Історія України - Лазарович М.В. - 18.5. Культура України

Після здобуття Україною незалежності розпочався новий етап розвитку українського суспільства, а відповідно і національної культури. Відбувається остаточний перехід від догм "соціалістичного реалізму", ідеологічної регламентації культурного життя, притаманних тоталітарній системі, до плюралізму, орієнтації на загальновизнані цінності світової культури. В органах державної влади, засобах масової інформації, установах культури, освіти поступово впроваджується українська мова, яка, згідно з Конституцією України, отримала статус державної.

Головним документом державної культурної політики цього часу стали прийняті Верховною Радою в лютому 1992 р. "Основи законодавства України про культуру". Основними пріоритетами в галузі культури закон визначає "відродження й розвиток культури української нації" та "утвердження гуманістичних ідей, високих моральних засад у суспільному житті".

Широкі можливості для задоволення своїх культурних запитів отримали національні меншини України. Зокрема, виникли національні культурні товариства, відкрилися школи з кримськотатарською, польською, румунською, угорською, іншими мовами викладання.

Освіта

Розвиток України як суверенної, демократичної держави неможливо уявити без повноцінного розвитку освіти — потенційної основи науково-технічного і соціального прогресу, економічного зростання, добробуту й безпеки суспільства. Тим більше, що нова, постіндустріальна (інформаційна) епоха, в яку вступає сучасний світ, — це епоха інформації, знання, інтелекту, отже, і роль освіти сьогодні кардинально зростає. Закономірно, що зі здобуттям Україною незалежності було взято курс на докорінне реформування системи освіти, яка включала більше 48 тис. закладів та установ, де навчалося близько 16 млн учнів та студентів, працювало понад 2 млн фахівців.

Першим кроком на шляху перебудови освітньої галузі став прийнятий Верховною Радою України ще в 1991 р. Закон "Про освіту", який визначив школу як основу духовного та соціально-економічного розвитку держави. Згідно з законом, а також внесеними до нього змінами і доповненнями, освіта мала бути доступною, гуманною, незалежною від політичних партій, громадських і релігійних організацій, забезпечувати рівні можливості для всіх людей, зв'язок з національною культурою і традиціями, відповідати світовому рівневі. Закон установив освітні (початкова загальна освіта, базова загальна середня освіта, професійно-технічна освіта, базова вища освіта, повна вища освіта)та освітньо-кваліфікаційні (кваліфікований робітник, молодший спеціаліст, бакалавр, спеціаліст, магістр) рівні.

У листопаді 1993 р. Кабінет Міністрів України затвердив національну програму "Освіта" ("Україна XXI століття"). її концепція передбачала децентралізацію та демократизацію управління освітою, диференціацію, гуманізацію, індивідуалізацію навчально-виховного процесу, безперервність освіти та багатоваріантність навчальних планів і програм, переорієнтацію всієї сфери освіти па пріоритетний розвиток особистості та створення для цього відповідних умов у суспільстві.

Перші здобутки демократизації освіти в нових умовах закріпила Конституція України 1996 р. Право на освіту кожному громадянину гарантується, зокрема, обов'язковістю загальної середньої освіти X наданням державних стипендій та пільг учням і студентам. Відповідно до Конституції, держава створює систему доступної та безоплатної дошкільної, повної загальної, професійно-технічної та вищої освіти, а також систему підвищення кваліфікації та перепідготовки.

Вагомим кроком на шляху реформування освітньої галузі став Закон України "Про загальну середню освіту" (1999), який передбачив курс на її подальшу демократизацію і гуманізацію, визначив правові, організаційні та фінансові засади функціонування й розвитку системи загальної середньої освіти. Згідно з законом, в Україні встановлено такі типи загальноосвітніх навчальних закладів: середня загальноосвітня школа, спеціалізована школа, гімназія, ліцей, колегіум; загальноосвітня школа-інтернат; спеціальна загальноосвітня школа; загальноосвітня санаторна школа; школа соціальної реабілітації; вечірня (змінна) школа. Запроваджено поступовий перехід до 12-річноготерміну навчання, введено 12-баль-ну шкалу оцінювання знань учнів. Навчальний процес поділено на З ступені: І — початкова школа (1—4-й класи), II — базова школа (б—9-й класи), III — старша школа (10-12-й класи).

З 2003/04 навч. р. розпочався перехід старшої школи на профільне навчання. У загальноосвітніх навчальних закладах відкриваються класи різних профілів: універсального, суспільно-гуманітарного, природничо-математичного, технологічного, спортивного та інших. Із 2004 р. започатковано експеримент із впровадження зовнішнього стандартизованого тестування, що дасть змогу падати рівні можливості для здобуття випускниками шкіл вищої освіти.

Підвищенню ефективності навчально-виховного процесу також сприяють Національна доктрина розвитку освіти (2001), яка визначає мсту й основні напрями розвитку освіти в Україні, враховуючи досвід реформування освіти європейських країн, та Державний стандарт основної і старшої школи, прийнятий у січні 2004 р. Продовжується реалізація програм "Вчитель" на 2003—2012 pp., "Шкільний автобус", інформатизації та комп'ютеризації загальноосвітніх навчальних закладів, державної підтримки обдарованих дітей тощо.

