Історія України - Лазарович М.В. - Українські землі у планах воюючих сторін

Того дня, коли у Львові відбувся парад січово-сокільських, пластунських та стрілецьких організацій краю, у столиці Боснії Сараєві було вбито австрійського ерцгерцога Франца Фердинанда. Вбивство стало приводом до початку 1 серпня 1914 р. Першої світової війни, яка втягнула у свій вир і українців. Війна була збройним протистоянням двох воєнних коаліцій: Антанти (Англія, Франція, Росія) і Четверного союзу (Німеччина, Австро-Угорщина, Туреччина, Болгарія), але поступово в неї було втягнуто 38 з 59 держав світу, 3/4 населення земної кулі. Ворогуючі сторони мали одну мету: загарбання чужих територій, встановлення контролю за джерелами сировини та ринками збуту, боротьба проти національно-визвольних та соціальних рухів тощо.

Українські землі у планах воюючих сторін

Істотне місце у стратегічних планах антагоністичних блоків займали українські землі, що мали вигідне геополітичне положення, значні матеріальні ресурси та людський потенціал. Росія, прикриваючись ідеєю "об'єднання всіх руських земель", відкрито готувалася загарбати Галичину, Буковину та Закарпаття, щоб назавжди покінчити з "мазепинством" і сепаратизмом. Австро-Угорщина прагнула приєднати до Габсбурзької імперії хоча б Волинь і Поділля. Німеччина, намагаючись створити потужну світову імперію, також була не проти взяти під свій контроль найродючіші землі Європи. Не менш важливими були геополітичні розрахунки. У таємних документах німецького генерального штабу, датованих 1 грудня 1915 p., зазначалося: "Для кожного, хто в дійсності знає і розуміє географічне та економічне положення, у якому перебуває Росія, е свідомий того факту, що Велика Росія може існувати тільки через посідання багатої України..." Навіть Англія і Франція, які не мали жодних територіальних претензій до України, намагалися використати її для послаблення Австро-Угорщини. Отже, генерали ділили землі й багатства, зрозуміло ж, без відома і згоди їх господаря — українського народу, який тоді був розтерзаний між двома імперіями. Не дивно, що саме українські землі найбільше постраждали від війни.

Для України світова війна мала подвійно трагічний зміст. Єдиний народ за відсутності власної держави, що захищала б його конкретні інтереси, опинився у двох конфронтуючих таборах. Близько 3,5 млн українців у російській армії та 250—300 тис. в австрійському війську боролися і вмирали за чужі для них інтереси. Але найгіршим було те, що сини одного й того ж народу, розділеного між двома імперіями, змушені були вбивати один одного.

Вплив війни на Україну

Від самого початку боїв влітку 1914р. територія Західної й певною мірою Центральної України стала одним із основних воєнних театрів на сході Європи. Тут зійшлися разом зі своїми менш потужними союзниками два старі супротивники — Австро-Угорщина і Німеччина, з одного боку, та Росія, з другого. Аж до поч. 1918 р. лінія фронту проходила через українську територію. Більшість земель Наддніпрянської України як прифронтова зона перебували під юрисдикцією Київського військового округу.

Ареною жорстоких, кровопролитних боїв стала територія Східної Галичини, Північної Буковини і частково Закарпаття підчас запеклої Галицької битви, що тривала з 19 серпня до 4 жовтня 1914 р. Австро-угорську армію було розгромлено, вона втратила понад 336 тис. солдатів. Галичина й Буковина опинилися під окупацією царської Росії. У березні 1915 р. після шестимісячної облоги впала найміцніша австрійська фортеця Перемишль. Російські дивізії штурмували карпатські перевали.

За сім місяців російської окупації царська адміністрація при допомозі місцевих москвофілів свідомо знищила тут все, що було українським: гімназії, близько сотні газет і журналів, книгарні, видавництва, бібліотеки, читальні "Просвіти", наукові, освітні, господарські, спортивні організації. Почалося переслідування греко-католицької церкви. Митрополита А. Шептицького було заарештовано і депортовано в Росію. Незавидною була доля й простих українців: спочатку їх мордували, відступаючи, австрійській мадярські вояки, повіривши польській адміністрації краю, що причиною поразки стала "зрада українців", котрі нібито таємно симпатизували й допомагали росіянам, то з приходом російської армії їх піддавал и всіляким гонінням вже за "мазепинство". У той час тільки через львівські розподільчі тюрми вглиб Росії було вивезено понад 12 тис. заарештованих.

Не кращим було становище в підросійській Україні. З початком війни і оголошенням па більшій частині її території воєнного стану царські власті посилили поліційні репресії проти українства. Було закрито майже всі українські організації та газети. Коли в листопаді 1914 р. загальновизнаний лідер українства М. Грушевський разом з родиною повернувся до Києва, царські власті арештували його за "анти російську діяльність" і відправили до Лук'янівської в'язниці. У лютому 1915 р. М. Грушевського вислали етапом до Сибіру. Незабаром він потрапив у Поволжя під поліцій ний нагляд. Царський міністр закордонних справ С.Сазонов з неприхованим задоволенням зазначав: "Тепер настав слушний момент, щоб раз і назавжди позбутися українського руху". Однак, після катастрофічних втрат російської армії, коли у квітні 1915 р. австро-німецькі війська, прорвавши Південно-Західний фронт під Горлицею і Тариавом, змусили її відступити з Галичини, царський уряд трохи послабив свою антиукраїнську політику.

У1916 р. Галичина і Буковина знову стали тереном найжорстокіших боїв. Наприкінці травня розпочався т. зв. Брусиловський прорив — наступальна операція Південно-Західного фронту лінією Луцьк — Чернівці. Російські війська під командуванням генерала А. Брусилова, прагнучи досягти перелому в Першій світовій війні на свою користь та приєднати до Російської імперії західноукраїнські землі, до кінця літа захопили Буковину, східну частину Галичини та Західну Волинь. Однак удруге захопити Львів їм не вдалося — восени того ж року австро-німецькі війська відбили наступ росіян.

Внаслідок багатомісячної битви чимало населених пунктів, особливо на Тернопільщині, було зруйновано вщент, населення евакуйовано, господарство та майно — втрачено. Не менше лиха приніс західноукраїнському населенню і червневий наступ російських військ, які кинув на австро-угорський фронт О.Керенський у 1917р. Ця авантюра не принесла перемоги її ініціаторам, навпаки, закінчилася повною поразкою російської армії, її відступом за річку Збруч.