Історія України - Лазарович М.В. - Карпатська Україна

У міру зростання національної свідомості серед населення Закарпаття українські політики все настійливіше вимагали автономії краю. Але чеський уряд зволікав з реалізацією своїх зобов'язань, віддаючи перевагу централізованому управлінню. Ситуація змінилася після укладення 29—30 вересня 1938 р. Мюнхенської угоди, коли керівники Великобританії та Франції вирішили "умиротворити" нацистську Німеччину за рахунок західних територій Чехо-Словаччини. Зазнавши дошкульного удару, остання змушена була піти на поступки в питанні словацької та української автономії і, відповідно, стала федерацією трьох народів: чехів, словаків та українців. 11 жовтня 1938 р. чеська влада офіційно проголосила автономію Підкарпатської Русі. Перший уряд автономії очолив один із лідерів русинофілів А.Бродій. Однак невдовзі з'ясувалося, що він є агентом угорських спецслужб. 26 жовтня було призначено новий кабінет, що складався з українофілів па чолі з Августином Волошиним. Щоправда, початок його діяльності був затьмарений т. зв. Віденським арбітражем (2 листопада 1938 p.), згідно з рішенням якого лідери Німеччини й Італії віддали Угорщині південні райони Закарпаття з містами Ужгород, Мукачеве і Берегове, де проживали більше 170 тис. осіб. За цих умов столицю Підкарпатської Русі було перенесено до Хуста.

Незважаючи на втрату значної частини території, українці з великим ентузіазмом взялися будувати свою державу, яка ЗО грудня 1938 р. отримала назву Карпатська Україна. Уряд Волошина здійснив низку заходів, спрямованих на стабілізацію діяльності економічних установ, комунікацій, українізацію освіти, видавничої справи, організував роздачу продовольства тощо. Для захисту кордонів і боротьби з угорськими та польськими диверсійними групами, було створено власні збройні сили — Карпатську Січ, яка нараховувала кілька тисяч чоловік. На допомогу закарпатським українцям з Галичини масово прибували відповідні кадри ОУН, юнаки та дівчата, які, ризикуючи життям, прагнули зробити свій посильний внесок у становлення Карпатської України. 12 лютого 1939 р. відбулися вибори до крайового Сейму, у яких взяли участь 92,5 % населення. Переконливу підтримку — 92,4% голосів виборців — отримало Українське національне об'єднання, очолюване А.Волошиним.

Тим часом нацистська Німеччина вирішила остаточно ліквідувати Чехословацьку державу й, окупувавши Богемію і Моравію, дала згоду на окупацію Угорщиною Карпатської України. У ніч з 13 на 14 березня розпочалася угорська агресія. Зважаючи на ситуацію, урядом А.Волошина, який наївно сподівався на німецьку підтримку, 14 березня була проголошена державна незалежність Карпатської України. Наступного дня Сейм на чолі з Л.Штефаном затвердив проголошення державної незалежності та прийняв конституцію, яка визначила назву держави (Карпатська Україна), державний устрій (президентська республіка), державну мову (українська). Державними символами було визнано синьо-жовтий стяг, гімн " Ще не вмерла Україна " та герб — ведмідь на лівому червоному півполі й чотири сині та три жовті смуги у правому півполі та тризуб з хрестом на середньому зубі. Президентом держави було обрано А.Волошина.

Та незалежність тривала недовго — вже 16 березня угорське військо захопило Хуст. Кількатисячна Карпатська Січ, слабо оснащена і погано озброєна, протягом 5 днів чинила героїчний опір 40-тисячній регулярній армії. Січовики кидалися з гранатами під ворожі танки. Жорстокі бої відбулися поблизу Хуста, де молоді хлопці-гімназисти разом зі своїм вчителем І.Голотою майже всі загинули. Але навіть після поразки ще до кін. травня у Карпатах точилася партизанська війна. У боях полягло б л. 5000 закарпатців та кілька сотень галицьких юнаків, котрі прийшли на допомогу. Загинули командири Карпатської Січі Зенон Коссак та Михайло Колодзінський — члени ОУН з Галичини. Останній на пропозицію загарбників негайно капітулювати заявив: "У словнику українського націоналіста немає слова " капітулювати".

З усіх областей колишньої Чехо-Словаччини тільки Карпатська Україна дала належну відсіч агресору, яка, по суті, стала першим збройним опором на шляху загарбання Європи гітлерівською Німеччиною та її сателітами (в той час як чехи віддали свою державу без жодного пострілу). Преса всього світу писала про героїчну оборону Карпатської України. Навіть ворожі до українців польські видання, вражені мужністю оборонців Карпатської України, зазначали: " Мусимо, одначе, чесно сказати, що в контексті останніх подій маємо більше пошани до українців, ніж до чехів і словаків. Хоч би як там було і хоч би ким були оті "січовики", все ж таки ті люди не скавуліли, не склали зброї, але билися в найтяжчих політичних і стратегічних умовах ". До речі, напередодні мадярської агресії німецький консул передав А.Волошину телеграму від А.Гітлера, з вимогою щоб територія краю була передана мадярам без опору. А. Волошин дав гідну відповідь:"Хоч Карпатська Україна хоче жити в мирі зі своїми сусідами, однак зі зброєю в руках виступить проти всіх, хто задумав би порушити її свободу та державні кордони".

Мадярські окупанти потопили в крові молоду незалежну Карпатську Україну. Та її коротке існування і героїчна оборона мали велике значення для загальноукраїнської історії: вони не тільки допомогли закарпатцям остаточно усвідомити себе частиною єдиної української нації, а й стали прикладом самовідданої боротьби за національну державність для всього українського народу. Події весни 1939 р. також переконливо доводять, що входження Закарпатської України до складу УРСР — це не наслідок повоєнних анексій Сталіна, а усвідомлений вибір населення Закарпаття.