Історія України - Гарін В.Б - Гетьман Самойлович

У 1677 р. турецький султан знову направив до Чигирина свою армію, наказавши і кримським татарам слідувати туди ж. Незабаром об'єднана турецько-татарська армія взяла місто в облогу. Гарнізон Чигирина, що складався з 7 тис. козаків, сміливо відбивав атаки противника і часто турбував його своїми раптовими вилазками. Гетьман Самойлович вислав на допомогу чигиринцям загін козаків в 7 тис. чоловік і повідомив про це через лазутчика начальникові чигиринского гарнізону полковнику Корові. Козаки, підійшовши до міста вночі 15 серпня, раптово атакували турецькі позиції з тилу. Тут же зробив вилазку і міський гарнізон. Не знаючи дійсного числа тих, що напали, турки і татари в паніці тікали від міста. При цьому був убитий син кримського хана Осман-Гірей. Турецький султан, у помсту за поразку своїх військ під Чигирином, наказав публічно стратити в Стамбулі декілька десятків українських і російських полонених.

У 1686 р. російський уряд здійснив військові дії проти Польщі з метою перетворити Андрусівське перемир'я в міцний мир і, убезпечивши себе таким чином від боку поляків, почати боротьбу з турками і татарами. Виконуючи наказ царя, гетьман Самойлович з 40-тисячною армією перейшов річку Прип'ять і вступив на польську територію. Оволодівши без жодного опору містами Гомель, Чорнобиль і Лоєв, гетьман не заподіяв їм ніякої шкоди. Проте це було достатньо для того, щоб Польща погодилася на підписання міцного миру з Росією. "Вічний мир" між Росією і Польщею, що узаконив розподіл України, завдав останнього удару по надіях гетьмана Самойловича на возз'єднання Правобережної та Лівобережної частин України.

Досягнувши своєї мети, Росія організувала похід проти кримського хана, сподіваючись остаточно покінчити з цією постійною загрозою для південних рубежів держави. Похід був здійснений за наказом царівни Софії, яка правила тоді в Москві, й очолив його її фаворит князь Василь Голіцин. У 1687 р. російська армія, яка налічувала 120 тис. солдатів, і війська гетьмана Самойловича, що приєдналися до неї, з 60 тис. козаків, виступили на Крим. На кордоні Запорізької Січі та Кримського ханства війська виявили попереду себе величезний простір випаленого татарами степу. Проте армія наполегливо рушила далі, але, чим більше вона заглиблювалася в мертвий степ, тим важче ставало її положення. Незабаром, втративши значну кількість коней і худоби, війська були вимушені повернутися назад, так і не досягнувши Криму.

Князь Голіцин звалив всю провину за невдалий похід на гетьмана Самойловича, якого звинуватили у змові з татарами. Два старші сини гетьмана, козацькі полковники, були заарештовані та страчені. Сам гетьман із молодшим сином Яковом були схоплені й відправлені на поселення до Сибіру, де незабаром і померли. Як стало згодом відомо, донос на Самойловича написав козацький генеральний осавул Іван Мазепа, що сам мріяв про гетьманство.

Іван Мазепа

Іван Мазепа - один з найвидатніших і одночасно один із найбільш суперечливих політичних діячів України. Мазепа народився в 1639 р. в сім'ї правобережного дворянина. Здобув блискучу освіту, закінчивши Києво-Могилянську академію та ієзуїтську колегію у Варшаві. У молодості служив при дворі польського короля, багато подорожував по країнах Західної Європи.

У 1669 р. вступив на службу до правобережного гетьмана Дорошенка. Незабаром потрапив у полон до запорозьких козаків, які передали його лівобережному гетьману Самойловичу. Підкоривши Самойловіча своїми знаннями і бездоганним вихованням, Мазепа став його довіреною особою. З часом він налагодив широкі зв'язки серед впливових вельмож у Москві. Не дивно, що після гетьмана Самойловича новим українським гетьманом у 1687 р. став саме Іван Мазепа.