Серед позитивних тенденцій, що характеризують стан українського шкільництва, варто назвати й деідеологізацію, демократизацію та гуманізацію навчального процесу, надання більшої уваги національній історії, вивчення якої значно розширилося, культурі, традиціям, відсутність одноманітності навчальних закладів. Зокрема з'явилися авторські школи, гімназії, ліцеї тощо, де враховуються не лише інтереси і нахили підростаючого покоління, а й реальні потреби суспільства. Поступово розширюється сфера вживаний української мови — якщо в 1990/91 навч. р. кількість тих, хто навчався в школах із українською мовою навчання становила 49,3 %, то в 2002/03 навч. р. — понад 70 %. Покращується становище з реалізацією освітніх потреб рідною мовою національних меншин. Так, у 1998/99 навч. р. їх забезпечували 2,7 тис. шкіл з російською мовою викладання, 108 — румунською, 68 — угорською, 6—кримськотатарською, 2,5тис. шкіл вели навчання кількома мовами. На початок 2000-х років в Україні функціонувало більше 22 тис. шкіл, ліцеїв, гімназій, де навчалося понад 6601 тис. учнів.

Активно реформується система вищої освіти, яку громадяни України мають право безоплатно здобувати на конкурсній основі в державних і комунальних вищих навчальних закладах таких типів, як технікуми, коледжі, інститути, академії, університети тощо. Згідно з Законом України "Про вищу освіту" (2002), вона ґрунтується на таких принципах: доступності та конкурсності здобуття вищої освіти кожним громадянином України; незалежності здобуття вищої освіти від впливу політичних партій, громадських і релігійних організацій; інтеграції системи вищої освіти України у світову систему вищої освіти при збереженні і розвитку досягнень та традицій української вищої школи; наступності процесу здобуття вищої освіти; державної підтримки підготовки фахівців для пріоритетних напрямів фундаментальних і прикладних наукових досліджень; гласності при форму вапні структури та обсягів освітньої та професійної підготовки фахівців.

Виходячи з того, що процеси європейської інтеграції охоплюють дедалі більше сфер життєдіяльності, в т. ч. освіту, особливо вищу, Україна чітко визначила орієнтир на входження в освітній простір Європи і здійснює модернізацію освітньої діяльності в контексті європейських вимог, дедалі наполегливіше працює над практичним приєднанням до т. зв. Болонського процесу. Його суть полягає у формуванні загальноєвропейської системи вищої освіти, названої Зоною європейської вищої освіти, яка ґрунтується на спільності фундаментальних принципів функціонування. Суттєвим кроком до Болонського процесу, підвищення якості освіти та рівня конкурентоспроможності випускників українських ВНЗ на європейському ринку праці є впровадження кредитно-модульної системи організації навчального процесу. Продовжується скорочення підготовки фахівців на вечірній та заочній формах навчання.

З метою підвищення якості освітньої діяльності ВНЗ Міністерство освіти і науки України запровадило регулярне проведення їх ліцензування й акредитації. Ліцензувавши — це процедура визнання спроможності вищого навчального закладу повного типу розпочати освітню діяльність, а акредитація — процедура навчання вищому навчальному закладу певного типу права провадити освітню діяльність, пов'язану зі здобуттям вищої освіти та кваліфікації, відповідно до вимог стандартів вищої освіти, а також до державних вимог щодо кадрового, науково-методичного та матеріально-технічного забезпечення. Є 4 рівні акредитації, найвищим з яких с четвертий. Найкращі навчальні заклади отримують статус національних. Наприклад, Київський національний університет імені Та раса Шевченка, Львівський національний університет ім. І. Франка, Тернопільський національний економічний університет тощо.

Успіхом у галузі вищої освіти стало відкриття приватних ВНЗ, зокрема такого потужного, як Національний університет "Києво-Могилянська академія " в Києві. Внаслідок цього кількість інститутів, академій, університетів зросла майже вдвічі. Загалом на початок 2000-х років в Україні діяло понад тисячу вищих навчальних закладів усіх рівнів акредитації, в яких навчалося 2109 тис. студентів.

Серед проблем освітянської галузі — передусім невідповідність матеріально-технічної бази освіти оптимальним нормативам і потребам суспільства. Як наслідок, скорочувалася мережа шкіл, дошкільного та позашкільного виховання, у той же час зростала кількість закладів освіти, що проводили заняття у 2—3 зміни. Погіршилася ситуація із забезпеченням підручниками, методичними посібниками, технічними засобами навчання тощо. Падав соціальний престиж праці педагога, скорочувалися професорсько-викладацький корпус та науковий потенціал ВНЗ, зросло навантаження на одного викладача без відповідного матеріального заохочення. Негативним фактором, який вів до зростання кількості безробітних з вищою освітою, стало перевищення випуску над потребою спеціалістів низки професій, зокрема економічних та юридичних; відсутність планового розподілу випускників ВНЗ державної форми власності. Незважаючи на введення у ВНЗ обов'язкового вступного іспиту з української мови, створення кафедр історії України та українознавства, процес запровадження української мови, особливо у південних і східних регіонах країни, досі гальмується.