Історія України - Гарін В.Б - Початок феодальної роздробленості

Проте навіть Ярославу Мудрому не вдалося запобігти подальшому розпаду єдиної давньоруської держави. Ізяслав не зміг утримати одноосібну владу, і був вимушений ділити її зі Святославом і Всеволодом. Правління старших братів викликало незадоволення молодших, і подальша жорстока боротьба за престол стала неминучою.

Послабленню Київської Русі сприяли і численні повстання міських низів, які відчули слабкість центральної влади. Восени 1068 р. на Переяслав напали половці, і місцевий князь Всеволод звернувся за допомогою до старших братів. Ізяслав і Святослав виступили зі своїми дружинами проти спільного ворога. Проте битва з половцями на річці Альті завершилася розгромом руських князів. Із залишками війська вони відступили до своїх земель.

Поразка на Альті послужила приводом для повстання київських низів проти Ізяслава. Князь втік до своїх родичів у Польщі, а в 1069 р. повернувся з поляками до Києва та відновив тут свою владу. Подальша боротьба за владу призвела до розпаду союзу Ярославичів і до тривалих міжусобних війн. На княжому з'їзді в Любечі в 1097 р. був висунутий новий принцип у стосунках між удільними князями: "Кожен князь та тримає вотчину свою", що свідчило про закінчення всевладдя київських князів. Зміцнювалася політична самостійність окремих князівств. Найбільш значними із них на території сучасної України були: Київське, Чернігівське, Переяславське, Галицько-Волинське і Новгород-Сіверське.

Ослаблення єдиної давньоруської держави збігається за часом із появою в південних степах багаточисельних кочових племен половців. Боротьба з половцями стає постійним атрибутом життя південноруських князівств упродовж XII - початку ХШ ст. На початку XII ст. найбільших успіхів у війні з половцями досяг енергійний князь переяславський Володимир Мономах.

У період князювання в Києві Святополка Ізяславича (1093 - 1113 рр.) різко погіршилося положення міських низів. Це було пов'язано з тим, що половці значно ускладнили підвезення солі з південних районів до Києва. Розвинулася активна спекуляція цим необхідним продуктом, що викликало невдоволення народу. Смерть Святополка в 1113 р. послужила зручним приводом для "соляного" бунту в Києві. Міські власті не змогли самостійно придушити повстання низів. У цій обстановці на київський престол був запрошений рішучий князь Переяслава Володимир Мономах. Йому вдалося швидко взяти ситуацію під контроль і навести у місті лад.

Володимир Мономах (1113 - 1125 рр.). Новий 60-річний київський князь був сином Всеволода Ярославича і дочки візантійського імператора Костянтина Мономаха. Під час князювання в Києві Володимира Мономаха і його сина Мстислава (1125 - 1132 рр.) намітилася тенденція до відродження сильної центральної влади. Мономах користувався загальною пошаною і любов'ю. Навколо нього об'єдналися і князі, і народ перед обличчям спільного сильного ворога - половців.

За літописними джерелами, Володимир Мономах здійснив більше 80 походів проти половців, знищивши при цьому більше 200 їхніх вождів. Його найвдаліші походи відбулися в 1103, 1107 і 1111 роках. Половці зазанали настільки нищівних поразок, що багато хто з них почав переходити на службу до руських князів.

Велику увагу князь приділяв і внутрішньому життю держави. При ньому був прийнятий "Статут", який значно покращував положення простого народу і сприяв консолідації суспільства в цілому. По всій Русі велося велике будівництво. У Києві з'явилися постійний міст через Дніпро, а також нові храми і монастирі. Будувалися й інші міста Київської Русі. Стабілізація внутрішньополітичного положення, припинення усобиць і половецьких набігів сприяли економічному розвитку держави. Розширювалися сільськогосподарське і ремісниче виробництво, помітно зросла зовнішня і внутрішня торгівля.

Проте період відродження потужної, єдиної держави був недовгим. Після смерті Мстислава в 1132 р. з новою силою спалахнула безперервна княжа ворожнеча. Давньоруська держава назавжди зникає як єдине політичне ціле. Йде активний процес її розпаду на цілком самостійні князівства. Яскравим свідоцтвом цьому стало відділення в 1137 р. від Київської Русі Новгорода. Незабаром його приклад наслідували й інші князівства.