Історія Стародавнього Сходу - Крижанівський О.П. - Нашестя кутіїв

Кутії мешкали в горах Загроса. Це були примітивні гірські племена, які, за висловом хроніста,

не впрошували хліба й не знали царської влади. Коли помер наступник Нарам-Суена Шаркалішаррі ("цар усіх царів"), кутійський вождь Елулумеш узурпував аккадський трон. Кутії порядкували в Месопотамії упродовж 125 років і за цей час геть занедбали іригаційну систему, зруйнували місцеві храми. Вони розвели в Месопотамії таку анархію, що хроніст не міг збагнути, чи був серед них хоч один, хто б не побував на царському троні. Однак контролювали кутії лише Аккад, у шумерських же містах-державах збереглися місцеві царські династії. Вочевидь, шумерські царі змогли відкупитися від кутіїв, бо володарювали вони незалежно.

За кутаїської доби на Півдні Месопотамії посилився Лагаш. Колишній кутійський намісник у Лагаші Гудеа, царський трон якому дістався від тестя, лагаського енсі, приділяв багато уваги мирному будівництву, розширенню торговельних зв’язків Лагаша з сусідніми країнами. Зрештою, йому вдалося поширити свою владу на весь Шумер. Скульптори зображували Гудеа з кресленнями на колінах, тому історики прозвали його "царем-будівельником".

З часом шумерські міста-держави настільки зміцніли, що розпочали визвольну боротьбу проти заброд-кутіїв. Повстання очолив юний цар Урука Утухенгаль. Шумери спільними зусиллями "прогнали драконів гір" — очистили країну від кутіїв. Проте визволителю Утухенгалю не судилося довго купатися в славі: він невдовзі утопився в каналі. Царська влада в Уруці перейшла до Ур-Намму — соратника (можливо, сина) Утухенгаля. Новий цар зробив своєю столицею сусідній Ур, заснувавши у XXII ст. до н. е. III династію Ура.

Царство Шумеру і Аккаду (III династія Ура)

Державу, в якій володарювала III династія Ура, називають Царством Щумеру і Аккаду. Проіснувала вона недовго, трохи більше 100 років, але дослідників вражає не її короткий вік, а навпаки, ЇЇ довголіття. Розвалитися вона мала, на думку істориків, раніше, адже являла собою взірцевий "колос на глиняних ногах".

Царі ІІІ династії Ура породили безприкладного в історії Месопотамії бюрократичного монстра — "високо централізовану, майже тоталітарну державу". Колишні самоврядні міські обшини стали намісництвами й контролювалися царськими чиновниками. Царі користувалися всією повнотою влади, їх ще за життя обожнювали. Економіку країни було повністю одержавлено. Вся земля, в тому числі храмова, стала неподільною власністю держави. Купувати й продавати землю категорично заборонялося, як і вести будь-які комерційні операції. В країні створювалися великі державні господарства, тваринницькі ферми, царські майстерні. Контролювали функціонування єдиного царсько-храмового господарського комплексу полчища чиновників. Повсюдно вівся най прискіпливіший бухгалтерський облік.

Чим була викликана така надмірна, доведена до абсурду централізація шумеро-аккадського суспільства наприкінці III тис? Злою волею царів-деспотів? Певно, що ні. Згадаймо, що завойовники кутії, здається, доклали всіх зусиль, аби перетворити в руїну квітучу месопотамську економіку. Відбудувати економіку, залікувати рани, завдані шумеро-аккадській цивілізації цими забродами, було під силу лише централізованій державі. Проте, коли закінчився відбудовчий період, слід було лібералізувати суспільне життя, а цього ніхто не став робити. Суспільство, таким чином, руками владних структур загнало себе в глухий кут, потонуло в "паперах", що їх запопадливі канцеляристи наплодили неймовірну кількість (кожен третій клинописний документ, відомий ассиріологам, датується саме кінцем III тис до н. е.).

