Всесвітня історія - Гончар Б.М. - Країни Індокитаю

Міжвоєнні роки стали новим важливим етапом національно-визвольного руху народів Індокитаю проти англійських і французьких колонізаторів.

Після Першої світової війни в Бірмі почала діяти масова політична організація - Генеральна рада бірманських асоціацій, до яких увійшли різні організації, переважно буддійські. Спираючись на досвід антиколоніальної боротьби в сусідній Індії, бірманці вдавалися до кампаній громадянської непокори, мирних мітингів і демонстрацій. 1923 р. Англія змушена була створити Законодавчу раду, надати деяким бірманським діячам доступ до управління країною. Боротьба за незалежність Бірми посилилася. Особливо активізувалися антиколоніальні виступи на початку 30-х років. 1932 р. колонізатори придушили могутнє селянське повстання. Масові виступи свідчили про необхідність перебудови традиційної колоніальної структури. 1935 р. англійський парламент прийняв Закон про управління Бірмою, за яким вона адміністративно відокремлювалася від Індії та запроваджувався двопалатний парламент з відповідальним перед ним урядом.

Упродовж 30-х років у Бірмі наростав національно-визвольний рух. Найвпливовішим став рух такінів - Всебірманська національна ліга (Добама асіайон). Такіни організували кампанії непокори, бойкоту, походи страйкарів до столиці Рангун тощо. З початком Другої світової війни вони багато зробили для утворення Блоку свободи, що поставив вимогу надання Бірмі незалежності. Англія відповіла категоричною відмовою і в травні 1940 р. були заарештовані найпопулярніпгі лідери бірманського визвольного руху.

Перша світова війна сприяла економічному і політичному розвиткові В'єтнаму. Хоч основою економіки було сільське господарство (наприкінці 20-х років - до 70 % вартості валового національного продукту), розвивалися гірничодобувна й обробна галузі промисловості, виникли національні банки. Найбільше піднесення спостерігалося в галузях, зорієнтованих на зовнішній ринок. Так, кількість плантаційних господарств, що вирощували дерева-каучуконоси, у 20-х роках збільшилася зі 140 до 630. Майже 90 % в'єтнамського каучуку вивозилося до метрополії - у Францію.

1923 р. була створена Конституційна партія, яка почала боротьбу за радикальну реформу колоніальних порядків і за надання В'єтнаму статусу домініону.

1927 р. у В'єтнамі була створена нова політична організація - Національна партія, яка ставила за мету скасування колоніального режиму і створення республіки. Національна партія розгорнула активну діяльність і на початок 1929 р. лише в Тонкіні створила 120 осередків, що об'єднували майже 1500 членів. Однак активна діяльність нової партії, її курс на підготовку до збройного повстання привернули увагу французької таємної поліції. У багатьох районах місцеві комітети Національної партії були розгромлені, її члени засуджені. Та партія не припиняла антиколоніальної боротьби, поповнюючи свої ряди молоддю. 1030 р. Національна партія організувала збройне повстання в Ієн-Баї, яке було жорстоко придушене французькими військами. Деяких керівників партії стратили, інших заслали на каторжні роботи.

Наприкінці 20-х років у В'єтнамі діяли також три комуністичні організації, що в 1930 р. об'єдналися в єдину Комуністичну партію В'єтнаму на чолі з Хо Ші Міном.

Хо Ші Мін (справжнє ім'я - Нгуєн Тат Тхань) (1890-1969) - політичний і державний діяч В'єтнаму. Залишив В'єтнам у 1911р. У 1912-1916рр. працював у французькій і англійській пароплавних компаніях. У1916-1919 рр. проживав в Англії та США, з 1919 р. - у Франції. 31920р. учасник міжнародного комуністичного руху. В1925 р. організував Товариство революційної молоді В'єтнаму. Очолював Компартію Індокитаю після її об'єднання (1930), голова ЦК Парти трудящих В'єтнаму (з 1951 р.). У1934-1938 рр. перебував у СРСР. У1941 р. повернувся на батьківщину, створив Лігу боротьби за незалежність В'єтнаму (В'єтмінь). У серпні 1945 - березні 1946 рр. голова Тимчасового уряду Демократичної Республіки В'єтнам. Президент ДРВ з березня1946р., одночасно в 1946-1955рр. прем'єр-міністр В'єтнаму. 31976р. його ім'я носить м. Сайгон.

Під час масових народних виступів проти колонізаторів у Центральному В'єтнамі (1930-1931) комуністи в 116 селах створили ради. Нова місцева влада конфіскувала поміщицьку землю, знизила орендну плату за землю, створила революційні суди, заборонила куріння опіуму, проституцію, азартні ігри тощо. Однак вже в серпні 1931 р. французька колоніальна влада розгромила останню комуністичну раду.

Після перемоги на парламентських виборах у Франції Народного фронту (1936) для В'єтнаму почався новий, хоча й короткий, період сподівань. Колоніальна влада змушена була провести реформи. Закон про працю передбачав перехід на 8-годинний робочий день, оплачувану відпустку, заборону жіночої та дитячої праці. Було легалізовано діяльність усіх політичних партій, амністовано політв'язнів. Французи дозволили провести вибори до Ради економічних і фінансових інтересів, до палат народних представників. Значних успіхів на виборах у ці організації в 1937 р. домігся новостворений Демократичний фронт.

З початком Другої світової війни В'єтнам перебував формально під юрисдикцією французького уряду Петена. Колоніальна адміністрація активно співпрацювала з японцями.

У Сіамі впродовж 20-х років домінувала ідея монархічного націоналізму, яка полягала у зміцненні монархії та створенні на цій основі міцної держави, здатної протистояти колоніальному капіталізму. Однак у 1932 р. в країні стався переворот, який поклав край цій ідеї.

Керівники перевороту здійснили радикальні перетворення в системі політичної адміністрації та в соціальній структурі суспільства, що привели до заміни ідеї монархічного націоналізму реаліями націоналізму державного. У Сіамі була створена конституційна монархія з парламентарною системою і кабінетом міністрів, але водночас обмежувалася діяльність політичних партій. В економічній сфері нове керівництво проводило політику зміцнення державного сектору. Передбачалося поступове зменшення іноземного капіталу і заміна його капіталом національним. У зв'язку з цим у 30-ті роки були націоналізовані деякі галузі промисловості, держава монополізувала торгівлю і сприяла створенню змішаних державно-приватних підприємств, здатних конкурувати з іноземними, передусім китайськими. Характерною рисою націоналістичного курсу були різкі виступи проти домінування в економіці країни китайців і офіційна орієнтація на Японію, досвід якої мав значний вплив на правлячі кола Сіаму. 1939 р. Сіам було перейменовано на Таїланд (держава таї). З початком війни керівництво країни все більше схилялося до співпраці з Німеччиною і Японією. Після окупації японськими військами всього Індокитаю Таїланд став активно співробітничати з Японією.