Історичне джерелознавство - Калакура Я.С. - Частина І ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ІСТОРИЧНОГО ДЖЕРЕЛОЗНАВСТВА

Історичне джерелознавство, як винятково важливий, спеціальний компонент історичної науки, є складною науковою системою знань. Домінуюче місце в ній займають проблеми теорії і методології джерелознавства, його історії і наукової практики. Без розгляду таких наріжних питань, як предмет історичного джерелознавства, його об'єкти, дослідницькі та дидактичні завдання, основні етапи розвитку, не можна з'ясувати його суть як науки і навчальної дисципліни,

У цій частині підручника розглядається також ряд вузлових теоретико-методологічних питань, зокрема таких, як теорія джерела, його природа, зв'язок з історичним фактом, джерельна інформація тощо.

Значна увага приділяється сучасним підходам до класифікації історичних джерел як дослідницького методу, розгляду найпоширеніших класифікаційних моделей.

Заключний розділ присвячений методиці пошуку, виявлення, опрацювання джерел, способів встановлення їх автентичності, здобуття інформації, перевірки її достовірності.

Розділ 1 ПРЕДМЕТ І ЗАВДАННЯ ІСТОРИЧНОГО ДЖЕРЕЛОЗНАВСТВА

Кожна гуманітарна наука, наукова галузь, навчальна дисципліна базуються на власній джерельній базі — комплексі, сукупності джерел, що становлять основу наукового дослідження. Має власну джерельну базу й історична наука — сукупність джерел історичного пізнання. Згадаймо широко вживані поняття — археологічні джерела, археографічні джерела, етнографічні джерела, архівні джерела, історіографічні джерела тощо. Незважаючи на цілковиту своєрідність і неповторність цих джерельних комплексів, усі вони є органічною частиною великої спільності — джерельної бази історичної науки. Проблеми дослідження джерельної бази історичної науки, встановлення її повноти, закономірностей створення й функціонування, теорії та практики використання в наукових історичних дослідженнях становлять основу джерелознавчих знань, фундамент науки джерелознавства.

Історичне джерелознавство — це спеціальна галузь наукових історичних знань, яка вивчає походження історичних джерел, теорію і методику їхнього використання в історичних дослідженнях, склад, структуру й функціонування джерельної бази історичної науки.

Новітня історіографія розглядає джерелознавство не тільки як структуровану систему знань історичної науки, а Й як дослідницький метод, що включає джерелознавчий аналіз та джерелознавчий синтез.

Як система наукових знань, історичне джерелознавство почало складатися в епоху Просвітництва, коли нагромаджені людством історичні знання набули характеру науки, хоча її витоки сягають античних часів. З розвитком історичної науки, розширенням кола використовуваних нею джерел, розвивалося й удосконалювалося джерелознавство, приходило й утверджувалося розуміння необхідності критичного ставлення до джерел. Аналітичний підхід до джерелознавства як до системи знань про джерельну базу історичної науки і методи дослідження джерел дає можливість виявити його складну структуру, виділити його основні компоненти. Джерелознавство включає в себе передусім теорію і джерелознавчу практику.

Теорія джерелознавства — це сукупність систематизованих узагальнюючих знань про його предмет, об'єкт, завдання, методологічні принципи, структуру та місце в історичній науці. Джерелознавча практика — це безпосередній пошук, виявлення і вивчення конкретних груп джерел з метою визначення їхньої інформативної цінності, а також практичне використання почерпнутих відомостей в конкретних історичних дослідженнях, тобто та робота, яку виконує кожен історик, опрацьовуючи певну проблему. В предметному відношенні у джерелознавстві можна виділити джерелознавство окремих історичних наук (наприклад, всесвітньої історії, історії України) або історичних епох (античні джерела, джерела середньовіччя), у проблемному плані — джерелознавство окремих проблем науки (джерела з історії культури, державності)^*1.

*1: {Докладніше про це йдеться у розділі "Структура історичного джерелознавства".}

Як спеціальна галузь історичної науки джерелознавство спирається на загальноісторичну теорію й методологію, сукупність засадничих методів і принципів історичної науки. Ці загальні принципи й методи на основі теорії і практики джерелознавства конкретизуються в регулятивних настановах і принципах (правилах) роботи з джерелами й реалізуються через відповідні методи, прийоми й дослідницькі операції, що в сукупності й складають методологію наукового опрацювання джерел. Методологія належить до найсуттєвіших компонентів джерелознавства, а її розробка — до його пріоритетних завдань.

Теорія та практика джерелознавства дають розуміння теоретико-методологічних засад і основних етапів роботи дослідника з історичними джерелами, методичних проблем джерелознавчої критики та її структури.