Історія України - Лазарович М.В. - Дем'ян Многогрішний

8.1. Становлення Гетьманщини. Іван Мазепа та Пилип Орлик

Після занепаду Правобережної України все більшого значення набуває новий політичний центр, що зорганізувався на Лівобережжі й увійшов у наукову літературу під назвою Гетьманщина. Як окреме державне утворення у формі автономії в складі Московського царства вона існувала з часу поділу Української держави на два гетьманства в 1663 р. до скасування в 1764 р. самого інституту гетьманства, а на поч. 1780-х років і полкового адміністративного устрою. У Гетьманщині майже в незмінному вигляді збереглися ті атрибути національної державності, що склалися в роки Української революції, її територія в адміністративному відношенні поділялася на 10 полків зі столицею у Гадячі, а згодом — у Батурині та Глухові. Вища влада продовжувала залишатися за гетьманом, який обирався Козацькою радою з числа осіб, раніше визначених старшиною. Дорадчим органом при ньому була Генеральна старшинська рада, до якої входили генеральні обозний, суддя, писар, підскарбій, бунчужний, осавул і хорунжий. Гетьманщина зберігала свою судову систему , мала власні збройні сили. Водночас тут спостерігалося поступове зміцнення московської присутності та послідовне обмеження компетенції місцевих органів влади. Головними провідниками московського наступу на автономні права Гетьманщини на перших порах були Малоросійський приказ, що відав українськими справами в царському уряді, та воєводи — представники останнього на місцях.

Дем'ян Многогрішний

Безпосереднє політичне керівництво в Гетьманщині після невдалого правління І.Брюховецького перейшло до людей, які вважали головними завданнями забезпечення своїх соціальних здобутків, зміцнення відносин з Москвою, захист автономії України. їхнім першим представником на посаді гетьмана став Дем'ян Многогрішний

(1668—1672). Він походив із селянської родини з м. Коропа, що на Чернігівщині. Але, як і тисячі інших селян, у роки революції покозачився і зажив неабиякої слави, дійшовши до посади полковника Чигиринського, а згодом — Чернігівського полку. Радо сприйняв повідомлення про возз'єднання українських земель під булавою Дорошенка, з яким був близько знайомий ще з часів початку революції. В1668 p., після від'їзду на Правобережжя, гетьман П. Дорошенко залишив Многогрішного в Лівобережній Україні наказним гетьманом і доручив йому завершити визволення краю. Однак наступ московських військ, відсутність воєнної допомоги від П.Дорошенка, який порадив захищатися своїми силами, сильні московські залоги у містах, тиск промосковсько настроєної частини старшини і православного духовенства, особливо архієпископа чернігівського Л.Барановича, примусили Д.Многогрішного піти на переговори з царським урядом. У грудні на старшинській раді в Новгороді-Сіверському його було обрано лівобережним гетьманом, а в березні 1669 р. цей вибір підтвердила Козацька рада у Глухові. Д.Многогрішний присягнув на вірність московському цареві й підписав т. зв. Глухівські статті, які скасовували умови Московського договору 1665 р. та декларували права України на основі статей Б.Хмельницького, але зі значним обмеженням української автономії: 1) московські воєводи залишалися в п'яти українських містах без права втручатися в місцеві справи; 2) податки мав збирати гетьманський уряд; 3) козацький реєстр становив 30 тис. чол.; 4) створювалися т. зв. компанійські полки для приборкання непокірних; 5) Україні заборонялися зносини з іноземними державами.

Після обрання гетьманом Многогрішний намагався проводити політику, спрямовану на захист державних інтересів України. Добився, щоб Київ з округою, незважаючи на умови Андрусівського перемир'я 1667 р., залишився у складі Гетьманщини. Спираючись на полки компанійців, прагнув зміцнити гетьманську владу, поступово послаблюючи політичну роль козацької старшини, без якої проводив переговори, сам надавав і відбирав військові посади, без суду карав навіть полковників, гостро придушував усілякі прояви сваволі й непослуху. Відновив зв'язки з П.Дорошенком, вів із ним таємні переговори про можливість переходу Лівобережної України під протекторат Туреччини. Така політика викликала невдоволення як частини старшинської верхівки, так і московського уряду. Тому в березні 1672 р. група амбітних старшин, серед яких був і майбутній гетьман І.Самойлович, порозумівшись із московитами, захопили сонного гетьмана і вивезли з Батурина в Москву. Там його було звинувачено в зраді, зокрема за незадоволення московською політикою в Україні та зносини з Дорошенком, і після жорстоких катувань засуджено до смерті. Уже під катівською сокирою Д. Многогрішного і його брата було помилувано, вислано в Сибір і ув'язнено в Іркутській тюрмі. У1688 р. Д.Многогрішного було звільнено після чого він певний час перебував на військовій службі в Забайкаллі. У1696 р. постригся в ченці одного з тамтешніх монастирів, де й помер.