Історія України - Лазарович М.В. - Занепад княжої влади

Смерть князя Романа Мстиславича була трагедією не тільки для його сім'ї, а й для України, яка на кілька десятиліть стала ареною кривавих міжусобиць та збройних нападів зовнішніх ворогів. Проти відновлення єдності Галицько-Волинської держави та зміцнення великокнязівської влади виступали верхівка галицького боярства, окремі удільні князі та правителі Угорщини і Польщі.

Занепад княжої влади

Насамперед смертю Романа Мстиславича скористалися галицькі боярські угруповання. Побоюючись, що його малолітні сини — чотирирічний Данило та дворічний Василько — з часом успадкують батьківський потяг до сильної влади, бояри позбавили їх князівського престолу. Натомість вони запросили на князювання до Галича Володимира, Романа і Святослава Ігоревичів (1206—1212), синів відомого своїм походом на половців у 1184 р. Ігоря Святославовича Сіверського. Романова вдова, княгиня Анна, з дітьми змушена була втікати спочатку у Володимир-Волинський, а далі — до Польщі. Польський князь Лешко Білий залишив її з Васильком у себе, а Данила відіслав до угорського короля Андрія II.

Запрошуючи Ігоревичів, галицькі бояри сподівалися, що ті будуть слухняними виконавцями їхньої волі. Та, як виявилося, брати не збиралися коритися боярській сваволі і, щоб покінчити з нею, стратили бл. 500 представників аристократичних родів Галичини.

Це тільки розлютило бояр. Вони, вдаючи, що прагнуть мати князем законного спадкоємця з династії Романовичів, заручилися підтримкою угорців і за їх допомогою захопили й повісили Ігоревичів. Коли ж постало питання про владу в краї, то стало зрозуміло, що бояри хочуть правити самі, прикриваючись іменем неповнолітнього Данила Романовича. З цією метою вони прогнали княгиню Анну, позбавивши її регентства над сином. За нею покинув Галич і Данило. Тоді бояри пішли на безпрецедентне порушення середньовічного права — проголосили князем провідника боярства Володислава Кормильчича (1218—1214). Це був єдиний випадок титулування князем людини з-поза династії Рюриковичів.

Керуючись вузько становими інтересами, боярська олігархія своїми зухвалими діями фактично спровокувала втручання Угорщини й Польщі у справи Західної Русі. В результаті у 1214 р. польський князь Лешко Білий і угорський король Андрій II уклали договір про розподіл галицько-волинської спадщини. Королем Галичини було проголошено п'ятирічного угорського королевича Коломана (1214— 1219), який мав одружитися з дворічною дочкою Лешка Соломією. Галичину знову окупувало угорське військо. Лешко отримував Перемишль, Берестейську землю і частину Холмщини. Романовичам залишали лише батькову вотчину — Володимир з волостю.

У1219 р. галичани виступили проти угорців і запросили на престол новгородського князя Мстислава Удатного (1219—1227), який з допомогою повсталих міщан вигнав загарбників з Галича. Проте незабаром він став, за словами М. Гру шевського, "безрадним знаряддям" у руках боярської знаті, яка намагалася не допустити посилення князівської влади. Під її впливом Мстислав воював проти свого зятя — волинського князя Данила Романовича, а в 1227 р. одружив одну зі своїх доньок з молодшим угорським королевичем Андрієм, на користь якого відрікся від галицького престолу.

Тим часом Романовичі "збирали докупи" землі, які становили спадщину їхнього батька. Насамперед вони утвердилися на Волині, де користувалися прихильністю як у знаті, так і у простого люду. А далі, зосередивши у своїх руках економічну і воєнну міць волинського краю та реформувавши військо, зокрема організувавши піші полки з міщан і селян, почали наступ на Галицьку землю. Двічі брати Романовичі здобували Галич (1280,1233), але лише за третім разом у 1238 р., спираючись на підтримку міщан і духовенства, зуміли там закріпитися, розбивши угорців та їх союзників — місцевих бояр. Залишивши за собою Галичину, Данило віддав Волинь молодшому братові Василькові. Хоча, незважаючи на такий поділ, обидва князівства продовжували існувати як єдиний організм під зверхністю Данила Романовича, прозваного Галицьким (1238— 1264).