у 1930 р. Примо де Рівера подав у відставку.

Економічна криза 1929-1933 рр. значно ускладнила ситуацію в країні: масово закривалися підприємства, знизилася заробітна плата та ін. Республіканці вимагали, щоб король, який скомпрометував себе співпрацею з Примо де Ріверою, зрікся престолу. На муніципальних виборах 1931 р. республіканці здобули переконливу перемогу. Звістка про це вивела на вулиці тисячі демонстрантів. Муніципалітети низки міст проголосили республіку, в Барселоні було проголошено Каталонську республіку. У квітні 1931 р. Революційний комітет оголосив про повалення монархії. Король зрікся престолу. Іспанію було проголошено республікою. У червні відбулися вибори до Законодавчих зборів, після чого сформували коаліційний уряд. Прийнята конституція гарантувала широкі громадянські права і свободи. Аграрна реформа проголошувала конфіскацію поміщицьких земель за викуп і зменшувала орендну плату. Національне питання вирішили частково: Каталонія отримала обмежену автономію, а Галісії та Країні Басків в автономії було відмовлено.

Проте уряду складно було балансувати між партіями правого та лівого спрямування. Особливо велику активність виявляли комуністи та створена в 1933 р. фашистська фаланга. Ці сили сподівалися за умов безладу в країні прийти до влади. До того ж за ними стояли іноземні держави, що сподівалися втягнути країну до сфери свого впливу, - СРСР та Німеччина й Італія відповідно.

1934 р. комуністи організували збройне робітниче повстання в Астурії, що призвело до великих жертв серед повстанців. Це викликало вибух народного невдоволення. Урядова коаліція розпалася, було призначено наступні вибори. Для об'єднання сил напередодні виборів ліві партії уклали пакт про утворення Народного фронту. На виборах 1936 р. більшість місць у кортесах здобули партії Народного фронту (республіканці, соціалісти, комуністи). Уряд очолив Асанья. Він зіткнувся з проблемою несанкціонованих дій робітничих організацій: робітники самовільно захоплювали підприємства, запроваджували "робітничий контроль", створювали непідзвітні уряду воєнізовані загони. Уряд продовжував проведення аграрної реформи, розподіливши до середини 1937 р. понад 700 тис. га землі.

Прийшовши до влади під гаслом свободи і демократії, звільнивши з в'язниць 80 тис. політв'язнів, республіканці разом з тим кинули туди 6 тис. своїх політичних опонентів. Побоюючись експропріації, іспанські підприємці і банкіри почали переводити свої капітали за кордон. Зростали ціни на продукти і товари першої необхідності, підвищився рівень злочинності.

У липні 1936 р. урядовою поліцією було вбито депутата-монархіста, що стало приводом до військового перевороту. 17 липня 1936 р. у Марокко група вищих іспанських військових організувала заколот проти уряду Народного фронту. Радіостанція м. Сеута передала умовний сигнал: "Над усією Іспанією безхмарне небо", що був наказом до виступу заколотників у всій країні. їх підтримало чимало військовослужбовців і церква. В Іспанії розпочалася громадянська війна.

Ця війна спричинила гостру міжнародну кризу. СРСР підтримував республіканців, а Німеччина та Італія - націоналістів. Західні демократи вважали за краще зберегти в Іспанії законний уряд, остерігаючись появи на політичній карті Європи ще одного тоталітарного режиму. Отже, Іспанія стала об'єктом суперечок Комінтерну й західних демократій, з одного боку, та між тоталітарними режимами - з іншого.

Комінтерн (Комуністичний Інтернаціонал, III Інтернаціонал ) - міжнародна організація, яка об'єднувала комуністичні парти різних країн (1919-1943). Ініціаторами створення Комуністичного Інтернаціоналу були російські більшовики, які ще в 1914р. вийшли з II Інтернаціоналу. Установчий конгрес Комінтерну відбувся 2-6 березня 1919 р. у Москві. Проголосивши себе правонаступником І і II Інтернаціоналів, Комінтерн заявив, що головною метою своєї діяльності вважає підготовку і здійснення світової "пролетарської" революції. Із самого початку Комінтерн прагнув експортувати російську більшовицьку революцію до інших країн. Очолювали його: Г.Зінов'єв, М.Бухарін, Г.Димитров, Д.Мануїльський. Офіційне припинення діяльності Комінтерну 15 травня 1943р. не означало згортання втручання Москви у внутрішні справи компартій інших країн, а свідчило лише про зміну його форм і методів.

На пропозицію британського уряду 27 країн проголосили політику невтручання щодо подій в Іспанії. Проте Німеччина та Італія не мали наміру стояти осторонь. Комінтерн став на шлях формування інтернаціональних бригад добровольців для допомоги республіканцям. Загалом в Іспанії воювали понад 42 тис. добровольців-іятернаціоналістів. СРСР постачав літаки, танки, гармати. На боці заколотників на чолі з генералом Ф. Франко воювали понад 300 тис. іноземних військ. Військову техніку їм постачали Німеччина й Італія.

Спочатку франкісти зазнали кілька відчутних поразок, але з часом перехопили ініціативу. Незважаючи на стійкість, виявлену при обороні Мадрида, у битві під Гвадалахарою та при захопленні Теруеля, становище республіканців значно погіршилося.

Наприкінці 1938 р. націоналісти прорвали оборону республіканців, а на початку 1939 р. захопили Террас, Барселону. Навесні 1939 р. розпочався генеральний наступ франкістів на всіх фронтах. Під час здобуття Мадрида націоналісти наступали чотирма колонами, а п'ята, яку становили супротивники республіки, перебувала в самому місті. З того часу вислів "п'ята колона" став синонімом зради. 1 квітня 1939 р. Мадрид здався. Франко проголосив про закінчення війни.

В Іспанії на довгі роки встановилася авторитарна диктатура.