Історія України - Лазарович М.В. - Преса та видавництво

Пожвавлення національно-визвольного руху на поч. XX ст. викликало вихід української преси, якої у Наддніпрянщині до 1905 р. фактично не було. Перша українська газета в Східній Україні "Хлібороб" (м. Лубни) почала виходити в 1905 р. після вибуху першої російської революції. Оскільки не було дозволу уряду, після виходу п'яти чисел її закрили. У 1905 р. в Полтаві побачили світ перші числа щотижневого журналу "Рідний край". Найважливішими серед наступних українських періодичних видань з 1906 по 1914р. були газета "Громадська думка", потім "Рада". З ними співпрацювали Д.Дорошенко та С.Петлюра. У1906 р. у Східній Україні виникли нові періодичні видання: у Києві — газета "Боротьба", журнали "Шершень", "Нова громада", "Українське бджільництво", в Одесі — газети "Народна справа", "Вісті", в Харкові — газети "Слобожанщина ", "Правда", у Катеринославі — " Запоріжжя ", "Добра порада ", у Чернігові — " Десна". Усього на Наддніпрянщині в 1913 р. виходило 19 україномовних періодичних видань, у той час як російських — 226, польських — 234, вірменських — 21, єврейських —13. А коли почалася Перша світова війна, царський уряд взагалі заборонив українські газети і журнали.

Лише після Лютневої революції українська преса не лише відновила статус-кво, а й значно розширила свої можливості. Так, упродовж 1917 р. у Наддніпрянщині виходило 63 періодичні видання. Популярністю серед читачів користувалися газети "Нова Рада", "Робітнича газета", "Народна воля " та ін.

Серед періодичних видань, що виходили в Західній Україні, найзначнішим був " Літературно-науковий вісник" (1898—1914), заснований у Львові НТШ. Часопис відіграв велику роль у консолідації літературно-громадських сил України. І.Франко майже десять років був його головним співробітником і редактором. До редакційної колегії входили також В.Гнатюк і О.Маковей. Це визначило демократичне спрямування журналу. У "Літературно-науковому віснику" друкували свої твори Леся Українка, М.Коцюбинський, В.Стефаник, О.Кобилянська, П.Грабовський, Г.Хоткевич, А.Кримський. Журнал публікував у перекладі українською твори зарубіжної класики. 1907 р. редакцію журналу, яку очолював М.Грушевський, було переведено зі Львова до Києва.

Розвивалося українське книговидавництво. Щоправда, в Наддніпрянській Україні необхідні умови з'явилися лише з початком Української революції. В цей час активну діяльність роз в и ну л и такі видавництва, як "Українська школа", "Вік", "Час", "Сіяч" та ін. Заданими Головної книжкової палати, в 1917 р. було видано понад 1 тис. різних книжок рідною мовою.

Головними українськими центрами видавництва в Галичині були НТТІІ і "Просвіта", які продовжували активну працю для підвищення рівня національної свідомості українства. На поч. XX ст. тривала діяльність у Львові "Українсько-руської видавничої спілки", активну участь у роботі якої брали І.Франко і В.Гнатюк. Спілка видавала кращі твори української та зарубіжної літератури. З часу заснування (1899) до 1917 р. вона випустила бл. 600 назв художніх і науково-популярних книг. Українське педагогічне товариство видавало газети "Учитель", дитячий журнал "Дзвінок", шкільні підручники, науково-популярні, освітні книжки для молоді, навчальні карти тощо.

Театр

Не зважаючи на важкі умови на поч. XX ст. продовжував діяти український театр у Східній Україні. Численні українські трупи, переслідувані утисками і свавіллям царської адміністрації, гнані матеріальними нестатками, мандрували по всій Україні і просторах Російської імперії, позбавлені змоги десь зупинитися на постійну роботу. Саме тому в репертуарі багатьох українських труп переважали низькопробні водевілі, розраховані на невибагливих глядачів. Передові діячі українського театрального мистецтва і літератури рішуче боролися проти занепадництва, халтури й ремісництва на театральній сцені.

У період революції 1905—1907 pp. зростає громадське значення театру як трибуни для пропаганди передових ідей. Нерідко театральні вистави перетворювалися на антиурядові демонстрації! маніфести. Тимчасове послаблення в роки революції обмежень щодо українського друкованого слова і театру створило сприятливіші умови для розвитку українського театрального мистецтва. Важливим завоюванням передової громадськості був перший стаціонарний український театр, який організував 1907 р. М.Садовський у Києві. Згодом М.Заньковецька і П.Саксаганський взялись організовувати Український художній театр на зразок Московського художнього театру. Але завадили брак коштів і війна.

