Історія нових незалежних держав - Орлова Т.В. - Незалежність Республіки Казахстан

У лютому 1990 р. у республіці відбулися вибори Верховної Ради нового скликання. У березні того самого року Головою Верховної Ради обрали Н. Назарбаєва, а першим заступником — Сергія Терещенко. 24 квітня 1990 р. у Казахстані запровадили посаду президента. На сесії Верховної Ради 25 квітня президентом обрали Н. Назарбаєва.

Влітку — восени 1990 р. потужною політичною силою став рух "Азат", котрий виступив за повну державну незалежність Казахстану. Піднімалися й інші рухи та політичні партії. Наприкінці вересня 1990 р. Н. Назарбаєв зустрівся з представниками найвпливовіших партій і рухів; досягли домовленості про річний мораторій на проведення масових акцій протесту в столиці. Водночас позиції союзної центральної влади були нестійкими, а в республіках йшов процес суверенізації. 25 жовтня 1990 р. прийнято Декларацію про державний суверенітет Казахстану, згідно з якою проголосили зверхність республіканських законів над союзними.

Незалежність Республіки Казахстан

Події серпня 1991 р. і підписання Біловезьких домовленостей сприяли подальшій суверенізації Казахстану. Н. Назарбаєв оголосив проведення прямих виборів президента. В результаті них 1 грудня 1991 р, він знову став президентом (як єдиний претендент він набрав 98,8 % голосів). 16 грудня того самого року парламент останнім з-поміж усіх колись радянських парламентів проголосив державну незалежність Республіки Казахстан.

Одразу почалося формування нової політичної системи, головною рисою якої стала сильна президентська влада, що оголосила додержання принципів демократії та поваги основних прав і свобод людини. Першу Конституцію суверенного Казахстану прийняли 28 січня 1993 р. Вона була своєрідним компромісом між старим і новим політичними устроями, тому з самого початку містила чимало суперечностей. У результаті проведеного референдуму ЗО серпня 1995 р. прийнято нову Конституцію Республіки Казахстану у якій усунули недоліки попереднього конституційного устрою, сформулювали модель президентської республіки. Повноваження глави держави щодо парламенту й уряду нічим не обмежувалися. Конституційний суд скасовувався. Право призначати суддів усіх рангів передавали главі держави, тобто інститут судової влади фактично ліквідовувався. Губернаторів областей — акимів — відтоді не обирали, а їх призначав сам президент, який міг їх і усунути з посади. Двопалатний парламент, що обирався під контролем голів місцевих адміністрацій, фактично перетворювався на законодавчий додаток до виконавчої, тобто президентської, влади.

Слід зазначити, що Н. Назарбаєву довелося вести гостру боротьбу з парламентом. У політичному конфлікті з президентом його депутати зазнали поразки. Радянський парламент зразка 1990 р. "добровільно" розпустили згідно з президентським указом у грудні 1993 р. Новий, сформований за результатами виборів 7 березня 1994 р., теж був розпущений, проте вже відповідно до рішення Верховного Суду, який визнав вибори недійсними. За новою Конституцією 1995 р. права парламенту виявилися значно меншими. У тому самому році Н. Назарбаев вдався до політичної акції, що негативно вплинула на його Імідж демократично орієнтованого лідера. 29 квітня 1995 р. у республіці відбувся референдум, що подовжив термін повноважень президента Н. Назарбаева до 1 грудня 2000 р. З того часу до Казахстану почали застосовувати термін "башизм". Новоутворене слово походить від титулу туркменбаші Сапармурата Ніязова, який розпочав кампанію за подовження повноважень найвищих керівників довічно.

У жовтні 1997 р. президент звернувся з посланням до народу Казахстану, в якому виклав Стратегію розвитку країни до 2030 р. У цьому документі проаналізовано новітню історію незалежного Казахстану і зазначено основні шляхи розвитку країни на найближчі ЗО років. Як довготермінові виокремленні такі пріоритети:

— внутрішньополітична стабільність і консолідація суспільства, що мають дозволити Казахстану втілити в життя національну стратегію;

— економічне зростання, що ґрунтується на відкритій ринковій економіці з високим рівнем іноземних інвестицій і внутрішніх заощаджень. Це дає змогу досягти реальних, стійких і зростаючих темпів економічного поступу;

— здоров'я, освіта і добробут громадян Казахстану. Для цього потрібно постійно поліпшувати умови життя, здоров'я, освіту і можливості усіх казахстанців, також важливе значення має покращання екологічного середовища;

— енергетичні ресурси Казахстану мають ефективно використовуватися шляхом швидкого збільшення видобування та експорту газу і нафти з метою одержання прибутків, що сприятимуть стабільному економічному зростанню;

— інфраструктура, особливо транспорт і зв'язок. Потрібно розвивати ці ключові сектори таким чином, аби сприяти зміцненню національної безпеки, політичній стабільності й економічному прогресові;

— створення професійної держави, що передбачає формування ефективного і сучасного корпусу державних службовців Казахстану, відданих справі і здатних виступати представниками народу в досягненні пріоритетних цілей країни.