Мазепа залишався гетьманом України протягом 21 року. Він значно зміцнив соціальне й економічне положення козацької старшини, роздавши їй більше 1 тис. земельних наділів. Завдяки щедротам царів, Мазепа сам мав близько 20 тис. маєтків, ставши одним із найбільш багатих у світі. Здійснюючи широку меценатську діяльність, гетьман побудував в Україні багато православних храмів, шкіл і друкарень. При ньому значно розширилася Києво-Могилянська академія, кількість студентів в якій досягла 2 тис. чоловік. Період гетьманства Мазепи ознаменувався різким культурним та економічним підйомом України.

Новий український гетьман почав своє правління з активних приготувань до походу на Крим. З цією метою він упродовж 1688 р. спорудив на кордоні з татарським степом нову фортецю, наповнивши її великою кількістю всіляких запасів. У 1689 р. відбувся новий похід на татар. Російське військо під командуванням князя Голіцина в кількості 75 тис. чоловік з'єдналося біля стін нової фортеці з козаками гетьмана Мазепи, яких налічувалося до 50 тисяч. Татари, що знову намагалися підпалити степ і отруїти воду, були своєчасно відбиті. Армія благополучно підійшла до Перекопу і приготувалася до його штурму. У цей час кримський хан почав переговори про мир. У результаті, отримавши від татар велику суму грошей, Голіцин і Мазепа повернули свої війська назад.

Голіцин, який протегував гетьману Мазепі, направив його з донесенням до царівни Софії в Москву. Гетьман був дуже прихильно прийнятий у Москві і прожив там два місяці. У цей час у Москві стався палацовий переворот. Царівна Софія і князь Голіцин були звинувачені в замаху на життя царевича Петра. Князя Голіцина позбавили всіх звань і маєтків та заслали навіки до Сибіру, а царівна Софія примусово прийняла чернецтво. На російському престолі запанував Петро І Олексійович. Мазепа поспішив повернутися до України, де влаштувався в місті Батурині.

Незабаром Мазепа почав надавати найенергійнішу допомогу новому російському цареві в його багаточисельних починах і реформах. Завдяки своєму значному політичному досвіду, відмінним знанням і манерам, український гетьман зумів завоювати дружбу Петра І і стати його найближчим радником. Як говорили козацькі полковники, "цар швидше не повірить ангелові, ніж Мазепі". Вплив у державі й особистий статус Мазепи різко зросли.

У 1695 р. Петро І здійснив похід на турецьку фортецю Азов. Українські війська безпосередньої участі в ньому не брали, але гетьман Мазепа з корпусом князя Шереметєва був посланий діяти проти турок у пониззі Дніпра та одночасно утримувати татарські орди в Криму. У ході цієї кампанії російсько-українські війська взяли 14 міст, що належали туркам, а фортеці Кизікермен і Кінбурн зрівняли із землею.

У 1696 р. Петро повторив свій похід на Азов, побудувавши протягом року свій флот із 700 невеликих суден. Цього разу в штурмі Азова разом із російськими військами брали участь і 15 тис. козаків під командою полковника Якова Лизогуба. Сам гетьман з основними силами козаків гарантував безпеку з боку Криму. 18 липня Азов був узятий і в місті розташувався російський гарнізон. Петро І високо оцінив внесок українського гетьмана в успіх війни з Туреччиною. Мазепа був нагороджений щойно запровадженою вищою нагородою Росії, орденом святого Андрія Первозванного за номером "два". У 1700 р. російський посол Українців підписав з Туреччиною мирний договір. За умовами цього договору Азов залишався за Росією.

Таким чином, в кінці XVII ст. внутрішньополітичне положення в українських землях стабілізувалося. Припинилися криваві усобиці. Однак для християнських країн зростає загроза з боку Османської Імперії. Росія та Річ Посполита, до складу яких входили українські землі, об'єдналися в антитурецькій коаліції. Українські козаки зробили вагомий внесок в зупинку турецької експансії в Європі.