Історія України - Кормич Л.І. - ПЕРЕРОСТАННЯ КОЗАЦТВА В ОКРЕМИЙ СТАН УКРАЇНСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА ТА ЙОГО РОЛЬ У РОЗВИТКУ НАЦІОНАЛЬНОЇ САМОСВІДОМОСТІ НАРОДУ УКРАЇНИ

Значення Запорізької Січі в завершенні формування і виході українського козацтва на політичну арену. Згідно зі свідоцтвами тогочасних джерел відомо, що в кінці XVI і в І пол. XVII ст. безмежна влада польських панів над хлопами привела останніх до повної безвиході. Ієзуїт Пйотр Скарга, фанатичний ворог православ'я і українців, свідчив, що на всій землі не знайдеться держави, де б так обходились з землеробами, як у Польщі: "Володілець чи королівський староста не тільки віднімають у бідного хлопа все, що він заробляє, але і вбивають і його самого, коли захочуть і як захочуть, і ніхто не скаже їм за це поганого слова".

Тому-то демократизм та рівність всіх членів Запорізької Січі так приваблювали народні маси України. В існуванні Січі дістав реальне втілення суспільний ідеал мільйонних мас пригнобленого суспільства. "...Имя запорожцев, — писав проф. В.Антонович, — в глазах угнетенных Козаков и простолюдинов южнорусского края было символом свободы" (Архив Юго-Западной Руси, Ч. Ill, т. I, с. XVII). 3 часом авторитет і значення Січі настільки зросли, що назва Запоріжжя, замість свого першого вузького значення, приймає тепер ширше значення, охоплює собою все незадоволене Польщею українство, піднімається як прапор, навколо якого гуртуються народні сили.

Той же В. Антонович вважає, що основу причин козацьких рухів і селянських повстань треба шукати "в нарушении сословных козацких прав и в нарушении польским правительством и шляхтою общинного их устройства, с целью завести польский порядок, основанный на шляхетстве".

Крім того, існували й інші, не менш важливі обставини, що зумовлювали загострення соціального напруження в Україні:

— релігійний фактор — Берестецька унія 1596 p.;

— спроби урядових кіл утримати козацтво від боротьби проти Туреччини;

— внутрішні чвари в польській державі (Архив ЮЗР, с. XXXVII);

— боротьба за українські землі, на яких мешкали козаки.

Отже, суспільний устрій України у XVII ст. сформувався під культурним впливом Речі Посполитої. Шляхта і хлопи — складові цього ладу. Духовенство і міщанство позбавлені суттєвого значення і ваги. Земля України була захоплена Польщею. Вдруге вона була загарбана в душах і симпатіях панів українських. Відкидаючи разом з одягом, побутовою обстановкою і мовою зовнішність українця, пани одночасно легко прощались зі своїм традиційним світоглядом православної людини.

Це на поверхні. А в глибині відбувався соціально-економічний процес об'єднання в одну групу землевласників проти землеробів. На руїнах вільного селянського хутора виникав панський фільварк з панщиною, продукти якого йшли на ринок і перетворювались в гроші, — такою була схема нових господарських стосунків. За блискучими результатами господарського розвитку України не видно було, якою ціною для народу це досягалось. І тільки революція 1648 р. це висвітлила.

В цій революції люта ненависть українського народу була спрямована на українських і польських панів, які скористались своєю освітою, щоб надати витонченої форми такій жахливій думці, що паплюжить всі заповіти християнської моралі: "Rustica gens optima flens, pessima ridens" ("сільский люд ліпший, коли плаче, гірший, коли сміється"). Зрозуміло, що нічим хорошим відповісти посполиті на це не могли, як тільки таким афоризмом: "Шляхтич та орендар тільки печені добрі".

За традицією вважається, що першим запорозьким отаманом був князь Дмитро Вишневецький (Байда). Він побудував на острові Мала Хортиця фортецю. В недоступних для польських властей і татарських чамбулів місцях за дніпровими порогами виникає і формується замкнута організація із озброєних чоловіків — Запорізька Січ. Вона мала своєрідний суспільно-політичний та адміністративний устрій. За відсутності української державності і при постійній воєнній загрозі виникла козацька держава, яку М. Костомаров назвав "християнською козацькою республікою". Демократизм був її невід'ємною рисою.

Варто зазначити, що проблема датування виникнення Запорізької Січі та місця, де вона вперше зародилася, залишається суперечливою і не вирішеною остаточно.

