Історія України - Коваль М.В. - Загальнонаціональна криза

Прогресуючий параліч народного господарства, зростаючі соціальні й міжнаціональні конфлікти, остогидла народу війна, безсилля державно! влади і анархія на місцях — такою була ситуація через півроку після революції. Насувалася всеохоплююча криза. В. К. Винниченко так описував становище влітку 1917 р.:

"Розхитане війною економічне життя України підупадало. Голод примарою ходив уже по Росії й подихав холодом на деякі частини українських губерній, суміжних з Росією... Петроград просто вигрібав усе, що міг, з України й тим обмежувалася уся його продовольча політика... Селянство, змучене війною, знервоване революцією, убоге в духовному житті, бідне на розвагу, на засоби одхилення психіки від тяжких явищ життя, кинулось у алкоголізм, шукаючи в йому забуття й розваги. По всіх селах розплодились у колосальній кількості саморобні ґуральні, які курили горілку — "самогонку". Сотні тисяч пудів дорогого хлібу без жалю винищувалось на вироб цієї п'яної отрути... З фронту цілими масами сунули дезертири. Вимучені й роззлючені своїми стражданнями в пеклі побоїща, вони страшною темною силою йшли на країну, забивали всі залізниці, додавали ще безладдя й часто виливали на неповинних свою лють і свій одчай".

Втрачаючи важелі влади, Керенський дедалі більше схилявся до того, щоб пожертвувати демократичними завоюваннями революції та встановити диктатуру. З метою переконати суспільство в тому, що без сильної руки не обійтися, він скликав у Москві на початку серпня так звану Державну нараду з найбільш авторитетних і відомих країні людей. Як висловився міністр праці М. Г. Скобелев, йшлося про те, щоб "заявити чесно і відверто представникам усіх верств народу, що Росія перебуває в трагічному, катастрофічному становищі". На нараду запрошувалися члени Державної Думи усіх чотирьох скликань, представники земств і міст, громадських організацій і політичних партій.

Як Центральна Рада, так і більшовики відмовилися брати участь у нараді з однакової причини: вже самий склад запрошуваних викривав розрахунок уряду — сприяти консолідації правих сил і морально готувати суспільство до диктатури. І цей розрахунок спрацював: у промовах на нараді переважала тема "порядку". Широкого розголосу набула овація, влаштована учасниками наради новопризначеному Верховному головнокомандуючому генералу Л. Г. Корнілоеу — переконаному прибічнику диктатури, сильній особистості.

Підбадьорений підтримкою, Корнілов заходився готувати заколот. 26 серпня він направив у військове міністерство телеграму з вимогою передати йому всю повноту влади. Телеграма підкріплювалася військами, які посунули на Петроград. Передбачалося, що монархічно настроєне офіцерство і генералітет Південно-Західного та Румунського фронтів установлять контроль над українськими губерніями.

Однак армія за генералами не пішла, марш на Петроград зірвався. В Україні заколотники взагалі не спромоглися на конкретні дії. Негайно створений комітет по охороні революції у складі всіх організацій і партій революційної демократії придушив заколот у зародку. Найбільш активно контрреволюції протистояли більшовики.

Маси врятували уряд Корейського, але криза влади поглиблювалася. Після ліквідації заколоту вплив більшовиків серед робітничого класу і в армії різко зріс. 31 серпня Петроградська, 5 вересня—Московська і 8 вересня — Київська Ради робітничих депутатів прийняли більшовицькі резолюції. Більшовики скористалися цим, щоб прискорити формування загонів Червоної гвардії. У жовтні вони вже мали в Україні понад 15 тис. червоногвардійців, поміж них 3 тис.— в Києві. Жодна інша політична партія в Росії не мала озброєних загонів. )

Готуючись до повстання, В. І. Ленін змінив гасла своєї партії в аграрному питанні. Власні більшовицькі гасла збігалися з вимогами селянських мас тільки в одному пункті — про націоналізацію всієї землі. Кінцевою метою більшовиків було створення великого землеробства у двох формах — державній на базі поміщицьких економій і комунальній на основі об'єднання селянських господарств. Село ж вимагало зрівняльного поділу поміщицьких земель. Десятки місцевих наказів, у яких відбивалася ця вимога, були зведені в один взірцевий Наказ, який І Всеросійський з'їзд селянських депутатів схвалив, а есерівська партія взяла в свою програму. Однак есери відкладали розв'язання аграрного питаний до Установчих Зборів. Приймаючи за пропозицією Леніна Наказ про землю, більшовики забезпечували собі підтримку селянства. Невідповідність Наказу власній програмі їх не турбувала. Гасло "Земля — селянам!" було для них не стратегічним, а тільки тактичним.

Щоб забезпечити собі підтримку з боку національно-визвольного руху, більшовики змінили свої гасла і в національному питанні. Будучи переконаним прихильником централізованої держави, Ленін висунув гасло утворення союзу вільних республік. 9 серпня більшовики вступили в Центральну Раду, де утворили свою фракцію. Певна річ, такий крок було зроблено не з метою підтримки Ради, а з тим, щоб розкласти її зсередини. Зрештою, більшовики з цим не крилися. Декларація, яку проголосив при утворенні більшовицької фракції Н. М. Лебедєв, закінчувалася словами: "Вступаючи до Центральної Української Ради, ми будемо тут провадити неухильну боротьбу з буржуазією і буржуазним націоналізмом і будемо кликати робітників та селян України під червоний прапор Інтернаціонала для повної перемоги пролетарської революції".