Історія України - Коваль М.В. - Громадянська позиція письменників і митців

Літературний процес в Україні набував нових творчих рис, нової якості. Розпочалася переоцінка суспільних ідеалів, історичних явищ, самої літератури. Письменство рішуче відмовлялося обслуговувати ідеологічні догми, руйнувало стереотипи суспільної свідомості.

Багато письменників звернулися до такого нанмобіль-нішого жанру, як публіцистика. Перебудови і процеси породили нову тематику для художнього осмислення, спричинилися до повернення в літературу заборонених за часів сталінщини й брежневщини письменицьких імен і творів, ширше відкрили двері для молодого поповнення; Одночасно і майстри слова, і читачі прилучалися до різноманітних літературних творів української еміграції.

Публіцистика посідала значне місце у творчості багатьох письменників, які працювали в інших жанрах літератури. З трибун різних конференцій і громадських зібрань, зі сторінок газет і журналів, по радіо і телебаченню з непримиренністю до деформацій у суспільстві залунали пристрасні голоси О. Гончара, і. Драча, Д. Павличка, І. Дзюби, П. Мовчана, Р. Лубківського, Р. Іваничука, О. Сизоненка, О. Мусієнка та ін. Викривали опір процесам перебудови, свавілля бюрократії В. Яворівський і В. Дрозд, започаткували екологічну тематику С. Плачинда, Ю. Щербак та ін. Гостріше зазвучало письменницьке слово зі Львова і Донбасу, Полісся і Карпат, Черкас і Миколаєва, інших місць України.

Виділилися своєю громадянською позицією окремі літературні критики. Зокрема, широко розгорнув публікації з призабутої спадщини М. Жулинський. Об'єктивно, правдиво аналізує письменницьку творчість М. Слабошпицький.

Мовна ситуація, криваві дати нашої історії, зокрема голодомор 1933 р. і трагедія 1937 р., наркоманія і алкоголізм, виправні колонії, стан медицини, забруднення навколишнього середовища, хижацьке використання родючих земель, побутові проблеми міста і села, Афганістан — ось далеко не повний перелік тем, які досить широко піднімають українська публіцистика та інші жанри. Міцно увійшла в літературу тема Чорнобиля, їй присвячено поеми С. Иовенко "Вибух", Б. Олійника "Сім", І. Драча "Чорнобильська мадонна", повість Ю. Щербака "Чорнобиль", роман В. Яворівського "Марія з полином у кінці століття" та ін.

Із забуття прийшли романи В, Винниченка, драми М. Куліша, проза М. Хвильового, поетичне слово М. Зерова, новели Г. Косинки, поезія Є. Плужника та ін. Повернуто читачеві твори В. Стуса, І. Світличного, Є. Сверстюка, подружжя Ігоря та Ірини Калинець, В. Голобородька, В. Рубана та ін., чия діяльность в обстоюванні української культури та мови за брежнєвських часів була розцінена як націоналістична та антигромадянська. Повернувся на рідну землю письменник і правозахисник М. Руденко. Зберегла свою цільність поетеса різностороннього таланту Л. Костенко. Плідно продовжує традиції української літератури талановита молодь — І. Римарук, О. Забужко, М. Тимчак, І. Малковнч, І. Маленький, Г. Пагутяк, П. Гірник та ін.

Яскравою прикметою перебудовного періоду є активізація участі письменників республіки у суспільно-політичному житті. Передусім — як народних депутатів України та місцевих рад, як провідної верстви багатьох громадських організацій, лідерів суспільно-політичного руху.

Початковий етап перебудови мало в чому позитивно позначився на знівельованому українському кіномистецтві, не спричинився до кардинальних змін у творчості головної кіностудії республіки — ім. О. П. Довженка. Це насамперед стосується діяльності провідних режисерів, з-поміж яких так і не вдалося виділитися лідеру за своїм світоглядом, життєвою позицією. У цей складний і відповідальний для українського кіномистецтва час заявили про себе молоді режисери, зокрема П. Волошин, С. Чернілевський, О. Денисенко, А. Дончик. Вони прагнули Максимально наблизити українське кіномистецтво до дійсності, до української літератури, культури, тобто до тієї мистецької орієнтації, яка тривалий час тут була під забороною.

Продовжувалися також різноманітні заборони на новаторські, правдиві стрічки. Деякі з них знову не випускалися на широкий екран. Зводилися перешкоди на шляху до глядача перед кінофільмом К. Муратової "Астенічний синдром", який художньо ставив точний діагноз станові нашого суспільства. Такі обмеження позначилися на чисельності кіноглядачів, кількість яких у республіці продовжувала зменшуватися.

Початок 90-х рр. позначився зламом на краще щодо створення передумов для розвитку українського кінематографа. За ініціативою режисера і сценариста Ю. Іллєнка, поета, сценариста І. Драча в республіці розпочалася підготовка своїх режисерів і сценаристів. У титрах українських кінострічок знову з'явилося ім'я С. Параджанова—одного з лідерів світового кіномистецтва, значна частина творчої біографії якого пов'язана з Україною. Прислужився він українській культурі й у свою передсмертну годину (помер у липні 1990 р.). За його участю Ю. Іллєнко написав сценарій і зняв кінофільм "Лебедине озеро. Зона", в якому С. Параджанов розповідає про побачене й пережите під час свого ув'язнення. У 1990 р. вперше в історії українського кіно цей фільм одержав нагороди найпрестижнішого в світі кінофестивалю в Каннах.