Проте реалізувати накреслене виявилося складною справою. До того ж закінчувався визначений термін перебування Н. Назарбаєва на посаді президента. Не добувши його, Н. Назарбаєв оголосив про складання повноважень президента і проведення нових виборів. Вибори 10 січня 1999р. уперше відбулися на альтернативній основі, проте перемогу одержав Н. Назарбаєв із результатом 79,78 % голосів казахстанців. Це розцінили як масову підтримку населенням свого лідера.

4 грудня 2005 р. знову відбулися вибори президента, в яких взяли участь п'ять кандидатів. Переміг знову Н. Назарбаєва обраний на новий семирічний термін. Він одержав 91,15 % голосів при тому, що явка електорату становила понад 77 %. Лідер опозиційного блоку "За справедливий Казахстан" Жарма-хан Туякбай отримав майже 6,5 % голосів. Три інші кандидати поділили між собою 2,35 % голосів. Вибори проходили за допомогою електронного голосування і традиційних бюлетенів.

Опоненти Н. Назарбаєва, зокрема "Соціалістичний опір Казахстану", пояснювали його чергову перемогу декількома обставинами:

1) використання нафтових надходжень для тимчасового згладжування соціальних суперечностей і збільшення заробітної плати бюджетникам;

2) надзвичайне зміцнення державного апарату, посилення командно-адміністративного контролю над усіма гілками влади;

3) слабкість і роз'єднаність його противників, а також низька соціально-політична активність у суспільстві (треба особливо підкреслити політичну пасивність населення Казахстану. Наприклад, нормою є голосування за всю родину її главою. Якщо ретельно стежили, аби проголосували всі члени сім'ї, різниці не було б, оскільки всі голосуватимуть, як батько. Таку ситуацію можна порівняти з політичними пристрастями в Україні, коли кожен член сім'ї може голосувати за різних політичних діячів або партії);

4) використання електронного голосування;

5) підтримка з боку американської адміністрації.

Попри збереження вищої влади в одних руках, політичні оглядачі передбачали посилення боротьби за майбутню спадщину між різними кланами та угрупованнями. Так і сталося.

У вересні 2006 р. чоловік старшої доньки Н. Назарбаева Дариги, перший заступник міністра закордонних справ, посол в Австрії Рахат Алієв, відчувши себе можливим спадкоємцем "престолу", влаштував загальнонаціональну дискусію на тему необхідності перетворення республіки на конституційну монархію на чолі з тестем. Потім, на його думку, влада у 2012 р. мала б перейти до нього у спадок. Невідомо, чи це була його власна ідея, чи її обговорювали у вузькому колі родини Н. Назарбаева. Казахстанці були занепокоєні можливістю референдуму про майбутню систему влади, що могла перетворити республіку на Казахський султанат.

Але навесні 2007 р. проти Р. Алієва розпочали кримінальну справу в підозрі у викраденні у січні 2007 р. декількох колишніх топ-менеджерів "Нурбанку", в якому зять Н. Назарбаєва був одним з головних акціонерів. Мета полягала в тому, щоб заволодіти майном викрадених. Причому президент дав особисте доручення генеральному прокуророві і міністру внутрішніх справ провести ретельне розслідування, "незважаючи на посади і положення". Під час розслідування закрили газету "Караван" і телеканал КТК, співвласником якого був зять президента. Н. Назарбаев звільнив свого родича з посади посла у Відні, а його донька Дарига подала документи на розлучення. Коли почалося розслідування, Р. Алієв попросив прихистку саме там, від кидаючи всі звинувачення і наголошуючи на політичному сенсі справи, ініційованої нібито самим Н. Назарбаєвим. Начебто це сталося через намір Р. Алієва висунути свою кандидатуру на президентських виборах 2012 р.

