Історія України - Коваль М.В. - § 51. Наслідки соціальної незахищеності населення

Падіння життєвого рівня

Адміністративно-командна система занедбала соціальну сферу, внаслідок чого життєвий рівень переважної більшості людей був дуже низьким. За рівнем споживання на душу населення наша країна у другій половині 80-х рр. скотилася на 77 місце в світі. До всього народ України міг привласнювати лише четверту частину створюваного валового національного продукту, в той час як у цілому по СРСР—третину, а в розвинутих капіталістичних країнах, зокрема США та Англії — дві третини. Слід відзначити також і нижчу оплату праці, ніж у середньому по СРСР. І Набагато меншу в порівнянні з багатьма країнами світу, як капіталістичними, так і тими, що розвиваються.

Створена за сім десятиріч суспільна система була органічно байдужа до реальної людини. Тому ми неухильно й просувалися спочатку до відносного, а згодом і до абсолютного зубожіння. Відтак чимало людей опинилося за межею бідності. Вкрай недостатньо випускалося предметів споживання, адже керівництво країни головну увагу зосереджувало на розширенні виробництва засобів виробництва та озброєння. По цьому шляху довелося йти і Україні. Тому, вдвічі перевищуючи, скажімо, Францію за природоресурсним запасом, народ України живе в двадцять разів гірше, ніж французи.

Вжиті в республіці з початком перебудови заходи дали змогу певною мірою нормалізувати торгівлю хлібом, яйцями, макаронами та деякими іншими продуктами харчування. Проте залишалася гострою проблема забезпечення населення м'ясо-молочними й іншими цінними продуктами тваринництва. А в 1989—1992 рр. порівняно з попередніми обсяги м'яса і тваринного масла, що надходили в торгівлю із державних фондів, постійно зменшувалися. В Україні у 80-х рр. споживалося м'яса втричі менше, ніж у США, не кажучи вже про його якість. Незадовільним було й забезпечення населення плодоовочевою продукцією.

У республіці склалася нераціональна структура харчування. Споживалося набагато більше за науково обгрунтовані норми цукру, хліба, картоплі. А це негативно позначалося на стані здоров'я людей. Низькою була якість продуктів харчування. Надмірна хімізація сільськогосподарського виробництва в республіці, інші фактори забруднення продукції зумовили споживання разом із їжею дедалі більшої кількості вкрай шкідливих для людського організму речовин. На душу населення в Україні припадає 300 кг отруйних речовин та відходів промисловості, в той час як м'яса — вдесятеро менше.

Далеко не повністю забезпечувався попит населення на промислові товари. Причини цього полягали насамперед у недостатній увазі до роботи легкої і місцевої промисловості, її неефективності, в незадовільній організації торгівлі. Занедбано було й сферу послуг. Тривалими залишалися терміни й низькою була якість виконання замовлень, побутували грубість і здирство працівників галузі. Невпинно зростали ціни на товари і послуги як у кооперативному, так і в державному секторі торгівлі й побуту. Нескінченні черги все ще були символом нашого життя.

Уряд республіки намагався вжити практичних заходів щодо соціальної переорієнтації економіки. Помітно збільшувалася доля асигнувань на виробництво споживчих товарів. Внаслідок зміни профілю (конверсії) ряду оборонних підприємств трохи збільшувалися обсяги випуску складної побутової техніки.

Одначе з кінця 80-х рр, на шляху продовольчих і промислових товарів до споживача постали добре організовані злочинні групи, до яких входили працівники торгівлі, чиновники державних установ і навіть співробітники правоохоронних органів. Внаслідок їхніх дій величезна кількість продукції, обминаючи державну систему торгівлі, потрапляла на чорний ринок, де реалізовувалася за надзвичайно високими цінами. Щоб ліквідувати таке становище, з 1 листопада 1990 р. було запроваджено продаж продовольчих і промислових товарів по картках споживача з купонами.

Та це не зупинило масового шахрайства. Наживалися, паратизували, грабували народ також офіційно діючі установи. Більшість кооперативів та інших комерційних структур нічого не виробляли, а лише втридорога перепродували державну продукцію. Все це призводило до формування в Україні верстви багатих, а то й надбага-тих людей.

