Історія України - Гарін В.Б - Українці у Чехослоеаччині

Скориставшись розпадом Австро-Угорщини і крахом Російської імперії, Румунія ще в 1918 р. окупувала частину українських земель. До складу Румунії увійшли Північна Буковина, Ізмаїл, Акерманський і Хотинський повіти Бесарабії. Всього на румунській території опинилося близько 800 тис. українців, що складали до 5 % населення країни.

Політика румунського уряду відносно українців мала явно дискримінаційний характер. Тут взагалі не визнавалася українська національність, а самі українці офіційно трактувалися як "румуни за походженням, що забули свою рідну мову".

У 1924 р. на придунайських землях Бесарабії спалахнуло анти-румунське повстання. Озброєний виступ організували місцеві комуністи, а його центром стало місто Татарбунари. Румунська влада кинула на придушення повстання регулярні війська з артилерією. У ході боїв загинули більше 3 тис. повстанців, багато хто був заарештований і кинутий до в'язниці. Ціною значних зусиль румунського уряду це повстання було придушене.

На території Буковини румуни закрили всі українські школи, а також всі українські кафедри Чернівецького університету. Була заборонена українська преса, румунізовувалась українська православна церква. У 1927 р. румунський уряд почав деяку лібералізацію окупаційного режиму на українських територіях. Відродилися українські культурні громади, театральні групи, студентські організації, преса. У цьому ж році в Буковині була створена Українська національна партія, яка намагалася захищати права українців, не порушуючи лояльності по відношенню до Румунії. Партія отримала декілька місць у румунському парламенті. Комуністи Буковини приєдналися до Комуністичної партії Румунії та діяли у підпіллі, не маючи помітного впливу серед населення. У 1938 р. король Румунії Кароль II встановив у країні військову диктатуру. Всі політичні партії й організації були розпущені.

Економічний стан українців у Румунії був украй важким. У Буковині відчувався катастрофічний брак землі, а промисловість перебувала в зачатковому стані. Цей регіон був економічно відсталим у небагатій Румунії. Подібне положення існувало й у придунайських землях, населених українцями.

Українці у Чехословаччині

У міжвоєнними період Чехословаччина була однією з найбільш демократичних держав світу. Це відбилося і на положенні 460 тис. українців Закарпаття, включених до складу Чехословаччини. Територія Закарпаття була виділена в окремий край, що отримав назву "Підкарпатська Русь". Враховуючи економічну відсталість цих земель, чехословацький уряд вкладав сюди значно більше коштів, ніж надходило із Закарпаття. Українські селяни отримали додаткові наділи землі за рахунок колишніх маєтків угорських поміщиків. Росла кількість українських шкіл, було відкрито декілька українських гімназій. Проте коли політичні діячі Закарпаття виступали з вимогою автономії краю, уряд Чехословаччини відмовлявся розглядати це питання.

Ситуація змінилася після підписання в жовтні 1938 р. Мюнхенської угоди, яка передавала частину чехословацької території Німеччині. У цих умовах уряд Чехословаччини був вимушений погодитися з автономією Закарпаття. 11 жовтня 1938 р. був створений перший уряд так званої "Карпаторуської держави", яку незабаром очолив А. Волошин. Ця держава офіційно знаходилася у федерації з Чехією та Словаччиною.

2 листопада 1938 р. відбувся Віденський арбітраж, відповідно до якого Угорщині передавалася Південна Словаччина, а також частина Закарпаття з містами Ужгород, Мукачево і Берегове. Столиця Карпатської України, як тепер називалася автономна держава, була перенесена до міста Хуст. Уряд Волошина спрямував свої зусилля на те, щоб перетворити Карпатську Україну на самостійну державу. У зовнішній політиці Волошин намагався спиратися на фашистську Німеччину, проте німці віддали перевагу своєму союзнику - хортистській Угорщині. Німеччина безумовно підтримала угорські територіальні претензії в Закарпатті.

У ніч з 14 на 15 березня 1939 р. німецькі війська вступили на територію Чехословаччини, а угорські вдерлися до Закарпаття. 15 березня в Хусті Карпатська Україна була проголошена незалежною державою. Президент Волошин звернувся до Німеччини із проханням про протекторат. Проте німецький консул порадив не чинити опору угорським військам. Угорці мали добре озброєну 40-тисячну армію. Опір з боку військ Карпатської України виглядав абсолютно безнадійним. Проте погано навчена й озброєна карпатська армія вступила в бій. 15 березня угорські війська зайняли Хуст і поклали край недовгому існуванню самостійної української держави. У боях з угорцями загинуло близько 5 тис. українців, уряд Волошина емігрував за кордон. Проте історичний епізод із Карпатською Україною допоміг жителям Закарпаття остаточно усвідомити себе невід'ємною частиною української нації.