Історія України - Гарін В.Б - Похід до Польщі

З'єднавшись із корпусом Бутурліна, Хмельницький здійснив похід на територію Польщі. Майже без опору були взяті міста Броди, Львів і Замостя. Від Замостя війська попрямували до Любліну, багатого і добре укріпленого польського міста.

Використовуючи страшне послаблення Польщі, у війну з нею вступила Швеція. Шведський король Карл X направив до Хмельницького послів із проханням послати на допомогу шведам, що воюють у Польщі, козацькі сили. При цьому шведський король посилався на договори, підписані Швецією з попередніми гетьманами України. Богдан направив до Польщі 10-тисячний корпус під командуванням полковника Адамовича, який і з'єднався зі шведами під Краковом. Користуючись підтримкою козаків, шведи незабаром оволоділи Краковом і Варшавою. Польща практично була розбита, проте, у цей час війну шведам оголосила Данія, і шведські війська були змушені покинути Польщу.

Соціально-політичні зміни в Україні

Тим часом на території України формувався новий суспільний устрій. Місце правлячого класу повільно, але впевнено займала козацька старшина, яка прагнула зайняти позиції вигнаної польської шляхти. Це вело до загострення відносин між верхами козацтва і рядовими козаками і селянами. У країні сталося навіть декілька дрібних селянських повстань, які були швидко придушені.

Змінився й адміністративно-територіальний поділ України. На землях колишніх Київського, Брацлавського і Чернігівського воєводств, які знаходилися під повним контролем козаків, було створено 16 військових округів або полків - по назвах полків козацького війська. Полковники, командири цих полків, у мирний час здійснювали в своєму окрузі всю повноту цивільної та судової влади. Територія кожного полку, в свою чергу, ділилася на сотні, на чолі яких стояли сотники, підлеглі своїм полковникам.

У 1656 р. у Вільно відбулися російсько-польські переговори, на яких головним питанням було підписання миру між обома сторонами та початок війни зі Швецією. Проте українська делегація не була запрошена за стіл переговорів, що було негативно розцінено в Україні. Ці події вельми гостро переживав Богдан Хмельницький. Він написав листа царю, в якому запевняв царя не "вірити ляхам", що пропонували Олексію Михайловичу за певних умов польську корону. Пізніше виявилось, що поляки обманювали царя, а Богдан Хмельницький мав рацію. У 1657 р. український гетьман важко захворів, і не міг вже особисто керувати армією і зовнішньою політикою України. 16 серпня 1657 р. Богдан Хмельницький помер. Він був похований зі всіма почестями в своєму родовому маєтку в Су-ботові. Через сім років, під час чергової війни, поляки зайняли Су-ботів і розорили могилу Богдана Хмельницького, розвіявши його прах за вітром.

Гетьман Юрій Хмельницький

За тиждень до смерті Богдана Хмельницького в Чигирині на його вимогу зібралися представники козацтва, щоб вирішити питання про нового гетьмана. Козаки, мабуть на знак визнання заслуг Богдана перед Україною, вирішили вибрати гетьманом його 16-річного сина Юрія. Проте, враховуючи молодість і недосвідченість нового гетьмана, йому був призначений "наставник" - генеральний писар Іван Виговський, людина "високої освіти і великих здібностей", як говорили про нього сучасники. Вища військова і політична влада в Україні фактично зосередилася в руках Виговського, який незабаром почав плести складні інтриги проти свого юного гетьмана.

У своїй політиці Виговський спирався на вищу козацьку старшину і прагнув максимально ослабити залежність України від Московії, мріючи про самостійну українську державу, в якій він грав би першу роль. Проте єдиним способом добитися своєї мети Виговський рахував відродження тісного українсько-польського союзу, направленого проти Росії.

У квітні 1658 р. гетьман Юрій Хмельницький, якого його "наставник" Виговський схилив до колишнього союзу України з Польщею, виїхав у місто Заславль. Туди ж він наказав прибути декільком реєстровим полкам. У Заславлі польськими вельможами, присланими королем, йому було запропоновано підписати угоду з Польщею про повернення України під польські прапори. Поляки запевняли гетьмана, що ще його батько склав нові статті такого договору в місті Гадячі, але не встиг їх оголосити. Так звані "статті Гадячські" визнавали за Україною всі її колишні права і привілеї та оголошували їй вічний мир із Польщею, повертаючи Україну в єдину Річ Посполиту. У договорі вказувалося, що у "Великому князівстві Російському" у складі Київського, Чернігівського і Брацлавського воєводств, верховна влада належить українському гетьманові. Україні надавалося право ведення самостійної внутрішньої і зовнішньої політики, чеканки власних монет, утримання постійної 40-тисячної армії. Унія на території України ліквідовувалася, а православна церква зрівнювалася в правах з католицькою. Крім того, щорічно, за наданням гетьмана, 100 українських козаків повинні були отримувати права шляхетства.

Гетьман, підписавши угоду з поляками, оголосив про те своїм козакам. Але, як тільки він це зробив, козаки виразили свій найактивніший протест, назвавши гетьмана зрадником і віровідступником. Реєстрові полки покинули гетьмана і повернулися до Чигирина. Юрій з нечисленними прихильниками втік до Запорізької Січі й облаштувався там, оскільки запорожці були вельми незадоволені об'єднанням України з Росією.