Провідне місце в театральному житті України на поч. XX ст. займали колективи акторів, які очолювали корифеї української сцени 11. Сакса ганський, І.Карпенко-Карий, М.Садовський. Періодом найвищого творчого піднесення трупи П.Саксаганського — І.Карпенка-Карого були 1900—1903 pp., коли в ній об'єдналося блискуче сузір'я видатних майстрів української сцени — М.Кропивницький, М.Садовський, П.Саксаганський, І.Карпенко-Карий та М.Заньковецька. У репертуарі трупи тоді було бл. 60 п'єс — кращі зразки української класичної драматургії.

У 1901 —1905 pp. трупа поставила п'єси "Хазяїн", "Житейське море", "Суєта" І.Карпенка-Карого, "Супротивні течії", "Нашествіє варваров", "Конон Блискавиченко" М.Кропивницького, "Украдене щастя" І.Франка, "Лісова квітка" Л.Яповської, оперу Б.Підгорецького "Купальна іскра ". Особливий успіх випав на долю вистави за комедією І.Карпенка-Карого "Суєта", яку в жовтні 1907 р. показали 150-й раз — явище небачене для тогочасного українського театру. Цей успіх забезпечили тематична новизна твору і висока мистецька досконалість виконавців.

Діяльну участь у творенні українського театрального мистецтва брали визначні майстри сцени Г.Затиркевич-Карпинська, Л.Ліпицька, Г.Борисоглібська, Ф.Левицький, І.Замичковський, І .Мар'янонко, а також вихованці класичної театральної школи митці молодшого покоління О.Курбас, Г.Юра, Є.Коханенко, А.Бучма, Д.Козачківський, Б.Романицький та багато ін. З російської сцени неукраїнську перейшли відомі режисери О.Загоров, О.Смірнов, О.Іскандер, Б.Кржевецький.

У Західній Україні, продовжував діяльність театр "Руської бесіди". Завдяки провідним акторам А.Осиповичевій, І.Рубчаку, К.Рубчаковій, В.Юрчаку, а також режисеру І.Стаднику театр залишався на високому професійному рівні. У його репертуарі були кращі зразки вітчизняної і зарубіжної драматургії. Театр здійснив постановку "Хазяїна" І.Карпенка-Карого, "Украденого щастя" І.Франка, "Запорожця за Дунаєм" С.Гулака-Артемовського, "Катерини" М.Аркаса, а також "Проданої нареченої" Б.Сметани, "Урієля Акости" П.Гудкова, "Сільської честі" Б.Масканьї.

Міцніли зв'язки західноукраїнського театру з театром Наддніпрянської України. 1905 р. до Львова приїхав К.Садовський, який запросив працювати тут зірку української сцени М.Заньковецьку й згуртував колектив інших талановитих акторів. Побачили світло рампи постановки української народної драми "Бурлаки", п'єси І.Карпенка-Карого "Мартин Боруля", "Суєта", "Хазяїн", "Сто тисяч", кращі драматичні твори М.Старицького, О.Островського. Значно зросла майстерність акторів і режисерів. Чимало їх стали незабаром відомими діячами українського театру.

Значно активізувалося театральне життя з початком Української революції. Зокрема наприкінці 1917 р. виник український театр в Одесі. Помітною подією в історії національної культури став "Молодий театр", який у тому ж році заснував і очолив Лесь Курбас. Усе було незвичне в організації цього театру: і те, що він об'єднував акторів із закінченою театральною освітою, і те, що з самого початку було сформульовано його творчу платформу, і те, що трупа була юридично оформлена й мала затверджений статут, який регламентував права художньої ради, права та обов'язки режисера. Навесні 1919 р. цей колектив, який складався в основному з молодих митців, злився з театром ім. Т.Шевченка. Однією з кращих вистав об'єднаного колективу була інсценізація поеми великого Кобзаря "Гайдамаки" (автор інсценізації та постановник — Л.Курбас). На сцені цього театру виросли такі видатні українські митці, як художник А.Петрицький, актори Г.Юра, В.Чистякова, В.Василько, О.Ватуля, П.Самійленко, П.Долина та ін.

За часів Гетьманату було створено Державний драматичний театр. Тоді ж почав діяти Державний народний театр під керівництвом П. Сакса ганського, де працювали М. Заньковецька, Г. Затиркевич-Карпинська, І. Замичковський, інші видатні митці.