Проте справжні причини падіння однієї з найвпливовіших осіб Казахстану слід шукати не в його опозиційності діючому режимові, а у складних перипетіях боротьби лідерів двох провідних кланів назарбаєвської родини. Один із них очолював чоловік старшої доньки Дариги, на чолі другого стоїть чоловік середньої доньки Динари Тимур Кулібаєв, котрому президент більше довіряв, порівняно зі старшим "спадковим принцем".

15 січня 2008 р. районний суд Алмати визнав Р. Алієва — колишнього зятя президента винним у низці злочинів, включаючи створення злочинного угруповання, рекет і викрадення людей. Вироком було: 20 років позбавлення волі у колонії суворого режиму. Військовий суд Акмолинського гарнізону звинуватив колишнього зятя президента та його наближених осіб у спробі підготовки державного перевороту, що також завершилось вироком у 20 років позбавлення волі. Сам Р. Алієв на процесі був відсутній, оскільки з 2007 р. перебуває за межами Казахстану. Австрія відмовила у видачі його на батьківщину. Пізніше він переїхав до Лондона, звідки розсилає звернення, в яких таврує "тоталітарний режим" колишнього тестя. У зв'язку з цією історією імідж Н. Назарбаєва на Заході набував виразнішого характеру рішучого борця з корупцією.

У прагненні посилити демократичну складову свого іміджу 16 травня 2007 р. Н. Назарбаев запропонував внести поправки до Конституції: вибори за партійними списками, збільшення чисельності депутатського корпусу і підвищення ролі парламенту, спрощення механізму висловлення недовіри уряду, розвиток місцевого самоуправління, скорочення президентського терміну до п'яти років, починаючи з 2012 р., та ін. Проте такі демократичні пропозиції недовго тішили прогресивно налаштовану громадськість Казахстану та інших країн. Вже 18 травня група депутатів парламенту доповнила пакет поправок Н. Назарбаева своїми пропозиціями: враховуючи "історичну роль першого президента", а також потребу завершення розпочатих ним економічних і політичних реформ, йому дозволено балотуватися на вищу посаду в державі нескінченну кількість разів. Парламент Казахстану без будь-якого обговорення дозволив Н. Назарбаеву бути довічним президентом. Через три дні президент підписав пакет документів. Замість очікування перетворення Казахстану на парламентсько-президентську республіку в результаті політичної реформи настало розчарування.

У Казахстані політичні партії як правого, так і лівого спрямувань не мають серйозного впливу на ситуацію у республіці. Переважна більшість населення є політично малоактивною. 28 серпня 2007 р. відбулися вибори до нижньої палати парламенту — Мажилісу. За очолювану президентом партію "Нур Отан" ("Світ батьківщини") проголосувало 88,05 % електорату, який прийшов на виборчі дільниці. Опозиційні Народно-демократична партія "Ак жол" ("Світлий шлях") і Загальнонаціональна соціал-демократична партія набрали 3,27 і 4,62 % відповідно. Тобто лише одна партія подолала 7-відсотковий бар'єр. Представники опозиції заявили, що мають докази грубих порушень і оскаржуватимуть результати виборів. Але для президента країни Центральноазіатського регіону піти на такий крок означало б виявити слабкість і невпевненість у власних силах. До того ж досвід більшості середньоазіатських сусідів свідчить, що внаслідок гострих суперечок між партіями держави вже не одноразово перебували на межі громадянської війни.

Конституційні поправки суттєво розширили повноваження парламенту. В ньому перебували лише депутати від президентської партії. Казахстан став єдиною країною світу з багатопартійною системою, у парламенті якої представлена лише одна партія (виняток — Джибуті). Однопартійні парламенти називають "кишеньковими". Після конституційної реформи Казахстан замість того, щоб стати демократичнішим, став більш авторитарним.

Іноземні оглядачі почали порівнювати Н. Назарбаєва з померлим Туркменбаші, стверджуючи, що казахський президент хворий на ту саму азійську хворобу властолюбства. Проте чимало іноземних політиків, зважаючи на значення казахстанської нафти (Казахстан може стати реальним конкурентом Росії у постачанні енергетичної сировини) зробили вигляд, що не помітили посилення авторитаризму, а охарактеризували прийняті поправки до Конституції як "динамічні процеси демократичних змін". Адже для надійності нафтопостачання важливо, аби в цій державі була стабільність, нехай навіть ціною довічного президентства Н. Назарбаєва.

