Всесвітня історія - Гончар Б.М. - Культура країн Європи та Америки в 1920-1930-х роках

Основні напрями в розвитку світової літератури

У 20-ті роки новим явищем у літературі стала поява письменників "втраченого покоління" - американця Ернеста Хемінгуея, англійця Річарда Олдінгтона, німця Еріха Марії Ремарка - покоління, становлення яких як митців припало на роки війни. Вони найгостріше відчули й висловили руйнацію цінностей, що сталася після війни. Герої їхніх романів - сильні молоді люди, що також багато пережили і зневірилися. У більшості вони не стали циніками: знають ціну чоловічій дружбі, відданості, любові, для них все це, можливо, останнє виправдання сенсу життя.

Термін "втрачене покоління", вперше вжитий американською письменницею Г. Стайн, став означати напрям у літературі, що відображав протест проти нелюдської бойні Першої світової війни, настрої песимізму і зневіри в соціальній дійсності та способі життя.

Зародження фашизму і загроза нової світової війни не могли не відбитися на літературному процесі 20-30-х років. Письменники, поети, публіцисти, можливо, глибше за інших розуміли, яку небезпеку приховує фашизм, які згубні наслідки несе людству. Світове визнання здобув антифашистський філософський роман у Німеччині - трилогія "Йосиф та його брати" Т. Манна та "Іудейська війна" Л. Фейхтвангера, де війну показано в усьому її антилюдському вигляді. У зв'язку з посиленням реакції актуального значення набуває антивоєнна тематика в Німеччині, представлена романом Е.М. Ремарка "На Західному фронті без змін", книгами Л. Ренна, А. Цвейга. Героїчну сторінку вписали до історії німецької літератури твори поетів - учасників Опору, наприклад, "Моабітські сонети" А. Хаусхофера, знайдені після розстрілу автора.

Посилення антифашистських настроїв в Італії відбилося у творчості Ч. Павезе, А. Моравіа, що написав сатиричний роман "Маскарад". У "Бесідах на Сицилії" Е. Вітторіні в алегоричній формі висловлено протест проти військових авантюр фашизму. У роки руху Опору італійська прогресивна література набуває антифашистського духу, віри в людину з народу.

Антивоєнна тематика у французькій літературі представлена творчістю А. Барбюса. Його романи "Вогонь" і "Ясність" написано в кращих традиціях реалізму. Ідейним ватажком міжнародного антифашистського фронту був письменник Р. Роллан, під керівництвом якого організовувалися конгреси миролюбних сил.

Французький письменник А. Мальро в романі "Надія" засудив фашистську агресію в Іспанії, широку славу здобув автор пацифістського роману "Велика череда" Ж. Жіоно.

Несприйманню війни та викриттю її як антилюдського явища присвячено творчість англійського письменника Річарда Олдінгтона, котрий добровольцем брав участь у боях на фронтах Першої світової війни. Його антивоєнний пафос втілено у романі "Смерть героя".

Іспанські події лишили помітний слід у літературі багатьох країн і відгуки на них можна розглядати як невизначений пролог до літератури про Другу світову війну. Роман американського письменника Е. Хемінгуея "За ким дзвонять дзвони" став найві-домішим пам'ятником іспанським республіканцям і доброволь-цям-антифашистам усіх країн, що прийшли їм на допомогу. Значення цієї книги, що відобразила трагізм поразки, виявляється передусім в образі її головного героя Роберта Джордана, людини, для якої антифашистська діяльність, незважаючи на багато сумнівів, була природною, бо спонукальні причини її лежать не поза, а всередині людини, в її почуттях і розумі.

У 30-ті роки в обстановці активізації боротьби народів проти фашизму і війни кращі представники літератури західних країн стали до лав активних борців. Р. Роллан, Л. Арагон, Т. Драйзер і багато інших діячів культури брали участь в антивоєнному русі. Вони виступали з публіцистичними статтями проти загрози війни, розвінчували сутність фашизму. Безпосередня участь в антифашистському русі дуже вплинула і на художню творчість, у ній наочно виявляються риси глибокого реалізму, аналітичного сприймання світу. До числа найвизначніших письменників увійшов Луї Арагон, що опублікував у ті роки перші три книги епопеї "Реальний світ" і низку критичних творів. Прогресивні художні принципи розвивали у своїй творчості й багато інших, більш молодих літераторів: англієць Дж. Олдрідж, французи Л. Муссінак, Т. Ремі, А. Філіпп, Ж. Фревіль. Надзвичайним творчим піднесенням була позначена діяльність німецьких письменників-емігран-тів. Широку популярність здобули романи В. Бределя, А. Зегерс, філософські поеми І. Бехера. Видатну роль в антифашистській боротьбі відіграла творчість поета і драматурга Бертольда Брехта.

Голосно попереджала про загрозу нової війни і радянська література 20-30-х років. Власне, про минулу світову війну в радянській літературі говорилося тоді вкрай мало: "тему" Першої світової перекривала "тема" революції та громадянської війни. Однак кращі твори цього періоду - "Тихий Дон" М. Шолохова, "Ходіння по муках" О. Толстого - розкривали дуже складну тему: війна і людська доля. Ці видатні твори посіли гідне місце у світовій антивоєнній літературі.

Антивоєнна й антифашистська література 20-30-х років, що розвінчувала антинародну сутність війни і фашизму, була потужною пересторогою майбутньої катастрофи - Другої світової війни.

У 20-ті роки виокремилася й велика група письменників, які намагалися, так само, як і авангардисти в образотворчому мистецтві, виявити нові уявлення громадської свідомості, змінюючи не лише зміст, а й саму форму літературних творів. Цю течію в літературі назвали модернізмом. Найвпливовішими його представниками стали француз Марсель Пруст, австрієць Франц Кафка та ірландець Джеймс Джойс. Якщо традиційному реалістичному романові необхідні як мінімум характери, сюжет і певна композиція, то модерністам була властива відмова від цих звичних атрибутів. У циклі романів М. Пруста "У пошуках втраченого часу" головний герой намагається відтворити минулий час, передаючи вигадливі асоціації пам'яті, переливання почуттів і настроїв, відтворюючи образи людей. Місце сюжету зайняв безперервний "потік свідомості". В романах і оповіданнях Ф. Кафки зникає й інший атрибут реалістичного роману - характер.

Література також мала реагувати на появу масового читача, для якого читання стало формою дозвілля. У 20-30-х роках на зміну пригодницьким книгам у дусі Ж. Верна, Л. Буссенара або Р. Стівенсона приходить детектив. Саме в ці роки з'являються Ер-кюль Пуаро - герой детективних романів англійки Агати Крісті, комісар Мегре - француза Жоржа Сіменона, Hipo Вульф і Перрі Мейсон - американців Рекса Стаута й Ерла Стенлі Гарднера. За всієї різноманітності жанрів західної літератури серед них переважала масова література.

Серед найвидатніших письменників 20-30-х років XX ст. слід назвати індійського письменника Рабіндраната Тагора (драми "Визволений потік", "Червоні олеандри"; повісті "Дві сестри", "Квітник"; роман "Чотири частини"), французького письменника Ромена Роллана (роман "Зачарована душа", трагедія "Робесп'єр"), англійського драматурга Джорджа Бернарда Шоу (п'єси "Візок з яблуками", "Погано, але правда", "Женева"), німецького письменника Томаса Манна ("Маріо і чарівник", трилогія "Йосиф і його брати"), англійського письменника Джона Голсуорсі ("Сага про Форсайтів").