Історія України - Лазарович М.В. - Початок повстання

Прибувши на Запоріжжя, В. Хмельницький, зважаючи на перебування польської залоги у Січі (Микитин Ріг), зупинився на о. Томаківка, де відразу ж розпочав формування збройних сил і встановив зв'язки із запорожцями. Заручившись підтримкою останніх, у лютому 1648 р. оволодів Січчю і був обраний гетьманом Війська Запорізького. Саме ці події й ознаменували початок Національної революції. її перший етап (лютий 1648 — серпень 1667) характеризувався найбільшим розмахом національно-визвольної та соціальної боротьби і проходив під безпосереднім керівництвом Б. Хмельницького.

Початок повстання

Підготувавши основну військову базу на Запоріжжі, новообраний гетьман розпочав роботу по залученню до майбутнього виступу реєстрових козаків та широких мас народу. Кобзарі та досвідчені козаки з гетьманськими універсалами, що закликали готувати зброю й підніматися на боротьбу, розійшлися по всій Україні. Незабаром вона завирувала. За визнанням коронного гетьмана М. Потоцького, " не було жодного села, жодного міста, в яких би не лунали заклики до свавілля і де б не замишляли на життя й майно своїх панів і орендарів ". Активна організаційна робота проводилася і серед реєстрового козацтва.

Водночас Б. Хмельницький розумів, що для переможної війни зі шляхтою потрібна зовнішня допомога. До середини березня йому вдалося завершити переговори з Кримським ханством (Бахчисарайський договір). Пред'явлені хану Іслам-Гірею ІІІ листи польського короля щодо приготувань Польщі до війни з Кримом зробили його зговірливим. Він зобов'язався надати допомогу проти поляків, причому, татари обіцяли не чинити шкоди українцям, зокрема не палити їхніх міст і сіл. Зі свого боку українці обіцяли платити у поминки і не допускати морських походів. На допомогу повстанцям було направлено 3—4 тис. татар під керівництвом Тугай-бея.

Уклавши військовий союз з Кримським ханством, Хмельницький посилив свою армію татарською кіннотою. Оскільки поляки не мали піхоти рівноцінної козацькій, а польська кіннота явно поступалася татарській у маневреності, союз козаків з татарами таїв для польської армії величезну небезпеку. Чисельність татарського війська, яке виступало на боці українців, становила в різний час від кількох тисяч до кількох десятків тисяч чоловік. Крім військової допомоги Україна захищала себе від татарських нападів з півдня.

На початку революції Б. Хмельницький та його прихильники висували лише ідею автономії для козацького регіону (централь на і південна частина Київського воєводства) в складі Речі Посполитої. Вони тоді продовжували вважати останню своєю батьківщиною, а короля — її єдиним законним володарем. Національно-політична свідомість старшини й козацтва в цілому обмежувалася прагненням домогтися відновлення прав і вольностей Війська Запорізького, що ґрунтувалися на козацькому традиціоналізмі. Тому під час переговорів з послами М. Потоцького в середині березня було поставлено вимоги щодо ви ведення польського війська з козацьких земель, ліквідації там "управління Речі Посполитої", надання козакам права укладати договори із зарубіжними правителями. Але коронний гетьман порахував їх неприйнятними, і, надіючись у зародку придушити народне повстання, прискорив підготовку походу, вирушивши з коронним військом на Корсунь. Водночас в універсалі до повстанців він наказав видати йому Хмельницького й розійтися. У разі непокори погрожував "усі достатки ваші, котрі у волості маєте, забрати, жінок, дітей вирізати".

Бойові дії розпочалися у квітні. Маючи у своєму розпорядженні бл. 15 тис. жовнірів (разом із реєстровими козаками), М. Потоцький вирішив завдати удару по табору повстанців. З цією метою він 21 квітня направив суходолом 2 полки реєстровців і жовнірів (5— 5,5 тис. осіб) під проводом сина Стефана, а Дніпром 26 квітня — 4 полки реєстрових козаків і частину драгунів (4,5 тис. осіб) під керівництвом генеральних осавулів Барабаша і Караїмовича. Обидва загони мали з'єднатися біля Кодацької фортеці, розгромити Запорізьку Січ і придушити повстання.