Деякі аналітики називають Казахстан "східною деспотією", звинувачуючи його в певному авторитаризмі управління, клановості політики, проблемах зі свободою слова і переслідуванні інакомислячих. Проте варто згадати, що все це е і в тих країнах, які вважаються демократичними. Історія також показує, що чим пізніше країна стає на шлях модернізації (а перед Казахстаном на зламі тисячоліть виникла саме ця проблема) тим більша потреба у "жорсткій руці". Для Н. Назарбаєва зразками є Туреччина і Південна Корея, яких генерали Мустафа Кемаль Ататюрк і Пак Джон Хі через авторитарну модернізацію підняли від рівня відсталості та злиденності до рівня найрозвиненіших країн Азії. Тобто авторитаризм Н. Назарбаєва був доречним.

У Казахстані спочатку існування незалежної державності сильний президент був збалансований сильним парламентом. Можливо, Н. Назарбаєв і хотів просунути демократію у своїй республіці, але проблеми пострадянського періоду виявилися набагато складнішими.

По-перше, територіальні вимоги націоналістичних кіл Росії у поєднанні з сепаратистськими настроями серед частини російського населення Казахстану загрожували розколоти республіку.

По-друге, політичне суперництво між різними політичними угрупованнями протягом перших років незалежності поступово перетворилося на майже відкрите протистояння родових і кланових угруповань серед правлячої еліти.

По-третє, економічна депресія і спроби здійснення ринкових реформ призвели до гострої боротьби за перерозподіл економічних ресурсів і, як наслідок, до розквіту клієнтелізму, патронажу і корупції.

По-четверте, сам Н. Назарбаєв чітко переорієнтувався на технократичні методи керівництва. Він став прагматиком, прихильником сильної державної влади, під контролем якої в республіці відбувається поступовий перехід до ринку.

У перші роки незалежності Казахстан переживав дуже складні часи і робив перші кроки незнайомим шляхом. За часів радянської влади республіка була зорієнтована на те, щоб засипати зерно у комори батьківщини і видобувати зі своїх надр природні багатства. Понад 80 % усього необхідного для життєзабезпечення республіки надходило із зовні.

За часів горбачовської перебудови економіка Казахстану, як і інших радянських республік, прийшла у стан кризи. Протягом 1971—1985 рр. темпи приросту промислової продукції скоротилися з 9,3 до 3,5 %, національний дохід — з 10,3 до 1 %. В економіці встановилася система підтримки збиткових державних підприємств за рахунок рентабельних, залежність оцінки роботи не від кількості та якості виробленої продукції, а від валового продукту, тобто від коштів, витрачених на її виробництво, що призводило до процвітання ресурсно-витратних технологій. У сільському господарстві ситуація також не радувала: половина колгоспів і радгоспів збиткові, заборгованість державі становила понад 12 млрд. крб. Вона склалася унаслідок невиправданого заниження цін на сільськогосподарську продукцію. Так, Казахстан щорічно протягом 1971—1985 рр. здавав державі майже 300 тис. т м'яса за ціною 2 крб. за 1 кг, що давало приблизно 9 млрд. крб.., хоча реальні витрати становили від 18 до 27 млрд. крб.

Як і в інших республіках, починаючи з 1985 р., здійснюються спроби оздоровлення економіки, але оскільки вони не торкалися її основ, то були приречені на провал. Із 1987 р. почався спад виробництва. Економіка все більше розбалансовувалася, рівень життя населення знижувався. У 1989 р. повсюди в СРСР піднялися страйки шахтарів, які ще більше розхитували слабку економіку і занепадаючу політичну систему. У липні 1989 р. великомасштабні страйки охопили Карагандинський басейн, виступи пройшли і на інших підприємствах Казахстану.

Після розвалу СРСР і здобуття незалежності в республіці почався процес переходу до ринкової економіки. Н. Назарбаєв взяв курс на концентрацію управління економікою й експортом у державних руках, і це був хіба не єдино можливий для Казахстану метод боротьби з економічною кризою. Адже республіка мала промислові підприємства, але не мала власної економіки. Треба було переходити від економіки радянського типу до ринкової, в якій ще потрібно навчитися працювати і жити.

При президентові створили Вищу економічну раду, до складу якої увійшли відомі вітчизняні та іноземні економісти. Заснували Комітет з державної власності, Антимонопольний комітет та інші аналогічні установи. Оголосили перехід усіх підприємств, розташованих на території Казахстану, під юрисдикцію республіки. Однак розпад господарських зв'язків з колишніми радянськими республіками, перехід Росії в односторонньому порядку до лібералізації цін та інші фактори призвели до дестабілізації фінансової системи та невпинної інфляції. Казахстан перетворився на незалежну державу за умов економічної катастрофи.

