Історія Стародавнього Сходу - Крижанівський О.П. - ВСТУП ДО ШУМЕРОЛОГІЇ ТА АССИРІОЛОГІЇ

ВСТУП ДО ШУМЕРОЛОГІЇ ТА АССИРІОЛОГІЇ

Характеристика джерельної бази

Джерела з історії Стародавньої Месопотамії поділяються на три основні групи: старомесопотамські писемні пам’ятки, повідомлення античних авторів та Біблії, пам’ятки матеріальної культури. Загалом джерельна база з старомесопотамської історії багата, тому ця цивілізація досліджена вченими найкраще.

Старомесопотамські писемні джерела збереглися порівняно добре, бо виконані на тривкому матеріалі, який не боїться часу,— це висушені на сойці чи випалені на вогні глиняні таблички. Нині відомо вже понад півмільйона таких стародавніх текстів, причому завдяки зусиллям археологів майже щороку колекція їх поповнюється новими знахідками.

Важливе місце у цій групі джерел посідають юридичні пам’ятки, які стосуються буквально всіх етапів старомесопотамської історії. Вони незамінні для реконструкції, насамперед, соціально-економічних процесів, яскраво змальовують господарське життя країни, динаміку суспільних відносин, водночас висвітлюють політичну, культурну та релігійну сторінки історії Стародавньої Месопотамії. Цінним доповненням до юридичних актів є адміністративно-господарські документи, виявлені вченими у великій кількості в стародавніх царсько-храмових та приватних архівах. У них розкривається, передусім, повсякденне життя населення. Важливе значення для дослідження політичної історії держав Месопотамії мають також пам’ятні царські написи та аннали, зміст яких, щоправда, особливо тенденційний і тому потребує ретельної наукової критики. Чимало сторінок політичної історії знайшли відображення й у так зв. "царських списках" і стародавніх хроніках, у дипломатичних актах тощо. На розвиток духовної культури народів Стародавньої Месопотамії проливають світло літературні, релігійно-філософські та наукові тексти, виявлені в царських бібліотеках (ашшурській Тіглатлаласара І та ніневійській Ашшурбанапала).

З античних авторів найбагатший матеріал про Месопотамію залишив "батько історії" Геродот. Він описав природні умови цієї країни, звичаї та побут її населення, забудову Вавилона царем Навуходоносором, розповів про завоювання Вавилонії персами тощо. Цінні історичні повідомлення знаходимо також у працях Діодора Сицилійського, Страбона, Ктесія Кнідського (витяги з його праць збереглися в інших античних авторів), Йосипа Флавія, Помпея Троги, Плутарха та ін. Особливе місце серед античних праць про Месопотамію належить доробці вавилонського жерця Бероса "Вавилонська та халдейська історія", написаній у III ст. до н. е. Берос працював у храмових бібліотеках та архівах і побудував свою історичну розвідку на достовірному матеріалі. На жаль, його праця не збереглася, проте її часто цитували Йосип Флавій, Євсевій, Абіден, Олександр Полігістор, Сінкелл та інші античні автори.

У Старому Заповіті найдавніша історія Месопотамії не відображена. Про Шумер, Аккад і ранній Вавилон у ньому не йдеться жодним словом, хіба що мимохідь згадується ім’я вавилонського царя Хаммурапі, у старозаповітному прочитанні — Амрафел (І М, 14:9). Зате досить правдиво, хоч і в релігійному обрамленні, в Біблії розповідається про відносини між єврейськими державами й Ассирією та Халдейським царством.

Повідомлення античних авторів про Месопотамію рясніють малодостовірними фактами, тому до них треба ставитись обережно.

Дешифрування клинопису

Старомесопотамські писемні джерела "заговорили" з істориками лише в минулому столітті.

Ключ до дешифрування клинописного письма, на якому вони складені, віднайшов на початку XIX ст. вчитель німецького ліцею Георг Гротефенд. Шляхом логічних умовиводів та геніальних здогадок він зумів прочитати короткий напис, зроблений на колоні царського палацу в Персеполі трьома мовами: староперсидською, вавилонською (діалект аркадської) та еламською (копію цього напису доправив у Європу oе в XVII ст. італійський мандрівник П’єтро делла Балле). На персидській частині Персепольського напису Георг Гротефенд прочитав імена царів Дарія і Ксеркса та батька Дарія І — Гістаспа, правильно встановивши значення дев’яти клинописних знаків. У німецьких наукових колах винаходові Гротефенда не надали значення, навіть не надрукували його працю. Тому староперсидський клинопис був остаточно дешифрований лише в середині XIX ст. норвежцем X. Лассеном, французом . Бюрнуфом та англійцем Г. Роулінсоном. Ці вчені скористалися сенсаційною знахідкою Г. Роулінсона — великим (понад 1300 клинописних рядків) Бехістунським написом, складеним на тих самих системах письма, що й Персе-польський. Бехістунський текст було викарбовано на прямовисній Бехістунській скелі (від давньоперського Бага-стана — "місце бога") в іранській долині Керманшах за наказом царя Дарія І. Б ньому налічувалося понад дві сотні імен та географічних назв — слів, незамінних для дешифрування будь-якого письма. До кінця 50-х років

XIX ст., користуючись методом дешифрування староперсидського клинопису, вчені прочитали також вавилонську та еламську частини Бехістунського напису, а на початку

XX ст. навчилися читати й шумерські тексти. Дешифрування клинописного письма було неймовірно

важкою, а на думку ряду авторитетних лінгвістів середини XIX ст.— взагалі неможливою справою. В успіх ассиріологів (так називали себе вчені, які вміли читати клинопис) у Європі повірили не всі. Тому в 1857 р. спеціальна комісія, створена в Лондоні при Академії наук, влаштувала ассиріологам Г. Роулінсону, Ф. Тальботу, Е. Хінксу та Ю. Опперту випробування. їм вручили нещодавно знайдений клинописний текст і запропонували перекласти і встановити його авторство. Жоден з екзаменованих навіть не здогадувався, що над цим текстом працюють також інші вчені. В призначений день усі четверо подали комісії результати своєї праці. Виявилося, що всі переклади збіглися майже дослівно, автором тексту одностайно було названо ассирійського царя Тіглатпаласара І. Відтоді в можливість читати й розуміти клинописні тексти повірили навіть най упертіші скептики, й 1857 р. став роком народження нової історичної науки — ассиріології. З перебігом часу від неї відокремилися як самостійні науки еламістика та шумерологія.