Якою вимальовується з джерел соціальна структура Царства Шумеру та Аккаду?

Майже все трудове населення країни стало підневільними робітниками і робітницями (гурушами та нгеме) уніфікованого царсько-храмового господарства. Гуруші і нгеме об’єднувались у робочі загони, жили, точніше — животіли, в трудових таборах, працювали без вихідних і, здається, не мали права заводити сім’ю на період виконання примусових робіт. Характерно, що тривалість примусової праці для гурушів і нгеме строго регламентувалася кількома місяцями на рік; робітникам, яких адміністрація затримувала в трудових таборах понад встановлений строк, платили як найманим.

Історики по-різному оцінюють соціальний статус гурушів і нгеме. Одні вважають їх фактичними рабами і рабинями, інші ж не бачать для цього ніяких підстав, адже, наголошують вони, в Царстві Шумеру й Аккаду ні тих, ні інших офіційно рабами не називали, навіть протиставляли їх рабам-урду (аккадською —вардум).

Рабська праця в шумеро-аккадському суспільстві наприкінці ПІ тис. до н. е., як і раніше, відігравала незначну роль у системі суспільного виробництва, особливо в державному секторі. Проте сама кількість рабів, головно приватних, помітно зросла. Рабів іноді тримали пастухи, ковалі, музиканти та інший незаможний люд. У рабство потрапляли боржники, діти, продані своїми батьками, тощо. У країні велася й торгівля рабами. Жилося приватним рабам усе ж краще, аніж гурушам і нгеме. Вони навіть користувалися певними громадянськими правами (могли, зокрема, поскаржитися на свого власника до суду), їм дозволялося мати сім’ю, самим тримати рабів.

У Царстві Шумеру і Аккаду рабовласницька знать остаточно злилася з державним апаратом. Чиновники вели власні господарства, займалися підпільно лихварством та земельною спекуляцією. Майнове та соціальне розшарування зайшло в суспільстві так далеко, що царська влада мусила втручатись у делікатну сферу суспільних відносин, щоб запобігти соціальним конфліктам, про що свідчать закони Шульги (раніше їх неправильно приписували Ур-Намму), законодавство міста-держави Ешнунна тощо, зорієнтовані на врегулювання домашнього рабства та захист приватної власності.

На міжнародній арені царі III династії Ура, особливо син Ур-Намму Шульга, намагалися проводити активну політику. Шульга водив своїх вояків у Вавилон, в Елам, у гори Загроса, в Східну Анатолію, у верхів’я Тігру. Проте могутність його забюрократизованої держави була більше показною, аніж реальною.

У XXI ст. до н. е., за останнього царя III династії Ура — Іббі-Суена, із сірійського степу в Месопотамію забрели зі своїми вівцями пастушачі племена семітів-амореїв (аморитів), яких погнала в мандри засуха. Вони зручно розташувалися на родючих месопотамських землях, але, не маючи ні бажання, ані вміння управлятися зі складним дворовим господарством, швидко зруйнували його. Скориставшись моментом, на Месопотамію вчинили спустошливий набіг еламці. Іббі-Суен потрапив до них у полон і, напевно, розпрощався з життям. На руїнах Шумеро-Аккадського царства виник ряд дрібних князівств, де володарювали аморитські вожді та намісники еламського царя. Через кілька століть, коли на історичній карті з’явилося Вавилонське царство, шумери спробували відродити свою державність, проте обидва їхні повстання потопив у крові вавилонський цар. Надалі шумери остаточно семітизувалися, їхня мова повсюдно вийшла з ужитку.

Характерно, що про трагічну загибель Шумеро-Аккалського царства зберегла інформацію не стародавня хроніка, а народна пісня-плач. У цьому зв’язку на пам’ять приходять байронівські рядки:

Таков удел деяний прежних лет, Когда гранит и летопись безмолвны, Простая песнь их сохраняет след.