Запорізька Січ підтримувала дипломатичні стосунки з багатьма країнами світу. Січ знали в Молдавії, Австрії, Трансільванії, Швеції, Венеції, Росії. За своїм міжнародно-правовим статусом Січ була національно-територіальною автономією в добровільному союзі попервах з Польщею, далі — з Росією, а в 1709-1734 pp. — з Кримським ханством.

Аналогами козацтва у цілому світі були лицарські військові ордени на кшталт Мальтійського, Тевтонського та інших в Західній Європі. Чимось подібним були й донські козаки в Росії, граничари у Хорватії тощо. Тобто це явище було типовим для певної епохи розвитку багатьох народів Європи. Проте козаки досягли вищих форм своєї організації, ніж подібні замкнуті соціуми у інших народів. І студенти мусять знати, що саме в цьому й полягає своєрідність українського козацтва.

Козацькі війни кінця XVI ст. У відповідь на соціальні утиски і політичне безправ'я в Україні почали наростати обурення і протест народу, що вилилась наприкінці XVI ст. у козацькі війни під керівництвом Криштофа Косинського та Семерія Наливайка.

Повстання 1591 р. було викликане Криштофом Косинським, якому в нагороду за службу в козацькому реєстровому війську польський король надав маєток. Білоцерківський староста кн.Януш Острозький цей маєток самочинно відібрав. Тоді гетьман реєстрового козацтва К.Косинський підняв повстання козаків, до якого приєдналось багато селян. Вони напали на Білу Церкву, на маєтки князів Острозьких. Повстання охопило Київщину, Волинь, Поділля. Лише в 1593 р. біля П'ятки, недалеко від Чуднова між польською владою і К.Косинським була укладена угода, за якою влада прощала повстанців. Отже, 1593 р. закінчувався для козацтва вдало. Немає достатніх підстав твердити про насильницьке припинення козацького руху. А однією з помилок радянської історіографії при описі козацьких рухів кінця XVI ст. була теза про "придушення" повстання К.Косинського. Насправді ж, повстання закінчилось природним чином з декількох причин. Однією з них була та, що козацтво переключилось на звичну боротьбу проти турків і татар. Іншою причиною була та, що козацтво забезпечило собі стратегічно важливі позиції на південній Київщині і Брацлавщині, і тому у нього не було потреби вести активну боротьбу на волості.

Було незрозуміло, хто переміг, — влада чи козаки? Розпочатий в 1591 р. соціальний конфлікт не був розв'язаний. Мабуть тому події 1591-1593 pp. були лише першим етапом великого козацького руху 1591-1596 pp. Цікаво, що на боці влади у боротьбі з повстанцями приймав тоді участь і Семерій Наливайко. "Семерій"—так Наливайко підписував листи, так потім його називали М. Грушевський і І. Крип'якевич.

Семерій Наливайко походив з Поділля, з маєтностей польського магната Мартина Кал иновського. Його батька, кушніра, забив на смерть М.Калиновський. Семерій з братом Дем'яном знайшли притулок у князя Костянтина Острозького. Дем'ян згодом став священником і відомою в українській літературі людиною. Семерій мав хист до воєнної справи, був добрим пушкарем.

Повернувшись з молдавського походу проти турків (1594-1595 pp.), вже досвічений тоді командир загону С.Наливайко виступив в 1595— 1596 pp. проти польської влади в Україні. До його козацьких загонів пристали селяни і міщани, а також реєстрові козаки на чолі з гетьманом Григорієм Лободою і полковником Матвієм Шаулою. Повстання почалося на Поділлі. Повстанці зайняли Брацлав, Гусятин, Бар, Канів, Черкаси, перейшли на Волинь і Галичину. Там вони захопили Луцьк, а згодом в Білорусії Слуцьк, Могилів.

Придушити повстання польський уряд доручив коронному гетьманові С. Жолксвському. Війська останнього зазнали, однак, великих втрат від повстанців біля Білої Церкви і в урочищі Гострий Камінь. Повстанці відійшли на Лівобережжя, де, потрапивши в оточення недалеко від Лубен, на р.Солониці, забили гетьмана Лободу, звинувативши його в поразці. Однак це їм не допомогло. Залишки повстанців були нещадно винищені під час дводенного артилерійського обстрілу козацького табору. Ті ж з них, хто вцілів, повіривши обіцянкам С. Жолкєвського про амністію, видали С. Наливайка полякам. Зрадники були обдурені поляками і жорстоко катовані, а С. Наливайка після тортур поляки стратили у Варшаві. Збереглись народні перекази про те, що Наливайко був спалений у мідному бику.

