Історія України - Левицька Н.М. - Соціально-економічний розвиток

За часів Київської Русі сформувалося феодальне суспільство в східних слов'ян. У цілому становлення феодальних відносин у Давньоруській державі відбувалося в загальноєвропейському руслі: від державних форм до сеньйоральних (вотчинних). Цей процес був складним, тривалим і розгортався поетапно. Спочатку в IX ст. формується система експлуатації всього вільного населення військовою знаттю (князем та дружиною). Основним елементом цієї системи була данина, "полюддя". У Хет. стався переворот у поземельних відносинах: князі захоплюють і концентрують у своїх руках общинні землі, внаслідок чого виникає доменіальне (вотчинне) землеволодіння великого князя. Наступним кроком у процесі феодалізації стала поява в XI ст. земельної власності верхівки служилої знаті - бояр та православної церкви. У Х-ХІІ ст. у давньоруському суспільстві активно дарував своїм боярам та дружинникам міста і села. Дарувалася не територія, а право стягувати податки. Так поступово склалася помісна форма феодального землеволодіння, яка не передбачала передачі землі в спадок та її відчуження без згоди князя. З ослабленням князівської влади, посиленням відцентрових тенденцій удержаві дедалі більшого поширення набирає вотчина - спадкове володіння, що могло вільно відчужуватися (продаватися, передаватися в спадок, даруватися). Хоча процес утвердження феодальних відносин у Київській Русі в цілому збігався із загальноєвропейськими тенденціями, він мав і свої особливості. По-перше, у Давньоруській державі феодалізм зароджувався на основі первіснообщинного ладу, східнослов'янське суспільство перескочило через рабовласницький етап розвитку. По-друге, на Русі темпи феодалізації були уповільненими порівняно з Європою, де ще з античних часів прижилися традиції приватної власності; по-третє, виникнення та становлення великого землеволодіння не призвело до масового обезземелення селян, оскільки в межах державної території існувала значна кількість незаселеної, господарськи неосвоєної землі.

У Х-ХПІ ст. з поглибленням процесів феодалізації на Русі ускладнювалася ієрархічна структура панівного класу, основними категоріями якого були князі, бояри та дружинники. Активно йшов процес диференціації серед феодально залежного населення. Основними його верствами були: смерди - більша частина селян, що мали приватне господарство, житло, земельні наділи, платили данину князю і були відносно вільними; закупи - люди, що через різні причини втрачали власне господарство і змушені були йти в кабалу до феодала за купу (грошову позичку); рядовичі - селяни, що уклали з феодалом ряд (договір), на підставі якого визнавали свою залежність від нього і змушені були працювати за частку виробленої продукції; челядь - особи, що втратили своє господарство і працювали на феодала, їх продавали, дарували, передавали у спадщину; холопи - населення, що перебувало у повній власності феодала.

Провідною галуззю економіки Київської Русі було сільське господарство, Особливо землеробство. На той час були відомі такі землеробські знаряддя, як плуг, борона, рало, заступ, мотика, серп, коса, сокира тощо. У лісових районах широко застосовували підсічну систему землеробства. Хліб молотили ціпом, який майже зберіг свій вигляд донині.

Головними сільськогосподарськими культурами були жито, пшениця, просо, ячмінь, овес з поступовим вдосконаленням землеробства виникла система парів з дводольними сівозмінами. У Київській Русі був досить поширений такий вид сільськогосподарської діяльності, як скотарство.

Серед промислів особливо розвинутими були мисливство, рибальство і бортництво. Мисливство не лише годувало людей, а й давало сировину на ринок. Існувала приватна власність на угіддя; водночас були такі угіддя, що належали сільській общині.

Далеко по світах славилась Київська Русь ремісництвом, у якому головне місце належало обробці металів. Великими центрами з виробництва чорних металів були Київ, Новгород, Смоленськ, Галич, Вишгород. Тут вироблялось понад 150 назв різної продукції, в тому числі 16 видів зброї, 46 ремісничих знарядь, 38 предметів домашнього вжитку і т. ін. Особливо високого рівня досягло ковальське мистецтво. Причому під словом "коваль" розуміли не лише тих, хто мав справу із залізом, а й тих, хто працював із золотом, сріблом, міддю. Високої якості досягло в руках київських умільців складне виробництво "перегородчастої" емалі. Ґрунтовно володіли руські ювеліри мистецтвом зерні, черні, філігранні. Широкого розвитку набуло скловиробництво, гончарство, чинбарство, кравецтво, будівельна справа тощо.

З ряду галузей - техніки емалевого виробництва, золотого розпису на міді, скані, черні - давньоруські майстри посідали провідне місце в Європі.

Яскравим свідченням високого рівня економічного розвитку Давньоруської держави була внутрішня і зовнішня торгівля, що велась, як правило, через ринок місцевого і загальнодержавного характеру. Ринки були тимчасові й постійні (погости). Торгівля зумовила появу значного прошарку купців, виникнення торгових корпорацій.

Значно більше літописи та мандрівні вчені розповідають про зовнішньоекономічні зв'язки Київської Русі X - першої половини XIII ст. Ці джерела засвідчують три шляхи торгових зв'язків Русі з іншими країнами: Грецький, Соляний і Залозний. Першим Русь підтримувала торговельні зв'язки з Північними країнами і Візантією, другим - Подніпров'я зв'язувалось з Галицькою землею, третій проходив від Подніпров'я до Азовського моря і далі на Кавказ. Київська Русь торгувала не лише з сусідами, а й з далекими державами Сходу і Заходу - Арабським Сходом, Хозарським каганатом, Волзькою Булгарією, скандинавськими і центральноєвропейськими країнами. Київ був перехрестям торгових шляхів: русичі вивозили на зовнішні ринки пушнину, мед, віск, зброю, ремісничі вироби, шкіру і т. п. Ввозила Русь золото, олово, свинець, мідь, тканини, вино, олію, посуд, предмети християнського культу.

Головними платіжними засобами внутрішньої і зовнішньої торгівлі Русі IX - XI ст. були іноземні монети. При Володимирі з'явились срібні злитки - гривні масою 95 - 197 г, карбували також срібляники і златники. Відповідно до головного напряму розвитку господарства в Київській Русі формувалась соціальна структура. Основною масою населення були феодально залежні селяни, відомі на Русі як люди, смерди, закупи, рядовичі, холопи, а також їхні господарі - феодали. У X - XIII ст. на Русі з поглибленням процесів феодалізації, з одного боку, ускладнювалась ієрархічна структура панівного класу, основними категоріями якого були князі, бояри та дружинники, з другого, - активно відбулась диференціація феодально залежного населення.

Розвиток ремісництва й торгівлі, виникнення прошарку купців і ремісників, самий характер виробництва зумовлювали появу міст, спочатку як центрів ремісництва і торгівлі, а з часом - політичних, релігійних і культурних центрів. Перші відомості про міста (гради) належать до IX ст. "Повість временних літ" називає вже понад 20 міст, у тому числі Київ, Новгород, Переяслав, Білгород, Вишгород, Любеч, Смоленськ, Псков, Ладогу та ін., а на середину ХНІ ст. вже налічується близько 300 міст. У соціальному складі міського населення чітко виділяються дві основні групи: міські низи і міська аристократія.

Рве. 2.9 Гривні Київської Русі