Історія України - Коваль М.В. - Стан сільського господарства

Сільське господарство залишалося у важкому стані. Бракувало не тільки придатних для роботи тракторів, комбайнів, автомашин, а й навіть найпростіших землеробських знарядь, тягла. У плуг доводилося впрягати корів, а подекуди впрягалися й самі жінки-колгоспниці як основна сила землеробства. Багато земель за час війни були занедбані. Тим часом згідно з партійними директивами необхідно було всіляко дбати про розширення посівних площ. Зменшилося поголів'я худоби у тваринництві, гостро бракувало кваліфікованих кадрів. Жителі сіл були позбавлені свободи пересування, оскільки не мали паспортів. Оплата праці колгоспник/в була незначною.

За таких умов виснажлива праця колгоспників уже не забезпечувала зростання виробництва сільгосппродуктів. Навпаки, сільське господарство стало в своїй основі руйнуватися. Це мало наслідком деградацію селянства, поширення пияцтва, масову втечу жителів села до міст під різними приводами.

Хоча на кінець 1945 р. посівні площі дещо розширилися, Україна продала державі зерна на 40 % менше, ніж до війни. Та це не перешкодило державі вивозити хліб за кордон. Ресурси села, колгоспів, задавлених податками, залишалися жалюгідними. І це далося взнаки, коли в 1946 р. сталася посуха. Розпочався голод, який зачепив мільйони людей у селах та містах республіки. Подекуди влада робила несміливі спроби прийти на допомогу населенню, виділивши певну кількість продовольства для налагодження громадського харчування в містах. Але селянство, позбавлене через сталінську здирницьку політику будь-яких засобів для існування, протистояти голодомору було не в силі. Загинули від нього сотні тисяч людей. Голод 1946—1947 pp. був ще однією з замовчуваних протягом тривалого часу трагічних сторінок історії України.

В подальшому було збільшено асигнування на прискорення розвитку матеріально-технічної бази сільського господарства, нарощення виробництва мінеральних добрив. Нові зразки сільськогосподарської техніки випускали заводи "Серп і молот" у Харкові, "Червона зірка" в Кіровограді, ім. Жовтневої революції в Одесі та ін. Більше уваги приділялося електрифікації села.

Водночас вживалися заходи для прискореної підготовки механізаторів, тваринників, садоводів, городників та інших фахівців сільського господарства, яких на початку 50-х pp. було в Українській PCP більше 200 тис. Проте саме проблема кваліфікованих кадрів залишалася най гострішою на селі.

Серед заходів щодо організаційно-господарського зміцнення колгоспів великі надії покладалися на їх укрупнення з метою збільшення площі орної землі, ефективнішого використання техніки. На жаль, намагаючись зміцнити колгоспну систему, держава керувалася не інтересами села, а лише прагненням збільшити поставки сільськогосподарської продукції. Це, зрештою, і визначило деструктивні процеси на селі.

Перше повоєнне п'ятиріччя характеризувалося збільшенням кількості сільського населення, зокрема працездатного. Та на поліпшення справ у сільському господарстві це не вплинуло. Працювати в колгоспах доводилося за вкрай несприятливих умов, коли не вистачало технічних засобів, посівного матеріалу.

Незадовільною, навіть нижчою, ніж до війни, залишалася оплата праці колгоспників. Це зумовлювалося тяжким матеріально-технічним станом більшості господарств, застосуванням занижених норм виробітку з мі-зерною натуральною оплатою за так званими трудоднями. За цих умов особливе значення мало використання колгоспниками підсобних господарств.

Із значними труднощами проходив процес відбудови сільського господарства в західних областях. Аграрне питання було тут завжди дуже гострим: лише Уз господарств мали тяглову силу, землекористування утруднювалося черезсмужжям, роздробленістю, дрібно-товарністю, характерними для відсталих районів.

Після розподілу між селянами землі, що належала панам, у краї скоротилася кількість малоземельних селян, зникли й великі одноосібні господарства. Розширювалася мережа машинно-тракторних станцій та майстерень.

Водночас місцеві партійні й радянські органи на виконання сталінських директив поновили розпочату до війни примусову колективізацію селянських господарств. Впроваджувані прискореними командно-натискними методами, без урахування місцевої специфіки, політичної ситуації, радикальні аграрні заходи не давали очікуваних наслідків. Більше того, вони надзвичайно загострили й без того жорстоку збройну боротьбу формувань ОУН—УПА проти безпосередніх організаторів колективізації, сільських активістів, а також перших колгоспників.

З другого боку, населення села страждало від репресій беріївського карального апарату. Його заходи проти оунівського підпілля безпідставно поширювалися на значну частину мирного населення. Було, наприклад, безпідставно відселено з краю майже 1,5 тис. родин т. зв. куркулів.

На початку 50-х рр. колективізацію в західних областях України було завершено. Замість і,5 млн. одноосібних господарств було створено 4,6 тис. колгоспів та радгоспів. Проте поліпшення справ у сільськогосподарському виробництві в краї не відбулося.

Працівники сільського господарства УРСР брали участь в освоєнні цілинних та перелогових земель на сході країни. Починаючи з 1954 р., українські підприємства, колгоспи, радгоспи систематично направляли в цілинні райони тисячі агрономів, механізаторів та інших фахівців, а також надсилали сільськогосподарську техніку, запасні частини, будівельні матеріали.

Сільське господарство республіки, як і всієї країни, у першій половині 50-х рр. переживало чимало труднощів. Його незадовільний стан виявлявся передусім у низькій врожайності сільськогосподарських культур. Незважаючи на постійні вкладання в цю галузь великих коштів, економічний стан більшості артілей з огляду на неефективність самої колгоспної системи залишався на низькому рівні.

Розвиток господарської ініціативи селян, продуктивних сил на селі гальмувався постійними і повсюдними порушеннями принципу матеріальної зацікавленості" низькою трудовою дисципліною, надмірною централізацією керівництва сільським господарством. У 1953 р" було широко оголошено про розроблення заходів щодо організаційного та матеріально-технічного зміцнення сільського господарства, посилення матеріального стимулювання його трудівників. Та намічене на практиці майже не впроваджувалося в життя.

ЗАПИТАННЯ І ЗАВДАННЯ

1. Назвіть основні завдання перших повоєнних років у галузі промисловості. Чого добилися трудящі респубілки у виконанні цих завдань? Що сприяло досягненню успіхів? 2. У чому суть труднощів повоєнного села? Чим був викликаний голод 1946—1947 рр.? Які заходи вживалися в республіці по подоланню відставання сільського господарства? 3. Що вам відомо про повоєнну відбудову та розвиток народного господарства рідного краю? Підготуйте повідомлення на цю тему.