Історія України - Лазарович М.В. - 4.4. Культура України середини XIV — першої половини XVII ст.

У XIV—XVI ст. українські магнати поступово ополячилися. Селянство, потрапивши у кріпацьку неволю, було неспроможне захистити національну культуру. Єдиним станом, який тоді вів нерівну боротьбу із загарбниками за розвиток рідної школи, православної церкви, мови, письменства, мистецтва, було українське міщанство і дрібне боярство. Саме вони, нещадно переслідувані на своїй землі польською шляхтою і католицькою церквою, зуміли зберегти духовні цінності українського народу. Незважаючи на катаклізми, які спіткали Україну (татаро-монгольська навала, втрата незалежності), культурний розвиток у містах тривав. Уже в другій пол. XIV ст. чітко простежується українська мова в державних актах, літературних пам'ятках, історичних піснях. В останніх звучали заклики до боротьби з поневолювачами за незалежність і свободу рідного краю.

Освіта та наука

Чужоземний гніт українського народу викликав протиборство як соціально-політичне, так і духовно-просвітнє. Зросла зацікавленість українців до своєї історії, мови, культури, науки. Пробудження національної самосвідомості доповнювалося поширенням ідей гуманізму епохи Відродження. Ці ідеї поширювали українці, які навчалися за кордоном — у Краківському, Празькому та інших університетах. Серед студентів цих навчальних закладів українців записували як ruthenus, roxolanus, russikus і т. ін. (Рутечія та Роксоланія — назви України, поширені у Західній Європі в той час).

У Краківському університеті вихідці з України навчалися з часу його заснування (1364). Лише в XV—XVI ст. тут отримали освіту 800 українців. Вчилися вихідці з українських земель у знаменитій Паризькій Сорбонні, в університетах Німеччини: Гейдельберзькому, Віттенберзькому, Лейпцизькому та ін. Українські студенти були в Італії — у Болоньї та Падуї. Так, у списках Падуанського університету XVII ст. було понад 2 тис. українців.

Отримавши належну освіту, вихідці з України ставали відомими вченими, педагогами, медиками, митцями. Так, Юрій Дрогобич (Юрій Котермак) був доктором філософії та медицини у Болонському університеті, читав таму 1478—1482 pp. лекції з математики, посідав посаду ректора факультету медицини. У 1483р., лише через 30 років після виходу перших друкованих книг Гутенберга і майже за століття до випуску у Львові книг Івана Федоровича (Федорова), у друкарні Януаріуса Зільбера побачила світ перша в нашій історії друкована праця українського природодослідника під назвою " Прогностична оцінка поточного 1483 року Юрія Дрогобича з Русі, доктора мистецтва і медицини Болонського університету".

Лукаш із Нового Града, автор відомого підручника з епістолографії (1682) був магістром та викладачем Краківського університету. У цьому університеті у XV cт. працювали 13 професорів-українців. Павло Русин із Кросна, який постійно у працях наголошував на своєму українському походженні, викладав у Кракові університетський курс римської літератури, писав вірші, що мали певний вплив на розвиток польської ренесансної поезії початку XVI ст.

Навіть за несприятливих умов іноземного панування в Україні виникали школи грамоти. Відомо, що такі школи існували на Волині ще в XIII ст., у Києві — у XIV ст. Із часом кількість шкіл збільшувалася. Перша українська школа у Львові виникла в 1646 р. Відомою була також школа грамоти у м. Красноставі в Галичині. Школи з'явилися й на Правобережжі та в Закарпатті, їх відкривали переважно при церквах і монастирях, де викладачами були церковнослужителі. У початкових школах навчалися діти різного віку — і малі, й підлітки. Навчали дітей письма, читання, початків арифметики, молитов, співу.

Першим вищим навчальним закладом в У країні стала Острозька академія (колегіум), яку відкрив близько 1676р. князь Костянтин-Василь Острозький у м. Острозі (тепер у Рівненській обл.). Цей заклад згодом піднявся до рівня тогочасних європейських академій. У ньому кращі українські та іноземні вчені викладали граматику, риторику (мистецтво виголошувати промови), арифметику, музику, астрономію та інші науки. Викладачами там працювали високоосвічені люди: Дем'ян Наливайко, Василь Суразький, Тимофій Михайлович, Ян Лятош, Кирило Лукаріс та ін.

Культурному піднесенню в Україні наприкін. XVI— на поч. XVII ст., зокрема розвитку освіти, сприяли братства. При кожному з них було засновано братські школи. Першим ректором Львівської братської школи став відомий учений Іов Борецький, а викладачами — брати Стефан і Лаврентій Зизанії, Кирило Ставровецький, Памво Беринда та ін. Навчання у братських школах регламентувалося статутом — "Порядком шкільним". У цих школах навчалися діти заможних міщан, козаків, нижчого духовенства, дрібної шляхти, старшин, а також сироти. Вихованці шкіл мандрували по Україні, поширюючи знання, закликаючи громадянство до опору польсько-католицькому наступу.

На поч. XVII ст. центром освіти й науки в Україні знову стає Київ. Тут у 1615 р. була відкрита Київська братська школа й групувалися визначні вчені — Іов Борецький, який переїхав зі Львова й став ректором, Єлисей Плетенецький, Захарія Копистенський, Тарас Земка, Мелетій Смотрицький, Касіян Сакович та ін. Митрополит Петро Могила також заснував школу при Києво-Печерській лаврі. У1632 р. школи було об'єднано в Києво-Могилянській колегіум (згодом перейменований в академію), що став на рівень західноєвропейських університетів. Цей колегіум давав досить широку освіту: там викладали філософію, математику, риторику, слов'янську, грецьку, латинську, польську мови. Колегіуму підпорядковувалися школи у Вінниці, Кременці та інших містах. Його вихованці часто продовжували навчання в університетах Парижа, Рима, Відня, Гейдельберга.

Братські школи були значним конкурентом католицьким і уніатським школам, спротивом ополячуванню української молоді, виховуючи в неї патріотизм, повагу до свого народу, його минулого, мови, культури. Головна увага приділялася вивченню слов'янської та української книжної мов. Вивчали також грецьку мову, що сприяло засвоєнню античної спадщини та християнських богословських джерел. Поширеною у школах і серед вчених була й латинська мова, без якої не можна було увійти в тогочасну європейську науку і культуру.

Чимала підтримка школам в Україні йшла з боку заможних людей. Так, багата, освічена й інтелігентна жінка (дружина мозирського маршалка) Гальшка Гулевичівна в 1615 р. урочисто передала свою спадкову землю в Києві на Подолі у власність братства. Багато допоміг Київській братській школі гетьман Петро Сагайдачний. Він був палким прихильником національно-освітнього руху" у 1620 р. з усім військом вступив до Київського братства, став ктитором (опікуном) братської школи, особисто дбав про її розвиток. Майже всі свої кошти він заповів Київській, Львівській та Луцькій школам.

Науковими центрами в Україні були Острог, Львів і Київ, де зосереджувалися навчальні заклади. Учені, які групувалися в Острозі, написали ряд наукових праць із філософії, мовознавства, астрономії тощо. Професори Києво-Могилянського колегіуму сприяли розвитку слов'янського мовознавства, української мови, розробляли проблеми філософії, логіки, психології й інших наук. Йосип Кононович-Горбацький створив "Підручник логіки", а Інокентій Гізель написав "Загальний нарис філософії".

В Україні тривалий час працював військовий інженер із Франції Гійом Левассер де Боплан, який у 1650 р. склав "Опис України" — першу наукову працю з економічної і фізичної географії України.