Як пише С.Леп'явко, юридичним підсумком війни проти козаків став універсал Жигмонта III від І вересня 1596 p., виданий у відповідності до постанови весняного сейму. За ним козаки, які не перебували на службі, оголошувалися поза законом. їх наказувалося ловити і карати на горло.

Очевидним наслідком воєнної кампанії було витіснення козаків з волості і зосередження їх діяльності на Запорожжі. Та, програвши в сфері воєнній, козаки виграли в сфері набагато важливішій — соціальній. Головним наслідком п'ятирічного господарювання на волості стало створення соціальних передумов для різкого зростання і посилення козаччини. За переконанням В.Антоновича, в цій війні у відкрите зіткнення вступили новий польський шляхетсько-аристократичний устрій і общинний лад України.

Великої уваги козацьким повстанням 1591-1596 pp. надав М.Костомаров. Виступаючи прихильником общинної теорії походження козацтва, він, як і В.Антонович, вбачав головну причину повстань у постійній ворожнечі общинного вічового ладу козацтва і шляхетського устрою Польщі. Вона вперше вилилась у відкритий конфлікт у повстанні К.Косинського, яке, однак, не мало підтримки широких верств населення. Та коли з 1595 р. у зв'язку з загостренням релігійного питання "козацький рух набував уже релігійного відтінку, хоча і слабкою мірою..., злість козаків на знатних і багатих привернула до них усе дрібне і пригнічене, — тепер вони могли сподіватись на більше народне співчуття, коли прикривали своє свавілля прапором віри". Козацькі війни 1591-1596 pp. завершили собою перше сторіччя

історії козацтва, коли воно переживало період становлення і росту. Одночасно вони були своєрідним початком XVII ст., яке ввійшло в історію України як козацьке сторіччя. Через те характер козацтва, його позитивні і негативні риси відбились на всій подальшій нашій історії.

Як підкреслює сучасний дослідник козацьких війн 1591-1596 pp. С. Леп'явко, козацтво кінця XVI ст. нагадувало собою підлітка, вже фізично дорослого, але духовно недозрілого. Тому зрозумілою стає його політична безпорадність під час перших козацьких війн. "Політична неповноцінність козацтва була закладена в нього генетично. За походженням воно було дрібним військовим станом, який довгий час вперто боровся лише за право... служити котромусь із сюзеренів. Маючи велику військову силу, козацтво врешті-решт змусило володарів навколишніх держав рахуватись із собою, хоча заплачена за це ціна була неспівмірна з отриманим результатом. Але на більше, ніж на самоутвердження в ролі законно визнаної військової корпорації, воно так і не піднялося". Козацтво не змогло усвідомити себе повноцінним суб'єктом суспільно-політичних відносин, господарем власної землі, національною політичною елітою. Мабуть, це й стало однією з головних причин трагедії козацтва.

Козацтво як носій національної ідеї. Існування козацтва, масове покозачення населення Подніпров'я та Східного Поділля на початку XVII ст. сформували в суспільній свідомості українців уявлення, що на козацькі вольності має право вся українська верства. Зразком реалізації цих вольностей мала стати Запорізька Січ. А воєнний характер козацтва переконував українців, що домогтися своїх прав можна тільки збройним шляхом.

Православ 'я було основою світогляду козацтва. За середньовічною традицією вирішальним фактором народності вважалась віра. Борючись за віру, козаки боролись за народ. Вони були захисниками від зовнішнього ворога та народними месниками за національні і релігійні кривди. Глибока релігійність, ревний захист православної віри є характерними рисами духовного життя запорожців. Тому наступ Польщі на православ'я, спроба полонізувати й покатоличити українців зустрів такий опір з боку козацтва, який воно чинило до кінця свого існування.

Отже, боротьба козацтва за свої права і вольності стала платформою об'єднання всіх сил українського народу у боротьбі за державність.

Джерела та література

Антонович В. Про козацькі часи на Україні.— К., 1991.

Апанович О. Розповіді про запорізьких козаків.—К., 1991.

Апанович О. Гетьмани України і кошові отамани Запорізької Січі.—К.,- 1993.

Боплан де, Гійом Левассер. Опис України.— Львів, 1990.

Леп'явко С. Козацькі війни кінця XVI ст. в Україні. — Чернігів 1996.

Меріме, Проспер. Українські козаки. Богдан Хмельницький.— Львів, 1990.

Сергійчук В. Байда-Вишневецький — ратник української землі.— Дніпро,- 1989.—№2.

Середа В.Г. Греко-католицизм: історія і сучасність.—К., 1990.
Українське відродження і національна церква.— Львів, 1990.
Яворницький Д.І. Історія запорізьких козаків.— Львів, 1990. Т. 1.