Казахстану пощастило з корисними копалинами. За розвіданими запасами та обсягами видобування багатьох стратегічно важливих мінералів він посідав провідні позиції у світі ще за радянських часів. Закономірно, що з другої половини 1990-х років відновлювальні процеси почалися саме з цих базових галузей. Досить швидко збільшилися обсяги виробництва на підприємствах газо- і нафтопереробки, металургії, воно і стало основою динамічного зростання інших галузей національної економіки. Наприкінці 2000-х років держава зайняла дев'яту позицію у світі за видобуванням нафти, десяту — газу, дев'яту — вугілля і була світовим лідером із видобування урану. Вона має великі запаси цинку, ренію, берилію, свинцю, залізної руди та інших ресурсів. У світі щороку видобувається 11 млрд. т мінералів, із них понад 250 млн. т отримує Казахстан, що забезпечує йому стабільне 11-те місце серед основних світових постачальників мінеральної сировини.

Важливу роль відігравали структурні перетворення і формування нових "точок зростання" (кластерів), що у повній мірі відповідає новітнім тенденціям міжнародного економічного співтовариства. Розширення конкуренції — той стимулюючий фактор, який вплинув на всі сфери суспільної діяльності. Казахстан вважає себе частиною міжнародного співтовариства, і тому ретельно вивчає та враховує досвід інших країн, що успішно розвиваються. Без сумніву, зростання цінової кон'юнктури на нафту і газ суттєво прискорило його розвиток. Проте, крім цього, важливе значення має виважена стратегія управління і ретельний підбір компетентних керівників. У стислі терміни реформували законодавчу базу, що надзвичайно важливо для налагодження роботи економіки на новій основі. За підтримки держави і фактично з нуля створили фінансово-банківську систему, що також активізувало економіку.

Раніше, ніж усіх в СНД, Казахстан здійснив широку кампанію із приватизації промислових підприємств, чим привабив іноземних інвесторів. Однак майже в усіх найбільших спільних підприємствах казахстанська держава має своїх представників у радах директорів, залишаючи під своїм контролем до 20—25 % акцій.

Казахстан має значний аграрний потенціал. Із 30 позицій він займає провідне місце на світовому аграрному ринкові, у тому числі з 11 — входить до першої десятки (за виробництвом каракулю посідає 4-те місце, гречки — 5-те, олії та жита — 9-те місце тощо).

Бурхливе зростання економіки в кінці 1990-х — на початку 2000-х років показує, що складну науку управління і розвитку країни в цілому казахська еліта опанувала. Тобто уламок народногосподарського комплексу Радянського Союзу перетворився на економіку самодостатньої держави з потенціалом подальшого розвитку. Нині темпи економічного зростання Казахстану (8—10 % щорічно) порівнюють із темпами Китаю та Індії. За багатьма параметрами (залучення західних інвестицій, розвиток банківської сфери, темпи житлового будівництва, обсяг середньої заробітної плати, пенсійна реформа з її накопичувальною частиною) країна випереджає більшість пострадянських нових незалежних держав, включаючи Росію та Україну. Наприклад, середня заробітна плата в Казахстані на кінець 2007 р. становила 405 дол., а в Україні — 246. Протягом 2002—2006 рр. гострота проблеми бідності в Казахстані знизилася у 4 рази, частка населення, що має прибутки нижче прожиткового мінімуму, — вдвічі, що не могло не відбитися на соціально-економічній ситуації в країні. У структурі споживчих витрат населення випереджаючими темпами зростає частка непродовольчих товарів. Якщо у 2000 р. товарообіг цієї продукції перевищував товарообіг продовольчих товарів у 1,27 рази, то у 2006 р. він був більшим утричі.

У Казахстані не крадуть у таких масштабах і з такою нахабністю, як у деяких інших пострадянських республіках. Країна взагалі уникла повальної криміналізації. Злочинців не допускають до управління економікою, в парламенті їх теж немає, її, які поки що перебувають на волі, займаються суто кримінальним бізнесом — від торгівлі краденими в Європі авто до наркотиків.

У виступах Н. Назарбаєв зазначає, що країна виходить на нові рубежі свого розвитку. З метою прискорення структурних змін проводиться кадрова ротація, адміністративна реформа. Він також наголосив, що нагальною необхідністю є врахування передового міжнародного досвіду: базовими факторами високого рівня конкурентоспроможності країни є сприятливий баланс економічної політики на макро- і мікрорівнях, інвестиційний клімат, рівні конкурентні умови і висока якість у сферах освіти й охорони здоров'я. Казахське керівництво намагається реалізувати програму перетворення країни на "центральноазіатського барса" — за аналогією з економічними "тиграми" Південно-Східної Азії. Планується до 2015 р. утричі збільшити ВВП, порівняно з 2002 р., і увійти до числа 50 найбільш конкурентоспроможних країн світу. Проте Казахстан поки що залишається країною, де потенціал переважає реальність.