Талановиту й правдиву картину "Голод-33" створив молодий режисер О. Янчук зі сценарієм С. Дяченка і Л. Танюка. В ній художньо відтворено одну з найтрагічніших сторінок історії України. Фільм є безперечно удачею українського кіно останніх років. Він побував у

США, інших країнах, на кількох міжнародних фестивалях.

Але на фоні цих поки що скромних успіхів і окремих творчих досягнень на екрани України й у безліч відеосалонів хлинула низькопробна відеопродукція, яка розтліває душі й розум людей, передусім молодих. Вона є виявом комерції від мистецтва, засвідчує низький культурний рівень нашого суспільства. На тлі того, що кіновідеопрокат захопив кіноринок, українське національне кіно опинилося в надзвичайно скрутному становищі.

Складні процеси відбувалися в музичному житті республіки. З одного боку, творчість українських майстрів різних поколінь завойовує міжнародний авторитет, вони прагнуть осмислити загальнолюдські морально-етичні цінності. З другого, їхні твори не стали надбанням широкого кола слухачів в Україні, не справляють дійового впливу на формування духовного світу людини, передусім молодої, не витримують конкуренції з часто низькопробною масовою культурою. Внаслідок цього концерти класичної, симфонічної чи камерної музики незрідка відбуваються у напівпорожніх залах, які, проте, завжди переповнені під час виступів різних естрадних, вокально-інструментальних колективів. Художні смаки молоді формуються головним чином під впливом масових музичних жанрів, шоу-програм.

Привнесення високого художнього смаку й національного колориту в українську естраду було завданням першого республіканського фестивалю української сучасної пісні та популярної музики "Червона рута", який відбувся у 1989 р. в Чернівцях. Його організація і проведення набули широкого розголосу не тільки в Україні, а й у ряді республік країни та за рубежем. На це свято пісні і музики з'їхалися українці з багатьох місць країни, музиканти українського походження з Польщі, Чехо-Словаччини, Югославії, Австралії, Аргентіни, Канади, США. Хоча фестиваль оцінено по-різному, він усе-таки привернув увагу широкої громадськості, музикантів, молоді, сприяв відродженню й популяризації української пісні. Вдруге цей фестиваль відбувся у 1991 р. в Запоріжжі.

Демократизація робить перші кроки в образотворчому мистецтві. Розширюється виставочна діяльність різних художніх напрямів. Перевагу глядач віддає виставкам творів, які відображають політичну ситуацію в республіці й країні, історію, екологічне становище.

Відбувся сплеск театрального життя, виникло багато нових мистецьких колективів, театрів-студій тощо. На жаль, із семи десятків театральних студій, що з'явилися останнім часом, лише 13 було українських. Поки що ці кількісні зрушення не привели до відродження привабливості театру, зростання в ньому числа глядачів.

Неабияку роль у цьому відігравала позиція керівництва України, зокрема й у культурній сфері, яке не сприймало нічого прогресивного. Воно і в час перебудови довго чинило опір самостійному, незалежному мисленню. У театральному мистецтві це наочно засвідчила розправа з талановитим режисером Л. Танюком, який у 1986 р. повернувся в Україну й очолив Молодіжний театр у Києві. Творча сміливість і компетентність стали причинною усунення його з цієї посади. На тогочасних українських можновладців не справили ніякого враження ні протести преси проти такої сваволі, ні захист митця відомими артистами, композиторами, письменниками, вченими. Отже, у культурі й науці України поряд з досягненнями, здобутками ще залишалося багато нерозв'язаних проблем і недоліків, які перешкоджали досягненню світових зразків. Недостатня увага до освіти, науки і культури, залишковий принцип їхнього фінансування вели до програмування непрофесіоналізму й нерозвинутості, до зменшення інтелектуального і духовного потенціалу народу, зрештою — до уповільнення науково-технічного і соціального прогресу.

ЗАПИТАННЯ І ЗАВДАННЯ

1. У матеріалах періодичної преси, у сучасних програмних різних політичних партій України порушується питання про відродження національно? культури. Що, на вашу думку, розуміється під поняттям "національна культура"? 2. На основі одержаних знань, враховуючи свої спостереження, визначіть те позитивне, що зараз робиться для поліпшення шкільної справи. Назвіть найважливіші, на вашу думку, положення прийнятого Верховною Радою Закону України "Про освіту". 3. Підготуйте повідомлення на тему: "Моє бачення майбутньї української національної школи". 4. Назвіть вузлові проблеми розвитку української науки, літератури і мистецтва за умов незалежності. 5. Розкажіть про відомі вам письменницькі імена і твори, свого часу заборонені, а тепер повернуті народу.