На цьому тлі жалюгідно виглядало підвищення у 1989 р. мінімального розміру пенсій до 70 крб., адже ця сума могла забезпечити лише вкрай низький рівень життя. Щоправда, у 1991 р. розроблено нове пенсійне законодавство. Введено ряд пільг для учасників Великої Вітчизняної війни, воїнів-інтернаціоналістів і прирівняних до них осіб тощо. Почастішали вияви милосердя й турботи про малозабезпечених, насамперед інвалідів і людей похилого віку. У Києві, Львові, інших містах республіки для частини з них введено безплатне харчування. Поширювалися в республіці й інші види благодійної діяльності. Але значне підвищення роздрібних цін на продовольчі й промислові товари, послуги, здійснене з 2 квітня 1991 p., значно погіршило життя багатьох груп населення, бо компенсаційні виплати не вирішували справи.

Враховуючи це, Верховна Рада України у липні 1991 р. прийняла закон, згідно з яким мінімальний розмір заробітної плати встановлювався в сумі 185 карбованців на місяць з урахуванням компенсації, введеної з квітня 1991 p. у зв'язку з підвищенням союзним урядом роздрібних цін на всій території країни. На цьому ж рівні встановлювався й мінімальний розмір пенсій.

Щоправда, не можна вважати за соціально справедливе і своєчасне значне підвищення у 1989 р. заробітної плати апарату партійних, радянських, комсомольських і профспілкових органів та працівникам міністерств і відомств при вкрай низькому її мінімальному розмірі у багатьох трудівників міста і села. Соціальна справедливість продовжувала порушуватися й тим, що керівна верхівка, сповідуючи подвійну мораль і законність — одну для себе, а іншу для решти людей,— будь-що прагнула зберегти систему власних привілеїв. До захисту привілейованого становища командно-адміністративного апарату підключалися тодішні перший секретар ЦК компартії України В. В. Щербицький, перший заступник голови Ради Міністрів УРСР Є. В. Качаловський та інші керівники республіки, які брехливо заявляли, що ніяких привілеїв для працівників партійних і державних органів не існує.

Компартійна верхівка у попередні роки різними засобами, зокрема й шляхом пограбування суспільної власності, нагромадила великі валютні ресурси. Передбачаючи крах свого політичного та ідеологічного панування, партапарат, використовуючи свої широкі фінансові можливості, вирішив зосередити в своїх руках економічну владу. З цією метою ним було створено чимало анонімних комерційних структур, які мали оволодіти ринком і не дати економічно зміцніти конкурентам, а то й усунути їх з дороги. Використовуючи своє керівне становище До серпня 1991 р. і зв'язки після путчу, владні структури організували каральні заходи проти ряду фірм і компаній, які ефективно розпочинали свою діяльність, та проти удачливих підприємців.

На рубежі 1991—1992 рр., коли готувалася й здійснювалася лібералізація (в дійсності — підвищення) цін, життєвий рівень в Україні впав до таких обсягів, які дозволяли багатьом хіба що не вмерти з голоду. Певними заходами соціального захисту населення, вжитими державним керівництвом України, було підвищення, згідно з указом Президента, з 2 січня 1992 р. на 100 % державних тарифних ставок і посадових окладів працівникам бюджетних установ і організацій, збільшення пенсій та інших виплат, зокрема й військовослужбовцям, введення в обіг з 10 січня того ж року купонів багаторазового використання тощо.

Певна увага приділялася розв'язанню житлової проблеми. Новосілля щорічно справляли сотні тисяч чоловік. Великий обсяг робіт виконувався й по капітальному ремонту та реконструкції наявного житлового фонду. Розширювалася участь у цій справі молодіжних житлових комплексів і кооперативів. Та при всіх досягненнях проблема житла в республіці залишається складною. Черга на одержання квартири в містах зростає швидше, ніж кількість новоселів, зокрема й за рахунок переїзду сюди великої кількості сільських жителів. Гострота житлової проблеми зумовлюється й тим, що при розподілі житла має місце зловживання владою, порушення відповідних законів і соціальної справедливості.