Історія України - Лазарович М.В. - Усунення Виговського від влади

Звістка про укладення Гадяцького договору була причиною початку відвертої війни між Україною і Москвою. Цар Олексій Михайлович видав грамоту до всього українського народу, в якій оголосив гетьмана Виговського зрадником. У свою чергу гетьман розіслав маніфест до всіх європейських держав, сповіщаючи про розрив із Москвою та його причини. У цей же час починаються воєнні сутички між українським і московським військами. Ще в серпні 1658 р. брат гетьмана Данило Виговський зробив спробу визволити Київ від московитів, але вона виявилася невдалою. Навесні 1659 р. 100— 150-тисячна московська армія вирушила на Україну, руйнуючи все на своєму шляху. її зупинив ніжинський полковник Григорій Гуляницький, який за підтримки міщан витримав у Конотопі більше ніж двомісячну облогу, маючи всього бл. 5тис. вояків. На допомогу обложеним вирушив І.Виговський зі своїм військом та допоміжними силами німців, поляків, сербів, молдаван — всього бл. 60 тис. чол. — та 40-тисячноютатарською ордою. 8 липня 1659 р. відбулася Конотопська битва, в якій московська армія була розбита. Згідно з даними сучасного дослідника Ю.Мицика, тут загинуло 40тис. царського війська, а 16тис, у т. ч. півсотні воєвод, були взяті в полон. Гетьман втратив 4 тис. козаків та 6 тис. кримських татар.

Поразка в Конотопській битві викликала в Москві велику тривогу. Визначний російський історик С.Соловйов так описав ці події:"Цвіт московської кінноти, що відбув щасливі походи 1654 і 1656 pp., загинув у один день, і ніколи вже після того цар московський не мав змоги вивести в поле таке блискуче військо. У жалобній одежі вийшов цар Олексій Михайлович до народу й жах охопив на Москву". Цар звелів готуватися до оборони і навіть сам наглядав за земляними роботами. До Москви почали прибувати біженці, поширювалися чутки, що цар виїде за Волгу в Ярославль.

Усунення Виговського від влади

Добившись блискучої перемоги, І.Виговський отримав можливість успішно завершити війну з Московією і припинити громадянську війну. Однак через ряд причин скористатися її плодами гетьманові не вдалося. По-перше, орієнтація на Річ Посполиту не мала підтримки в суспільстві, яке у переважній більшості продовжувало вважати останню своїм основним ворогом. По-друге, невдала соціальна політика гетьмана та використання в боротьбі з опозицією кримських татар настроїли проти нього переважну частину українського населення. По-третє, воєнна акція кошового Запорізької Січі Івана Сірка проти Кримського ханства позбавила Виговського союзників, які поквапилися на захист власних домівок. По-четверте, активізувала свою діяльність опозиція, основу якої складала старшина лівобережних полків, котра боялася, що у випадку війни з Москвою бойові дії проходитимуть на Лівобережжі. Коли московський князь Трубецькой — згідно з волею царя — вже хотів запропонувати Виговському мир па умовах 1654 р., до нього прибув представник опозиції ніжинський протопоп М.Филимонович і заявив про підготовку повстання проти гетьмана. На чолі добре законспірованої змови стояли полковники Я.Сомко, В.Золотаренко, Т.Цюцюра та ін. Повстанці розгромили урядові залоги, багато прихильників Виговського було вбито, чимало їх потрапило в полон, серед них Д.Виговський та І.Нечай.

Водночас різко погіршується становище гетьмана й у Правобережній Україні, де опозиційні сили зосереджувалися навколо Ю.Хмельницького. Провідну роль в їхній організації відіграли І.Богун, П.Дорошенко, І.Сірко та інші противники союзу з Польщею.

Наприкінці вересня 1659 р. зібралася Козацька рада в Білій Церкві, яка обрала новим гетьманом 10.Хмельницького. У цій ситуації І.Виговський, відчуваючи втрату підтримки, не звернувся за допомогою до турків і татар, як йому дехто пропонував, скорився постанові й добровільно віддав гетьманські клейноди, а сам подався до Польщі. Спочатку дістав від польського уряду Київське воєводство, тав 1664 р. був страчений поляками за доносом тодішнього правобережного гетьмана П. Тетері. Трагедія Івана Виговського — цієї, безперечно, розумної людини, щирого українського патріота — полягала в тому, що він, за словами І. Крип'якевича, знехтував здобутками Національної революції й намагався створити шляхетську Україну на зразок шляхетської Польщі.