Історія Стародавнього Сходу - Крижанівський О.П. - Касситська Вавилонія (Середньовавилонське царство)

Що змінилося у Вавилоні з приходом туди близько 600 р. до н. е. касситів?

Кассити були ще напівкочовими племенами і рівнем свого

історичного розвитку поступалися вавилонцям. їхня племінна верхівка поступово злилася з вавилонською знаттю, самі вони, найімовірніше, перетворилися на привілейований військовий прошарок, хоч великими воїнами, власне, не були. Касситські колісничні перебували на повному царському утриманні, отримували від царя коней, колісниці, зброю. Окремі ассиріологи називають їх "феодальною аристократією".

У середньо вавилонську добу, тобто за панування касситів, в аграрному розвитку країни відбувалися важливі зміни. Царська адміністрація почала виділяти царським наближеним та їхньому оточенню з державного земельного фонду поля, причому без сплати поземельного податку. Це ще були не дарування, а тимчасові пожалування, однак поступово пожалувана земля ставала спадковою власністю, тим більше, що сам цар згодом став відписувати її "на вічні часи". Для позначення меж цих полів ставився межовий камінь — кудурру — з викарбуваним на ньому відповідним царським декретом. Так поряд з общинним землеволодінням у касситській Вавилонії спиналося на ноги приватне. Поля, іноді цілі поселення, діставалися від царя також храмам. Отож, поступово централізоване державне господарство ліквідовувалося, верхи переходили на податкову форму утримування державного апарату. Різниця між общинниками і держателями службових наділів стиралася, всі вони ставали оподаткованими приватними власниками.

Зрозуміло, такі кардинальні зміни в суспільних зв’язках не сприяли політичній централізації. Касситські сім’ї і роди з послабленням економічної залежності від держави відчували себе привільніше, а центральна влада, навпаки, ставала немічнішою. Міські общини Вавилона, Сіппара та Борсіппи, які збагачувалися на торгівлі, домоглися автономії, звільнилися від повинностей на державу, навіть тримали свої війська.

З приходом касситів економічне життя Вавилону не завмерло, як це раніше уявлялося історикам, а лише переживало певний застій. Держава подбала про будівництво доріг, налагодила надійну охорону караванів, у тому числі кінних (вавилонці називали коней віслюками гір), опікала работоргівлю. Гірше було з міжнародним авторитетом касситської Вавилонії, хоч окремі касситські царі організовували воєнні походи, навіть дещо розширили північні кордони своєї держави. Культурний же вплив Вавилону залишався дуже високим. Кассити запозичили вавилонську культуру і посприяли її поширенню в Передній Азії. Саме в касситську добу аккадська мова, діалектом якої була вавилонська, стала міжнародною мовою дипломатів.

Із середини II тис. до н. е. почастішали воєнні конфлікти Вавилону з Ассирією. Касситські царі вбачали порятунок від ассирійської експансії у воєнному союзі з хеттами, проте у XII ст. до н. е. Новохеттське царство загинуло внаслідок нашестя "морських народів" — племен середземноморських островів чи Балканського півострова. Зі сходу на Вавилоні вчинили спустошливий набіг еламці, які захопили там колосальну військову здобич, у тому числі золоту статую бога Мардука — символ вавилонської державності (без неї у Вавилоні неможливо було коронуватися на царство).

Влада у Вавилоні перейшла до місцевої — з Іссіна — династії. Історики називають ЇЇ IV Вавилонською, чи династією Іссіна. її засновник Навуходоносор 1(1126—1105 рр. до н. е.), про якого в давнину складали легенди, прогнав касситів, завдав воєнної поразки Ассирії (відкіля вивіз статую бога Адада) та Еламу, звідки повернув статую Мардука, а заодно прихопив статую одного з еламських богів. Однак відродити колишню могутність Вавилону йому не судилося. Впродовж кількох століть Вавилон пережив ряд двірцевих переворотів — хоч як це парадоксально, місцева династія гірше забезпечувала стабільність у суспільстві, ніж іноземні царі-приблуди — і, зрештою, потрапив у IX ст. до н. е. під владу Ассирії — свого спільника у тривалій боротьбі проти найгрізніших нападників — арамейських племен. Занепад Вавилону тривав до кінця VII ст. до н. е., поки на руїнах Ассирійської імперії не виникло могутнє, щоправда недовговічне, Нововавилонське царство. Про історію цього царства мова йтиме пізніше.