Здійснені трансформації суттєво зміцнили економічний потенціал Казахстану і допомогли йому завоювати визнання як надійного ділового партнера. Все це стало головним фактором, що забезпечив стабільний громадянський мир, згоду і територіальну цілісність країни. Останнє викликає особливий інтерес у міжнародних аналітиків, оскільки Казахстан — сукупність суттєво відмінних між собою господарсько-економічних зон. Ще більш мозаїчною є демографічна структура країни. Крім того, тут функціонує широкий спектр релігійних конфесій. Тобто є безліч підстав для серйозних протиріч і конфліктів.

Як і деякі інші нові незалежні держави, Казахстан має проблеми міжнаціональних відносин. Інколи його називають "сучасним Вавилоном", оскільки тут мешкають представники понад 100 націй і народностей. Одним із виявів зазначених проблем стало перенесення столиці республіки. За часів СРСР нею була Алма-Ата (казахи тепер називають місто Алмати). її розміщення на крайньому південному сході давало змогу радянській адміністрації бути присутньою у самому центрі казахського сектору. Але зі здобуттям незалежності ситуація змінилася. Казахське керівництво почало побоюватися, що північ країни, де переважало російське населення, може відокремитися від Казахстану і приєднатися до Росії, Аби запобігти такому розвиткові подій, столицю перенесли на північ. У 1998 р. колишній Акмолінськ став називатися Астана, Чзюди після поспішного створення необхідних умов перенесли столицю держави. На відміну від історичної та мальовничої Алмати, Астана розміщена на рівнині, що продувається вітрами, де спекотне літо, і сувора зима, а "соціалістичну" архітектуру не можна вважати шедевром. Астана з населенням 390 тис. на 70 % російська і на 30 % казахська. Казахська влада на сьогодні перебуває посередині русифікованої зони країни.

Проникнення росіян до казахських земель має давню історію. Північне узбережжя Каспійського моря і правий берег ріки Урал (Яїк) росіяни почали заселяти ще у XV ст. Російський уряд з початку ХУШ ст. з метою охорони кордонів Південного Сибіру (Північного Казахстану) від набігів кочівників залучав "охочих людей" із жителів російської Півночі, донських і запорізьких козаків, з яких у 1808 р. було створено Сибірське козаче військо. Особливо багато росіян та українців прибули для засвоєння цілини та "новобудови комунізму". До середини 1930-х років північ Казахстану вважалася частиною східної сибірської окраїни. Тоді радянське керівництво зробило цю територію частиною республіки Казахстан. Нині це все ще переважно російська громада під казахською владою. Досі існують побоювання, що Північ висуне претензію на автономію.

Протягом тривалого часу казахи становили менше 40 % населення республіки, а ще 40 % — росіяни й українці. На 1 січня 2007 р. казахів нараховували вже 59,2 % з 15 млн. населення. Керівництво різними способами заохочує казахів переїздити на історичну батьківщину з інших країн. Натомість радісно сприймають від'їзд німців до Німеччини, корейців — до Кореї, росіян — до Росії. На російську меншину в 2007 р. припадало 25,6 %, хоча її чисельність постійно скорочується через еміграцію та високу смертність. На півдні казахи становлять більшість, але вони ділять свою землю з майже 100 етнічними меншинами: українцями, німцями, узбеками, татарами, уйгурами та ін. До 50 % населення належить до сунітського ісламу, на півночі домінує православ'я. Час від часу на міжетнічному ґрунті виникають заворушення, як було у квітні 2007 р,, коли в різних місцевостях відбулися сутички між казахами, з одного боку, і турками, уйгурами, чеченцями, узбеками — з іншого. Серед казахів останнім часом зростають настрої відстоювання своєї гідності перед представниками інших народів, які мешкають у РК.

Але в цілому протягом усіх років незалежності в республіці зберігався спокій. В умовах, коли у сусідніх центральноазіатських державах почалися криваві міжетнічні зіткнення і збільшилася політична напруженість у самому Казахстані, помірний націоналізм, політика компромісів і стратегія "стабільність за будь-яку ціну" одержали тут підтримку практично всіх соціальних та етнічних груп. Треба особливо підкреслити, що громадянська згода оголошена в Казахстані основою внутрішньої політики. Це не просто декларація. Процес державного будівництва в республіці значною мірою визначається саме такою ідеєю. Показовим є той факт, що міністерство, котре увібрало у себе кілька колись незалежних структур — державний комітет з друку, радіо, телебачення, кіно, архіви та ін., так і називається: Міністерство культури, інформації та громадської згоди.

Північ Казахстану має кращі наземні комунікації, більші міста і значну кількість галузей промисловості ще від радянських часів. Тут розташований відомий космодром Байконур, який у 1994 р, віддали на 20 років в оренду Росії. Але визначатиме майбутнє країни її захід, що виходить до Каспію з його надзвичайно багатими запасами нафти і великими нафтоочисними заводами. Казахстан має кордон із Китаєм, зростаюча економіка якого потребує збільшення постачання енергоносіїв. Із КНР підписано міждержавний договір як основу розвитку зв'язків" ведеться широка торгівля. Китай зацікавлений не тільки у сусідських енергоносіях, а й у трансказахстанській залізничній магістралі, що з'єднає Китай з Європою, а також у сфері прикладання капіталів і ринках збуту власної продукції. Пекін склав конкуренцію Вашингтону в боротьбі за казахстанські енергоносії. Співпраця сусідів не тільки може скасувати залежність КНР від нафти, яка завозиться танкерами, а й зумовити вирішальне становище Казахстану в Центральній Азії.

Президент Казахстану ніколи не відмовлявся від тісних зв'язків із Росією та іншими пострадянськими ННД (як можна відмовитися, якщо загальна довжина практично відкритого російсько-казахського кордону становить 7,5 тис. км, а кордони 3 Узбекистаном, Киргизстаном й Туркменістаном прозорі). Навпаки, він завжди відіграв роль головного інтегратора пострадянського простору. Достатньо згадати зустріч у грудні 1991 р., під час якої власне й утворилося СНД (21 грудня в Алмати на зустрічі глав 11 колишніх республік СРСР було підписано протокол про створення Співдружності Незалежних Держав). Якщо більша частина лідерів ННД розглядає Співдружність як "механізм цивілізованого розлучення", Н. Назарбаєв намагався формувати з неї життєздатне співтовариство (під егідою Казахстану). Він чи не найдовше з усіх інших керівників колишніх радянських республік опирався розвалу СРСР і виступав за конфедеративну державу. На його думку, не слід було ділити збройні сили і їх потрібно було підпорядкувати єдиному командуванню. Звичайно, така позиція задовольняла російських військових. Командувач 40-ї армії, розташованої у Казахстані, генерал А. Рябцев заявляв: "Армія підтримує президента Назарбаєва".

Президент свідомо затягував справу створення власних збройних сил. Існувала дилема: якщо збройна армія буде тільки казахською, то вона може антагонізувати неказахське населення; якщо буде багатонаціональною, з переважанням російськомовного населення, чи можна розраховувати на ЇЇ лояльність націоналістичному урядові? Проте формування національної армії для незалежної держави невідворотне. До того підштовхували позиції російських націоналістів у Державній Думі, а також висунення ними територіальних претензій до Казахстану. Йдеться про російські зазіхання на половину Уральської, Кустанайської, Павлодарської областей, майже повністю на Північно-Казахстанську, Кокчетавську, Східноказахстанську області. У свій час в Росії були популярні ідеї відомого письменника і громадського діяча О. Солженіцина про долю країни загалом та її південні кордони зокрема. Щоправда, з боку казахських націоналістів теж висувалися вимоги переглянути кордони, повернути території, окреслені лінією Оренбург — Курган — Омськ.

Проте Росія завжди посідала одне з провідних місць в ієрархії зовнішньополітичних пріоритетів Казахстану. Але останній не повністю залежить від політичних настроїв Москви або цін на транзит енергоносіїв, що визначає "Газпром". Причина полягає не тільки у багатстві надр (за сукупними запасами вуглеводнів Казахстан займає друге місце серед країн, що не входять до складу ОПЕК), айв успішно здійснених реформах. Разом із тим казахський президент не відмовляється від співпраці з Росією. Так, у травні 2007 р. Казахстан підписав із РФ угоду про поставки казахської нафти і газу через російську територію, домовившись про транзитні ціни. При цьому Н. Назарбаев заявив, що його сторона не шукатиме інші шляхи для своєї сировини, якщо Росія надасть справедливий і взаємовигідний доступ до власних трубопроводів. На разі слід зазначити, що розважливий політичний стиль Н. Назарбаева ніколи не давав підстав росіянам розслаблятися.

Прикладом цього є розігрування "ядерної карти" у його зовнішній політиці. За радянських часів у Казахстані розміщувалися 104 найважчі у світі ракети СС-18 із 10 ядерними боєголовками на кожній з них, а також стратегічні бомбардувальники ТУ-95 із 370 крилатими ракетами з ядерним вмістом — всього приблизно 1400 боєголовок. Загальна вартість ядерного вмісту ракет після їх демонтажу і переробки становила майже 1 млрд дол.

Казахстан не поспішав демонтувати розташований на його території ядерний арсенал. Його керівництво пропонувало у 1993 р. сформувати спільне командування стратегічними ядерними силами, розміщеними на території республіки. В Росії таку ідею не прийняли, оскільки це означало б порушення ЇЇ міжнародних зобов'язань. Росію турбував український варіант "приватизації" стратегічних ракет, коли Україна досить тривалий час заявляла про намір залишитися ядерною державою. Але у Казахстані парламент ратифікував Договір про нероз-повсюдження ядерної зброї.

Водночас Росія ревниво поставилася до підписаної 13 грудня 1993 р. американо-казахстанської угоди про безпечний демонтаж ядерних боєголовок, що були складовою стратегічного арсеналу колишнього СРСР. Вашингтон надавав для цього відповідні кошти. Американці заявили, що куплять весь уран, який залишиться. Росія вважала, що саме вона проведе демонтаж. У Казахстані вирішили відмовитися від статусу ядерної держави, аби одержати компенсацію за ракети з атомними боєголовками. У 1994—1995 рр. усі ядерні боєголовки були вивезені до Росії. У1994 р. Росія, США та Велика Британія уклали договір про гарантії безпеки України, Білорусії та Казахстану після вивезення з території цих країн ядерних боєголовок.

Багатовекторна зовнішня політика Н. Назарбаєва, яка допомогла йому підняти і зміцнити державу, — це лавірування між Росією, США та Китаєм. Кожна із зазначених держав має свої погляди на цей стратегічно важливий регіон.

Для Сполучених Штатів Америки президент Казахстану є найулюбленішим лідером у Євразії, а продовження співробітництва з Н. Назарбаєвим означає також підтримку незалежності Центральної Азії від російського, китайського та радикального ісламського панування. Сполучені Штати — перша держава, яка визнала Казахстан у 1991 р. Першому серед усіх країн СНД США присвоїли Казахстану статус країни з ринковою економікою. Саме звідти надходить найбільше інвестицій у казахстанське господарство. Америка спонукає свого союзника швидше вступити до СОТ, проте Н. Назарбаев наголошує, що його країні ліпше вступати у цю організацію разом із Росією і тільки на вигідних для себе умовах.

Казахстан допомагає американцям відбудовувати Афганістан, його військовий контингент був відряджений до Іраку в рамках міжнародної коаліції. Американці надають Казахстанові допомогу у сфері оборони. У 2003 р. з цією єдиною з держав СНД США уклали п'ятирічний план двосторонньої військово-технічної співпраці. За новою військовою доктриною Казахстан планує перевести компоненти своєї оборони на стандарти НАТО, хоча про вступ до цієї організації не йдеться. Американці хотіли б координувати усі реформи, що здійснює Н. Назарбаев. І знову має місце наочна американська "підтримка демократії" у тій країні, де багато нафти.

Варто зазначити, що Казахстан розміщений практично у географічному центрі тюркського світу, і перенесення столиці до Астани лише закріплює таке центральне розташування. Навколо РК розміщуються або тюркські держави (Узбекистан і Киргизія), або країни з тюркським населенням (Росія, Монголія, Китай). Казахстан нині — найбільш потужна і розвинена тюркська держава у Центральній Азії. Н. Назарбаєв проводить лінію на зміцнення дружби з усіма своїми сусідами з метою зміцнення сфери впливу на них. Разом із тим повсякчасно підкреслюється власна незалежність. Саме систему взаємин між тюркськими народами мав на увазі Н. Назарбаев, уперше проголошуючи ідею Євразійського союзу в 1994 р. на публічній лекції у Московському державному університеті,

Найгострішою зовнішньополітичною проблемою для Казахстану залишається каспійська. Росія, яка не схвалює дії Казахстану в північно-східному секторі Каспію (йдеться про пропозицію Казахстану розділити цей басейн за національними секторами), оголосила тендер на розробку своєї ділянки шельфу, приєднавши до неї блоки, які Астана вважає своїми. Про